Сьогодні за юліанським календарем вшановують св. Саву

Святий Сава є засновником монастиря, у якому був створений найвпливовіший у візантійському світі збірник богослужбових монаших правил - Типікон. До сьогодні в основі церковних богослужбових правил православних і греко-католиків лежить устав, створений у цьому монастирі.

Житіє Святого Сави

(За книжкою Часослов за каноном лаври святого отця нашого Сави. Впровадження, переклад, коментарі. / під. ред. о. Василя Рудейка. 2016)

Святий Сава народився 439 р. в Каппадокії, в маленькому селі Муталаска, в побожній християнській сім’ї воєначальника Йоана та його дружини Софії. Коли Саві сповнилось п’ять років, його батько в службових справах був змушений переїхати в Олександрію. Зі собою він узяв дружину, а хлопчика залишили на виховання дядькові Єрмею. Життя у цій родині було дещо напружене, тому незабаром Сава втік до іншого дядька, Григорія, який жив в іншому селі, неподалік. Між дядьками виникла суперечка (бо кожен накидав оком на майно Савиного батька), тоді восьмирічний хлопець пішов до кеновійного монастиря у Флавіані біля Кесарії, де здобув базову освіту і скоро став читцем на церковних богослужіннях. Ворожнеча між дядьками скоро припинилась, і вони, бажаючи отримати дещо зі спадщини, спробували повернути Саву в сім’ю та одружити його, але було вже запізно. Юнак перейнявся духом монашества і не бажав змінювати свою думку.

У 456 р., після десяти років монашого подвигу в монастирі Флавіани, Сава вирішує відвідати єрусалимські святині і спробувати пожити в цілковитому спокої у пустелі. Завдяки одному з монахів, який був земляком Сави, перші дні у Єрусалимі Сава провів у одному з найвпливовіших монастирів – святого Пассаріона, архимандритом якого тоді був Елпід.У цьому монастирі, збудованому, згідно з переданням, на місці Тайної вечері поблизу Сіонської церкви, було приміщення для дияконів і співців, і Сава, знаючи вже псалмодію та монастирські звичаї, міг стати співцем, але він бажав провадити життя анахорета. Знаючи про лавру Євтимія, Сава просить Елпіда відпустити його, на що останній погоджується. Проте Євтимій не відразу взяв Саву до своєї лаври. Відповідно до правил анахоретського життя, молоді (безбороді) монахи не могли брати участь у лаврському житті разом з анахоретами, тому Євтимій вирішив віддати Саву в кеновію Теоктиста. Безбородість стала проблемою Сави на все життя. Уже будучи ігуменом лаври, Сава під час одного з перебувань у пустелі втратив бороду назовсім, потрапивши у вулканічну яму й обпікшись у ній. Перебуваючи в кеновії Теоктиста, Сава принагідно відвідав батьків в Олександрії. Під час цього візиту він остаточно відкинув можливість повернення у світське життя. У кеновії Теоктиста Сава пробув дванадцять років і 469-го, у віці тридцяти, попросив нового ігумена Лонгина дозволити йому почати життя анахорета. Сава перебував п’ять днів на тиждень у печері неподалік від кеновії у пості, молитві та розважанні за плетінням кошиків. Суботу і неділю він проводив з братією у кеновії, у неділю ввечері брав зі собою лози для плетіння 50 кошиків і повертався у свою печеру. Такий спосіб життя привернув до нього увагу Євтимія, і відтоді останній почав брати Саву зі собою в пустелю на період святої Чотиридесятниці, що було особливим подвигом палестинських анахоретів. Під час однієї з таких подорожей пустелею Сава знесилився від спраги і знепритомнів. Можливо, це стало причиною того, що за якийсь час він відмовився від життя у відлюдництві, надавши перевагу перебуванню в келії поблизу монастиря Теоктиста, і свої майбутні лаври будував за подібним принципом.

Невдовзі після смерті Євтимія, приблизно у 474 р., внаслідок структурних змін у його монастирях, Сава віддаляється у Йорданську пустелю, де навчається монашого життя у св. Герасима (†475). Тут він вчиться переносити труднощі пустелі, зустрічається і з жителями пустелі – сарацинами, які могли навідуватись до монахів як із добрими, так і з лихими намірами. Провівши дев’ять років у пустелі, Сава, якому на той час було сорок п’ять, починає сам приймати учнів, а згодом засновує лавру біля Силоамського потоку і стає духовним провідником пустинних монахів, а також інших християн Святої Землі. Першою церквою у лаврі св. Сави була печерна церква (згідно з житієм, на місце вказало видіння вогняного стовпа), богослужіння у якій відбувалось лише у суботу та неділю на зразок кеновійного монастиря Теоктиста, у якому Сава прожив довгий час. Печера своєю природною формою нагадувала церкву. Лавра з часом розрослась і була облаштована таким чином, що отці не мали потреби виходити у світ по необхідні для життя речі.

