31 грудня Східна Церква вшановує преп. Меланію Римську

Свята Меланія була внучкою дуже побожної жінки, яка також називалася Меланія і яка цілковито посвятила себе на служіння Богові, вона побудувала в Єрусалимі жіночий монастир і впродовж тридцяти семи літ приймала паломників. А її внучка, дочка одної з найславніших родин в Римі, вже в молодості засяяла багатьма чеснотами.

За порадою батьків, скорившись їх проханням, вона в чотирнадцять років вийшла заміж за багатого юнака Апініяна. Але вже невдовзі Меланія так вплинула на свого чоловіка, що на сьомому році спільного життя подружжя вирішило посвятитися життю монашому. Вони продали свої величезні, розкинені в різних краях посілості і все роздавали вбогим.

Коли Італії став загрожувати вождь вестготів Аляріх, тоді Меланія з чоловіком і своєю матір’ю Альбиною подалися до Африки, у Картаген, а згодом поселилися в Тагасті, де прожили сім літ життям святим і самітницьким. Вони побудували два монастирі, чоловічий і жіночий.

Часто втіхою їм була наука святого Августина, бо ж вони жили поблизу Гіппону, міста, де, він був єпископом. Було так, що мешканці цього міста хотіли, щоб Апініяна висвятили на священика і залишили в місті, але смиренний слуга Божий утік, бо не вважав себе достойним такої гідности. За час побуту в Тагасті вони продали свої африканські посілості, а гроші роздали бідним.

Тут у великій святості померла мати святої Меланії Альбина. Після її смерти обоє супругів переїхали до Єрусалиму. Свята Меланія осіла в одному жіночому монастирі, біля Єлеонської гори, де впродовж чотирнадцяти літ жила одним хлібом, спала на голій землі і безнастанно молилася Богу. Апініян вступив до чоловічого монастиря, де провадив святе затворницьке життя.

Преподобна Меланія одного разу їздила до Константинополя, куди її покликав у важливих справах її свояк, знаменитий Волузіян. Вона застала його у тяжкій хворобі і, з Божою поміччю, навернула його з поганства до Христової віри. Потім повернулася до Єрусалиму. Її чоловік тоді вже був спочив у Бозі, і свята Меланія за решту колись безмірного свого майна побудувала в пам’ять про нього чоловічий монастир. Сама вона жила в монастирі, який вона також побудувала, однак не як настоятелька, а як одна з сестер монахинь.

Бог об’явив їй годину смерти, вона, попрощавшись і поблагословивши всіх сестер, спочила в Бозі 31 грудня 439 р.

У надвечір'я Нового року у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка...

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан — напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це — «Голодна кутя», Богоявленне надвечір'я.

Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів — вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

Після вечері існував звичай "водити Маланку". У деяких регіонах України він зберігся і до нині. Зокрема, на Буковині це особливро популярне дійство. А на Прикарпатті зберігся унікальний звичай "водити Маланку", яких тут цілих 12!