Сьогодні виповнюється 140 років з дня народження митрополита Іларіона (Огієнка)
Про вшанування політичного, громадського і церковного діяча, мовознавця, лексикографа, історика Церкви, педагога та митрополита Огієнка йдеться на офіційній сторінці ПЦУ у Facebok.
В ПЦУ зазначають, що насправді у 2022-му році – дві «круглі» дати митрополита Іларіона: 140-річчя з дня народження і 50-ліття з дня його упокоєння. І хоча він похований в далекій Канаді, але пам’ять про нього, його неоціненний спадок – ідеї, праці й дослідження про його рідну Україну, рідну мову, рідну Церкву, рідний народ – завжди нагадуватимуть нам про те, що любов і правда не знають ані меж територіальних, ані часових, ані будь-яких інших.
Не так давно прізвище Огієнка забороняли навіть згадувати, його клеймили як «петлюрівського міністра», «націоналістичний збрід», «запроданця-Іуду в рясі митрополита», «неука і нездару».
Радянська влада свідомо ганьбила його за те, що він був справжнім українцем з великої літери, патріотом, правдолюбом і надзвичайно освіченим, розумним і талановитим. Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці й обов’язку. Його на світовому рівні знали як видатного ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча, як мовознавця і літературознавця, як редактора і видавця, як перекладача і поета, як ректора і міністра, як православного митрополита та історика Української Церкви.
Хоч став архиєреєм він лише у 60-річному віці, але з молодих років працював на духовному, церковному терені. В Уряді УНР він очолював Міністерство віросповідань. Написав великий трактат з питань методології перекладу Священного Писання, багатьох Богослужбових книг українською мовою. Потім багато років перекладав Біблію, домагаючись від Британського Біблійного Товариства визнання правомірності перекладу слова Божого рідною мовою. Тісно співпрацював зі священниками й архиєреями Православної, Греко-Католицької та Римо-Католицької Церков. І все це – ще до постригу в ченці та єпископської хіротонії.
З початком другої світової війни, у 1940 році, на Соборі православних єпископів у Польщі керівництво Української Автокефальної Православної Церкви рекомендувало Івана Огієнка кандидатом в єпископи. Того ж року він приймає чернечий постриг і нарікають йому ім’я Іларіон – на знак спадкоємності духовного подвигу першого митрополита Київського часів князя Ярослава Мудрого – Іларіона Русича. Він був спочатку єпископом Холмським і Підляським УАПЦ, а в 1944 році піднесений до сану митрополита. З цією важливою подією його тоді привітав колишній гетьман України Павло Скоропадський. У 1951 році його обирають першоієрархом Української Православної Церкви в Канаді, де він і залишається до останніх днів свого життя.
Будучи в еміграції, митрополит Іларіон самовіддано служив Богові і своєму поневоленому українському народові. Його працелюбність вражає. Хоч мав важкі хвороби і дуже поганий зір, переніс кілька операцій на очах, але написав і видав понад тисячу лише науково-богословських праць, не рахуючи газетних статей. Досконало володіючи багатьма мовами, зокрема грецькою, латинською, церковнослов’янською, староєврейською, польською, німецькою, англійською, митрополит Іларіон не тільки дослідив сотні написаних цими мовами різноманітних рукописних і друкованих книг, ввівши їх до наукового обігу, а й багато з них переклав українською мовою.
Великим життєвим подвигом митрополита Іларіона став переклад Біблії, над яким він працював понад чотири десятиліття! Видання Огієнкової української Біблії здійснилося лише 1962 року (хоча повний переклад було завершено ним в липні 1940-го). 12 червня 1962 року митрополит Іларіон одержав з Лондона сигнальний примірник Біблії – великоформатного тому обсягом 1524 сторінки. Як автор першого наукового перекладу Біблії українською мовою він був титулований почесним членом Британського Міжнародного Біблійного Товариства.
Усі дев'яносто літ життя митрополит Іларіон присвятив духовності українського народу, утвердженню його національної самосвідомості, служінню державності й Українській Церкві.
День Соборності України, який ми відзначаємо 22 січня, свого часу був затверджений Директорією УНР як державне свято саме з ініціативи Івана Огієнка. Бо саме він був призначений головним уповноваженим Ради міністрів для організації і проведення на Софійському майдані Києва вікопомної події – акту злуки ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську державу, що відбулося 22 січня 1919 року.
