Преображення Господнє — це одне з дванадцяти найбільших свят у християнстві, встановлене на честь об’явлення божественної сили Христа Спасителя своїм учням. Святі отці називали це свято другим Богоявленням. Подію преображення описують одразу три євангелисти — Матей, Марко та Лука. За Григоріанським і Новоюліанськими календарями його святкують 6 серпня, але через запізнення на 13 днів Юліанського — його відзначають аж 19 серпня за новим стилем.
Преображення Господнє, згідно з Євангелієм, відбулось перед голгофськими стражданнями Ісуса Христа. Ісус взяв із собою трьох своїх учнів — Петра, Якова та Івана і вирушив з ними на гору. Традиційно Преображення пов’язують з горою Тавор. Однак в Євангеліях немає жодної згадки про назву гори, де відбулося Преображення.
Там Христос молився, утомлені ж учні заснули. Коли ж прокинулися, то побачили, що Ісус Христос преобразився: лице Його сяяло, мов сонце, а одяг Його став білим, як сніг, і блискучим, як світло. Поруч з’явились пророки Мойсей та Ілля й почали розмовляти з Ісусом. Згодом велика біла хмара накрила їх, і пролунав голос Бога Отця: «Це Син мій улюблений, що його Я вподобав. Його слухайтеся» (Мт. 17: 5).
У момент преображення Господь дав можливість трьом апостолам побачити поєднання двох природ у Христі: божественної і людської.
Святкування цього празника сягає ще IV століття, коли св. Єлена побудувала храм на горі Тавор на честь Господнього Преображення. Від VI століття це свято поширюється в усій Церкві під назвою «Господнє Преображення».
Народною традицією стало у цей день освячувати перші плоди, серед яких – яблука, груші, мед. Цей звичай перейняла християнська Церква від Старого Завіту, який приписував приносити перші плоди до Господнього Храму (традиція юдейського свята Шавуот).
Що ж до св. Бориса та Гліба, то вони були синами св. князя Володимира Великого. Князь Володимир ще за свого життя поділив державу між своїми 12 синами. Борис отримав князівство в Ростові, а Гліб - в Муромі. Обидва князі, як описується в їх житії, «жили чеснотливим християнським життям і були дуже милосердними до вбогих і знедолених, удовиць і сиріт, тому люди дуже любили їх».
Після смерті князя Володимира 1015 року кияни покликали Бориса, щоб він зайняв великокняжий престол згідно з останнім бажанням князя Володимира. Однак один із синів князя - Святополк Окаянний - самовільно зайняв княжий престол у Києві, скориставшись відсутністю Бориса. Борис і Гліб не противилися діям свого брата, а закликали його до пошани християнських засад. Святополк у своїй люті наказав воякам убити братів: Борисові пробили мечем серце, а Глібові перерізали горло 1015 року.
Читайте також: