Справа "плакардів": причина чи привід для зміни релігійної політики Франциска І Валуа
У 1519 році до Парижа в пачках по 100 екземплярів надійшли брошури Мартіна Лютера. Опір поширенню нового "єретичного" вчення в першу чергу розпочав Паризький університет, у стінах якого ще досі панував схоластичний консерватизм.
Справа "плакардів" 1534-го р. – один фрагмент в історії ранньомодерної Франції, який не називають ні значущим, ні вирішальним. Ніч з 17 на 18 жовтня 1534 р., коли на вулицях міст були поширені антикатолицькі афіші, також не зажила такої слави як, наприклад, кривава Варфоломіївська ніч.
Проте якщо співставити усе те, що передувало цій справі із майбутніми подіями, то можна простежити безпосередній зв'язок між справою "плакардів" і важливими змінами у релігійно-політичному курсі Франції XVI ст:
1520-ті р. – вільне поширення реформаційних ідей та лояльне ставлення до нової релігії правлячого монарха Франциска І Валуа (1515–1547) – активна діяльність французьких гуманістів-реформаторів, переклад Біблії на французьку мову – поширення "плакардів" 18 жовтня 1534 р. – ряд судових процесів над "єретиками", початок репресій проти іновірців – кардинальна зміна релігійної політики Франциска І та його наступників – наростання напруги між двома релігійними таборами католиків і гугенотів – затяжні громадянські війни (1562–1598) – виснаження королівства та ослаблення правлячої династії.
Очевидно, що ця маленька подія мала великі наслідки. Проте постає запитання, а чи дійсно текст "плакарду" був настільки крамольним, що за нього було позбавлено життя багатьох людей? І чи не була ця жовтнева ніч всього лиш приводом/інструментом у руках владного монарха, а не реальною причиною для зміни політики корони?
 |
| Жан Клуе. Портрет Франциска І, бл. 1535 р. Лувр, Париж |
У 1519 р. до Парижа у пачках по 100 екземплярів надійшли брошури Мартіна Лютера. Опір поширенню нового "єретичного" вчення в першу чергу розпочав Паризький університет, у стінах якого ще досі панував схоластичний консерватизм.
Проте Франциск І протягом 1520-х рр. навіть не думав вживати будь-яких заходів, що б зупинили поширення реформаційних ідей. Адже у той час король вів дипломатичні переговори з німецькими протестантськими князями. Репресивна політика щодо іновірців могла б зіграти проти інтересів французької корони – позбавити потенційного союзника. А це було вкрай не вигідно королю в умовах ведення перманентний воєн з імператором Священної Римської імперії Карлом V.
До того ж Франциск І був знаним меценатом і покровителем художників, поетів, гуманістів та реформаторів і здобув добру славу серед сучасників. До королівського двору радо йшли на службу талановиті італійські митці, зокрема й Бенвенуто Челліні, Франческо Приматіччо, Леонардо да Вінчі.
Тому цілком не дивно, що Франциск І увійшов у французьку історіографію не лише як "король-лицар", а й як "батько французького Ренесансу" та "король-гуманіст".
 |
| Портрет Маргарити Наваррської. Жан Клуе, бл. 1527 р. Галерея мистецтв Вокера, Ліверпуль |
Разом із своєю сестрою Маргаритою Наваррською (1492–1549 рр.) Франциск І сприяв релігійним пошукам французьких гуманістів. За його підтримки у королівстві почали створюватися нові освітні заклади – колежі, у тому числі й відомий Колеж де Франс (Collège de France). Під протекцією королівської родини працювали відомі гуманісти та прихильники реформаційних ідей Жак Лефевр д’Етапль та Гійом Бюде.
Свідченням релігійної лояльності французького короля до протестантів є слова нідерландського гуманіста Еразма Роттердамського, звернені до Маргарити Наваррської у листі від 13 серпня 1527 р. Він зауважив: "…ви завжди захищали від гніту літературу і щирих друзів Христа, чим ви вже так зобов’язані вашому брату, найхристияннішому Королю, і пані, вашій дуже благочестивій і мудрій матері".
У цих словах Еразм дає оцінку не лише діяльності Маргарити, а й безпосередньо Франциску І, адже дуже часто вона протегувала реформаторам та гуманістам, звертаючись за допомогою до короля. І саме слово "найхристияннішого Короля" було останнім у вирішенні багатьох проблем переслідуваних.
 |
| Мініатюра невідомо автора. Гійом Бюде працює у своєму кабінеті та згодом вручає свою книгу Франциску І. "L’Institution du prince de Guillaume Budé", бл. 1518 – 1519 рр. |
Ніч з 17 на 18 жовтня 1534 р. докорінно змінила ситуацію. Цієї ночі прихильники нової віри поширили в Орлеані, Блуа, Руані та Парижі на дверях церков і навіть у королівському палаці в Амбуазі афіші, так звані "плакарди".
Небувалим зухвальством, що особливо роздратувало Франциска І, було те, що один із "плакардів" було прикріплено навіть на дверях королівської спальні, що не могло залишити його "байдужим".
Документ мав назву "Правдива стаття про жахливі, великі зловживання папської меси, вигаданої прямо проти святої вечері нашого Бога, єдиного Посередника та єдиного Спасителя Ісуса Христа".
Його автором був прихильник протестантизму Антуан Маркур. Маркур, який на той момент знаходився у вигнанні в Невшателі, категорично відкидав "святу месу", присутність Христа в проскурі та виступив проти таїнства причастя. Що й було задекларовано в "плакарді".
