Сьогодні Стрітення Господнє за Григоріанським та Новоюліанським календарями
За Біблійними переказами, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Ця подія була дуже важливою для Святої Родини.
Св. Лука так описує цю подію: «А коли за Законом Мойсея минулися дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Законі Господнім написано: Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу, і щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, пару горличат або двоє голубенят»(Лк. 2, 22-24).
Святкування Стрітення Господнього бере свій початок ще у IV ст. Цей день особливо святкували в Єрусалимській Церкві: частиною його Літургії була процесія зі свічками. Від половини V ст. визначено дату святкування на 2 лютого. У VII ст. появляється назва Очищення Найсвятішої Діви Марії. Тим підкреслюється факт, що Божа Мати принесла до храму маленького Ісуса. Тоді старець Симеон сказав пророчі слова: «Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля» (Лк 2, 32).
У день Стрітення Господнього, в церквах освячуються свічки, які називають громницями. Вогонь цих свічок символізує Ісуса – світло на просвіту поганам. Громниця, як говорить сама її назва, охороняє від грому. Громницю також запалюють біля ліжка помираючої людини. Існує повір’я, що з цим світлом людині легше покинути цей світ.
Свято Стрітення Господнього має Марійний характер. Вірні бачать в Марії особу, яка принесла на землю небесне Світло і Вона цим Світлом охороняє від усякого зла. Цими урочистостями закінчується період Різдва Христового.
Як повідомляє Католицький медіа-центр, у 1997 року Папа Йоан Павло II саме у це свято заснував Всесвітній день богопосвяченого життя, створюючи можливість для більш глибокого роздумування всієї Церкви над даром життя, присвяченого Богу. Пресвята Діва жертвує Богові найбільший Дар, який отримала – Сина, Ісуса Христа, і, отже, включає в жертву себе. Подібну жертву з любові до Христа складають люди, які присвячуються Богові. Йоан Павло II підкреслив це, говорячи: «Жертва Ісуса стає яскравою іконою для тих, які повністю відмовилися від власного життя для тих, що покликані, щоб відтворити в Церкві і в світі, через євангельські ради «характерні риси Ісуса, цнотливість і слухняність» (Vita consecrata, 1).
