«Та в Мене свідоцтво більше, ніж те Іванове: діла оті, що їх Отець доручив Мені для Мого виконання, – ось ті саме діла, що їх Я роблю, і свідчать за Мене, що Отець Мене послав. І Отець, Який послав Мене, свідчить за Мене» (Йн 5, 36-37).
Хоча посланництво Сина Божого сповнилося від моменту Його втілення, та все-таки у хрещенні воно набуло «офіційного» характеру. Усі чотири євангелісти описують цю подію як початок публічної діяльності Ісуса й реалізації Його місії.
У хрещенні Ісус здійснив всяку правду (пор. Мт 3, 15): Він став посеред грішників і нарівні з ними прийняв хрещення покаяння, хоча не мав жодного гріха; явився Ізраїлю як Месія, тобто помазаний Духом Святим, Христос; а також відкрив тринітарний вимір Бога (тринітарна епіфанія – голос Бога Отця, Воплочений Син і Святий Дух у вигляді голубки).
Приймаючи від Івана хрещення, Божий Син освячує води Йордану, занурюється й бере на себе глибінь людських гріхів, які остаточно омиє в хрещенні кров’ю на хресті. Йоан Хреститель свідчить про Ісуса: «Ось агнець Божий, який гріх світу забирає» (Йн 1, 29) і «Він буде вас хрестити Духом Святим і вогнем» (Лк 3, 16).
Ісус, умираючи, занурився в любов Отця і послав Святого Духа, щоб ті, хто вірує в Нього, могли відродитися в невичерпному джерелі нового й вічного життя. Суть місії Христа полягає в тому, щоб охрестити людину Святим Духом, урятувати її з неволі гріха й відкрити для неї небо (пор. Бенедикт XVI, «Ангел Господній» 13 січня 2008). Ісус прийшов, аби всіх людей привести до Отця.
Святий Дух у хрещенні являє Себе як голуб, нагадуючи не лише про голуба з оливною гілкою над водами потопу – символ закінчення часу кари, а й про образ ізраїльського народу (Ос 7, 11; 11, 11; Пісн 2, 14; 5,2; 6,9), який віднині поєднає всі народи (див. Іс 60, 8).
Святом Хрещення Господнього закінчується різдвяний літургійний період, зазначає Католицький Медіа-Центр.
Свято Хрещення Господнього в латинській традиції відокремлене від Богоявлення.