Сьогодні Східна Церква вшановує преподобного Маркелла, збирача плодів невсипущої молитви

Святкуючи пам’ять преподобних (монахів), Церква має на меті нагадати про важливість євангельських рад чистоти, убогості й послуху. Хоча більшість суспільства обирає як шлях до святості подружнє життя чи самореалізацію у певній світській професії, а монашество видається чимось далеким та незрозумілим, певні точки дотику з життям преподобних все-таки існують для кожного. З тією відмінністю, що монахи в радикальніший спосіб ці цінності культивують.

Преподобний Маркелл жив у V ст. Походив з багатої родини з м. Апамеї в Сирії. У ранньому віці осиротів. Спершу присвятив своє життя осягненню світських наук, але, прагнучи мудрості досконалішої, подався до Ефесу, де перебував під духовним керівництвом Промота, наслідував його та інших християн у чеснотах, практикував молитву й піст, а на прожиття та роздавання милостині заробляв написанням книг.

На той час популярності набирала обитель “невсипущих” у Константинополі. Заснована преподобним Олександром Акимітом (+ 430 р.), вона намагалася досконало осягнути заклик апостола Павла: “Моліться без перерви” (1 Сл. 5, 17). Задля цього засновник та ігумен монастиря Олександр розробив молитовне правило на кожну годину дня і ночі. Для того, щоб забезпечити дотримання такого молитовного правила, уся братія монастиря ділилась на три групи, кожна з яких молилась по вісім молитовних часів, тоді як дві інші відпочивали та займались необхідною монастирською працею.

Захопився цією духовністю і Маркелл. Він вступив до “акимітів”, де під проводом Олександра та його наступника Йоана вправлявся у чеснотах. Після смерті останнього став ігуменом монастиря. Крім молитовного та аскетичного життя, відзначився запопадливістю у господарських справах, піклуванням про бідних. Під його керівництвом було збудовано та розписано монастирський храм, оновлено та розширено келії для братії, організовано лікарню та будинок для подорожніх.

За преп. Маркела (+485) ці монастирі зазнали небувалого розквіту і значення. Унікальність їх молитви була прикладом для наслідування численними іншими монастирями та звичайними вірними. Ключем їх успіху був спосіб молитви, який в своїй основі був дуже простим. Він складався із псалма, піснеспіву і короткої молитви.

Якщо приглянутися до літургійних текстів служби преподобного Маркелла, знайдемо теми, спільні для служб інших преподобних. Їх, зокрема, намагаються охопити стихири Вечірні: “Стримання взірцем явився ти монахам, богоносе Маркелле, через яке підносився духом, премудрий, як стовп вогненний від землі до неба, як чистоти співбесідник, як безмовності істинної істинний хранитель, як мужності стовп одухотворений, як правило добродійства правдивого”, “Буяння пристрастей ти, преподобний, висушив чуванням сильним, повчанням Писань, молитвою постійною і проливанням сліз. Через те явився Владиці гідним житлом і подаєш зцілення тим, що з вірою приходять, сподоблюючись безсмертної насолоди”.

Беручи за основу свого способу життя молитву та стриманість, преподобні долали пристрасті, осягали внутрішній мир, мужність та інші чесноти, практикували цілковиту чистоту, отримували надприродні дари, наприклад, здатність зцілювати, якими ділилися з ближніми, приносили плоди добродійства і підносились до Бога – осягали святість. І ці теми переходять від служби одного преподобного до іншого. А Церква, розвиваючи їх у літургійних текстах, звертається не лише до монахів, але до всіх вірних, для котрих ці чесноти також актуальні, хоч і не з цілковитим відреченням від світу.

Молитва, самовладання, мужність, творення добрих діл залишаються загальнохристиянськими, ба навіть загальнолюдськими цінностями. А монаші спільноти, які формуються за цими літургійними та житійними взірцями, стають, за словами папи Бенедикта XVI, резервуарами сили, місцями, звідки випромінюється віра, “оазою, на яку дивляться багато людей, - оазою, яка їх пробуджує й оновлює” (“Бог і світ”: Місіонер). Школою молитви, зрештою…

Хоча сам монастир і рух “невсипущих“ занепав із падінням Візантійської імперії, спосіб їх молитви зберігся у кількох рукописах, зокрема, також і слов'янськими мовами. Багато чого з його молитовної спадщини збереглося в сучасних богослужіннях.

У 60-х рр. ХХ ст. грецький літургіст Яніс Фундуліс реконструював молитовне правило, яке звершували преподобні Олександр, Маркелл та їхні сподвижники.

Із цієї скарбниці може користати й український читач, оскільки у 2017 р. видавництво УКУ випустило “Часослов 24 часів”, який також є доступний в додатку “Молитва Церкви” (Google Play, Apple Store). Цей спосіб молитви на кожну годину доби пропонує особливе коротке за обсягом правило, яке дозволяє підносити ум до Бога, незалежно від рівня заангажованості людини у суспільну активність.

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.