Описуючи страсті і смерть Ісуса Христа, Євангеліє згадує особу сотника, присутнього при цьому. «А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: “Це справді був Син Божий!”» (Мт. 27, 54; пор. Мр. 15, 39; Лк. 23, 47). Передання ж повідомляє нам його ім’я – Лонгин – і встановлює день його пам’яті 16 жовтня як мученика за віру Христову.
Євангелисти однозгідні в тому, що цей воєначальник був при хресті Ісуса і визнав Його Сином Божим (Лука пише: «праведним»). Римський Мартиролог визнає його тим, хто пробив списом бік Господа (пор. Йо. 19, 34). Св. Григорій Нисський вже у IV ст. згадує цього святого як єпископа Каппадокії. Святитель пише, що каппадокійці по-особливому почитають «сотника, котрий при Страстях ісповідував Божественність Господа». Тому й не дивно, що життя Лонгина пов’язує його проповідування і мученицьку смерть саме з цією областю. У Кесарії Каппадокійській відомий також мартирій мученика.
Решту, що подає нам життя святого, — про його зцілення від сліпоти кров’ю з боку Христового, присутність також у складі сторожі гробу при воскресінні, відмову брехати за срібняки про викрадення учнями тіла Ісуса, полишення військової служби, гостинне прийняття своїх переслідувачів та добровільна видача себе їм у руки, чудеса за посередництвом його мощей, — можна трактувати з меншою вірогідністю. Це і зрозуміло, оскільки Святі Отці кажуть, що Передання покликане відповідати на питання не «Як?», а «Що?»
Натомість Літургійна традиція як ще одна частина Передання, доволі строго дотримується біблійної події та на її основі розвиває богослов’я свята.
Передусім Лонгин – свідок смерті Христової, котрий не зміг залишитися байдужим. Це, зокрема, поетично передає нам канон Утрені цього дня. «Бачачи в день страстей гори і землю, які хиталися, твій стан невірства похитнувся, Лонгине, і ти утвердився вірою у Страждучого» (пісня 6). «Бачачи вознесеного і до дерева прибитого безстрасного Господа слави, ти, славний, визнав Його Сином Божим, що добровільно страждає» (пісня 4).
Лонгин зустрів Христа та ще й в кульмінаційну мить Його спасительної місії. Звідси і така вражаюча переміна його життя. Божа благодать і відкрите серце сотника уможливили те, що він «пізнав на хресті Сина Божого, істинного Господа, що за нас страждає, і увірував всією душею» (пісня 3). Канон Утрені душу святого порівнює зі зрошеною землею, яка, прийнявши зерно Слова, зростила зрілий колос благочестя (пісня 3).
Звідси, від зустрічі з Розп’ятим, і ті чесноти, які служба святому цілком логічно приписує. Він був вражений солодким бажанням Того, Кого бачив проколотого списом (пісня 8), відрікся від ідолослужіння, очі серця просвітив божественним сяянням, що затьмарює сонце, і покинув темряву злочестя (пісня 8), зумів прийняти «розум істинний і досконалий» (пісня 6), став проповідником, свідком (мучеником) і отримав вінець нев’янучий.
Це – плоди, які зрощує Спаситель у кожній душі, котра по-справжньому з Ним зустрілась, особливо під час страждань. А деталі, якими пізніше обросло життя святого Лонгина, є не стільки історичними фактами, скільки повчальними прикладами задля їхнього увиразнення. Той, хто зустрів Христа, відмовляється від усякого зла, в тому числі й брехні, словом і ділом свідчить про Його любов і при потребі здатний «ради Нього померти» (пісня 4), щоб Йому «з ангельськими чинами предстояти» (пісня 1).
Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.
##DONATE_TEXT_BLOCK##