Сава довший час не приймав священичих свячень, вважаючи, що намагання їх отримати – це пожадання гордих людей. Як видно з опису Кирила Скитопольського, Сава взагалі не дуже радо підтримував бажання монахів входити у священичий сан. Таке ставлення монашества до священства було звичайним у тодішні часи. Сава жив у невеликій келії у башті над печерною церквою. Життя в лаврі не текло ввесь час добре і рівно, і вже через три роки після її заснування почались перші незадоволення. Передовсім нарікання були на те, що лаврою керує особа, яка не має священичих свячень, тому 486-го року архиєпископ Єрусалиму Салуст (†493) рукоположив Саву в сан священика і освятив печерну церкву.

Практично від самого заснування лавра св. Сави була багатонаціональною. Першими до грекомовного лаврського середовища долучилися вірмени, яким було дозволено молитись правило вірменською мовою у суботи та неділі. Чотиридесятниця у лаврі св. Сави починалась після 20 січня (день пам’яті св. Євтимія) і тривала до Квітної неділі. У цей час святий зазвичай покидав лавру і перебував у пустелі. Після смерті Савиних батьків усе майно матері, яка теж прийняла чернечий постриг, перейшло до лаври св. Сави, завдяки чому монастир міг придбати гостинний дім із садами неподалік лаври та влаштувати ще один гостинний дім у самій лаврі.

Наступні роки життя св. Сави проходять у стараннях розбудувати лавру. Він будує дві кеновії – Кастелій для старших монахів та кеновію з північного боку для молодих (безбородих) монахів, які хотіли ступити на шлях подвижництва. Окрім того св. Сава співпрацював з іншими кеновіями, заснованими неподалік від його лаври. Монастир розростався, було збудовано нову соборну церкву на честь Богородиці. Колишня соборна печерна церква відтоді перейшла в користування вірменській спільноті лаври, якій дозволялось молитись там повне правило вірменською мовою, і лише євхаристійні богослужіння мали бути спільними для всіх у новій соборній церкві. Коли в монастирі почалося нове повстання, Сава пішов у Гадаринську пустелю, де заснував келію, а згодом зібрав навколо себе братію. Однак через надокучання численних людей, які приходили до нього по пораду, він був змушений відійти звідти в Нікопольський край, а братів залишив на Господа. Після відходу св. Сави і по смерті всіх його учнів там заснував кеновію Євматій. На прохання архиєпископа Єрусалимського Сава повертається в лавру, а його супротивники покидають її і засновують т. зв. «нову лавру» при Фекойському потоці на схід від лаври св. Сави. Згодом Сава, дізнавшись, що вони переживають труднощі, прийшов до них, на кошти архиєпископа збудував храм і поставив ігуменом нової лаври старця Йоана. Нова лавра постановою архиєпископа перейшла у підпорядкування лаврі св. Сави. Після цієї події більше не згадується про повстання серед монахів лаври св. Сави.

У 511 р. св. Сава на прохання єпископа Єрусалимського Іллі бере участь у подорожі ігуменів монастирів до Константинополя, де у той час якраз тривали гострі дискусії, пов’язані з визнанням та впровадженням постанов Халкедонського собору. Залишившись на зиму в Константинополі, Сава мав можливість розмовляти з імператором та розповісти про становище в Єрусалимі. Завдяки спілкуванню Сави з імператором єрусалимську церкву було звільнено від податку, а його садибу в рідному селі Муталаска перетворено на церкву. Після повстання самарян 529-го року, яке придушив імператор Юстиніан, Сава просить останнього збудувати фортецю поблизу його монастирів для захисту від можливих подальших нападів.

Помер св. Сава у 532 р., залишивши після себе сформоване кеновійне та анахоретське монаше життя у Силоамській долині. Він не лише дав розвиток монашому богослужбовому уставу, але і вплинув на розвиток церковного богослужіння. Для розуміння молитовного життя монастирів св. Сави Освященного важливо мати на увазі, з одного боку, їхню прив’язаність до пустинного життя, а з іншого – постійний зв’язок із єрусалимським храмом Воскресіння і співпрацю з архиєпископами Святого Міста. Крім того, св. Сава дуже обережно ставився до впровадження отримання священичих рукоположень монахами. Ці два аспекти його духовної постави, здається, вплинули і на особливості молитовного життя у лаврах св. Сави.