Намагаючись зрозуміти причини такого гніву короля, потрібно врахувати ще один важливий факт. У жовтні 1533 р. в Марселі відбулася зустріч Франциска І з Папою Римським Климентом VII у зв’язку з одруженням сина короля, майбутнього Генріха ІІ, та племінниці Папи Катерини Медічі.
Цілком очевидно, що союз Ватикану з країною, у якій процвітав протестантизм, був би небажаним для папського престолу, і це вимагало відповідних домовленостей з французьким монархом.
Тому не будемо відкидати, що поки Франциск І мав надії на союз з протестантськими князями Шмалькальденського союзу, реформаційні ідеї вільно поширювалися в королівстві. Зміна ж зовнішньополітичного вектору у бік Риму цілком могла повпливати на релігійну політику французької корони. Потрібен був всього лиш привід.
 |
| Фрагмент "плакарду", поширеного 18 жовтня 1534 р. Національна бібліотека Франції |
Які б інтереси та приховані мотиви не були у Франциска І Валуа, очевидним фактом став відхід від релігійної толерантності щодо прихильників Реформації.
Цікаво подивитися на цей інцидент не лише з точки зору французького монарха та його двору, а й зрозуміти, як сприйняли ці події очевидці "дійства" – жителі тогочасного Парижа. Дізнатися їх реакцію на побачене і почуте, що не було скрите у стінах королівського палацу. Навпаки – демонстративно перенесене на вулиці міста, де кожен городянин ставав учасником "волі короля".
У фондах Національної бібліотеки Франції зберігається рукопис "Щоденника одного парижанина періоду правління Франциска І. 1515 – 1536 рр." (Journal d’un bourgeois de Paris sous le règne de François premier). Ім’я та професія автора щоденника так і не були встановленні. Тому не відомо до якої соціальної верстви він належав, що могло вплинути на його погляди, в тому числі релігійні та політичні.
 |
|
Нормандський мініатюрист. Франциск І, що стоїть між Вірою та Благочинністю, пригнічує єресь. "Poésies d’Eloy du Mont", 1530-ті рр. Національна бібліотека Франції. Із виставки "Франциск І, влада та образ". |
Невідомий автор у своєму "Щоденнику…" описує окремі факти з життя парижан періоду правління Франциска І, приділяючи деяким з них більше або менше уваги. Проте не можна не помітити, що розповідь про жовтневі події 1534-го р. охоплює аж декілька сторінок тексту.
Це ставить подію у ряд дуже важливих для автора. Вона стосувалася не лише короля чи католицької церкви. Справа "плакардів" торкнулася особистого кожного, незалежно від того, на якому боці він був.
Парижанин детально відтворює хроніку подій, зрідка плутаючись у датах, що нерідко трапляється в его-нарративах.
Автор інформує, що "року 1534, близько 24 жовтня [18жовтня – Л.В.], єретиками були опубліковані плакарди проти святого причастя" та розвішені у тому числі й у королівському палаці в Парижі на мармуровому камені, де їх міг побачити увесь двір. "Плакарди" були розвішені і в замку Амбуаз, де перебував у ту ніч Франциск І.
Реакція короля була напрочуд швидкою і жорстокою. Невідомий парижанин пише, що багато знатних осіб було ув’язнено. Сам Франциск І звернувся до Паризького парламенту [у тогочасній Франції це був судовий орган влади – Л. В.] та залучив судових лейтенантів (lieutenant-criminel) для того, щоб вони здійснили "суворе правосуддя". Ці ж посадовці, з волі короля, взяли під контроль й книгодрукування.
Ще більш детально описує парижанин процесії, що відбувалися на вулицях міста у ті дні і в подальшому. Враховуючи засуджуючий тон автора щодо "єретиків", які посягнули на святість меси, не виключено що він був одним із противників нового вчення.
Так, у жовтні 1534 р. на вулицях Парижа пройшла урочиста хода, учасники якої несли Corpus Domini. В січні 1535 р. у Парижі була знову організована урочиста "красива" процесія до Нотр-Даму, яку очолював сам король "з усією знаттю, Королевою і усіма дамами на конях". Присутні несли в руках священні реліквії.
Також парижанин розповідає, що в цей день було привселюдно страчено 6 лютеран і багатьох інших в наступні тижні. Звісно, ця інформація зовсім не передає масштаби репресивної політики Франциска І.
 |
|
Переслідування протестантів у період правління Франциска І в 1534 р. Гравюра Маттеуса Меріана Старшого, 1630 р. |
Цілком зрозуміло, що погляд "невідомого парижанина" – це позиція людини, в першу чергу віруючого католика, яка повністю підтримувала дії монарха.
З опису подій ми бачимо, що Франциск І свідомо перетворив справу "плакардів" на таке собі театральне дійство з виступами у Парламенті, урочистими процесіями, публічним покаранням "єретиків". Тобто королю було вигідно, щоб його піддані "правильно" зрозуміли його мотиви – захист католицької церкви.
Франциск І мислив та діяв в інтересах зміцнення престолу. В умовах формування раннього французького абсолютизму королю було вкрай важливо та вигідно позбавитися опозиції з боку нелояльної до престолу аристократії. У 1535 р. було спалено не менше як 25 лютеран та ще близько 200 арештовано. Серед репресованих було багато знатних осіб.
Справа "плакардів" у відносинах королівської влади та реформаційного руху Франції зіграла роль своєрідного детонатора. Проте не треба забувати, що завжди є той, хто натискає кнопку.
Людмила Ващук
