Стінка на Стінку або документи про конфлікт: УПЦ (МП) — УГКЦ

Уже понад 20 років триває конфлікт за церкву Різдва Пресвятої Богородиці між громадами УПЦ (МП) та УГКЦ у селі Стінка Бучацького району на Тернопільщині. Перша з громад, користуючись тим, що її прихильників — більшість, не пускає греко-католиків на почергові Богослужіння. Але цим вона порушує численні рішення органів влади і законодавство

Уже понад 20 років триває конфлікт за церкву Різдва Пресвятої Богородиці між громадами УПЦ (МП) та УГКЦ у селі Стінка Бучацького району на Тернопільщині. Перша з громад, користуючись тим, що її прихильників — більшість, не пускає греко-католиків на почергові Богослужіння. Але цим вона порушує численні рішення органів влади і законодавство.

Аби з'ясувати історію протистояння у Стінці, кореспондент РІСУ зібрав офіційні документи, що стосуються теми. Отож, уже на межі 1980-90-х рр. у Стінці із єдинодозволеної громади РПЦ вийшли ті, хто, незважаючи на переслідування радянських часів, не втратив греко-католицької ідентичності. Їх виявилася меншість. Статут громади УГКЦ зареєстровано рішенням облвиконкому від 24 липня 1991 року № 180, а статут громади УПЦ (МП) — рішенням облвиконкому від 24 вересня 1991 року № 221.

На початку 1992 року ситуацію у селі розглядав Бучацький райвиконком. Відтак 5 березня того ж року Тернопільський облвиконком на основі його рішення видав своє — № 20 «Про передачу у власність, безоплатне користування, безоплатне почергове і рівне користування культових споруд релігійним громадам». Стінки у даному документі стосується пункт «ІІІ»:

«Передати в безоплатне почергове і рівне користування релігійним громадам культові споруди та державне майно, що в них знаходиться, уклавши з кожною громадою окремий договір: /Абзац/ 311. Бучацького району. /Абзац/ 3.1.11. УГКЦ і УПЦ с. Стінка ц. пресвятої Богородиці (тут назва храму вказана неправильно — прим. авт.)».

Утім, вірні РПЦ і згодом створеної УПЦ (МП) роками ігнорували право на храм своїх співбратів-християн. Вірні УГКЦ скаржилися до влади і правоохоронців.

«Направляється заява віруючих УГКЦ с. Стінка Бучацького району по питанню виконання розпорядження про почергову відправку для розгляду і вирішення», — йдеться у листі начальнику управління юстиції в Тернопільській області В. М. Кірику від заступника прокурора Тернопільської області М. Яценка з датою 12 березня 1997 року.

Уже 13 травня 1997 року з'явився лист стосовно ситуації у Стінці із Бучацького райсуду в Тернопільську облдержадміністрацію.

«Бучацький райсуд Тернопільської області повертає виписку рішення № 20 від 5. 03. 92 р. та акт від 25. 03. 97 року про неможливість виконання рішення щодо передачі в безоплатне почергове і рівне користування релігійним громадам УГКЦ та УПС (тут у документі неправильно. Має бути УПЦ — прим. авт.) с. Стінка культової споруди та державне майно, що в них знаходиться, уклавши з кожною громадою окремий договір. /Абзац/ Громада УПЦ в категоричній формі відмовляється про укладення договору на почерговість».

Під листом стоять ініціали суддів: В. О. Гордєєв, Л. М. Слідзявська.

Згодом, 30 липня 1997 року, заступник начальника управління у справах релігії ОДА П. Б. Іващенко надсилає голові Бучацької райадміністрації В. В. Морозовському лист, який демонструє наміри влади як реакцію на дії громади УПЦ (МП).

«У відповідності з ст. 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», повторно просимо до 5. 08. ц. р. надіслати в облдержадміністрацію мотивований висновок (позов до суду) про припинення діяльності релігійної організації УПЦ с. Стінка Бучацького району. /Абзац/ До позову необхідно долучити відповідні матеріали/ протоколи засідань координаційної ради району, узгоджувальної комісії міжконфесійного врегулювання спору напрацьовані за період з 1991 р. по серпень місяць ц. р.», — написано у листі.

Відповідь голови Бучацької райадміністрації нам знайти не вдалося. Одначе її характер пояснює наступний лист начальника управління у справах релігій ОДА І. І. Паляниці В. В. Морозовському від 11 вересня 1997 року.

«На Ваш висновок щодо вирішення питання врегулювання релігійної ситуації в с. Стінка згідно чинного законодавства, управління у справах релігій облдержадміністрації рекомендує: /Абзац/ — оскільки рішення облвиконкому № 20 від 5. 03. 1992 року, прийняте на підставі висновку Бучацького райвиконкому, не відповідає вимогам ст. 17 «Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» т. я. (так як — прим. авт.) почергове богослужіння може бути тільки за згодою обох релігійних громад, райдержадміністрації необхідно звернутися в облдержадміністрацію з клопотанням про скасування цього рішення і прийняття розпорядження про визначення порядку користування культовою будівлею релігійними громадами УГКЦ і УПЦ на основі укладення окремих договорів», — писав І. І. Паляниця.

Влада визнала, що почергові богослужіння у Стінці — неможливі. Про це ж говорить В. В. Морозовський у зверненні І. І. Паляниці від 18 вересня 1997 року.

«Районна державна адміністрація... просить Вас видати розпорядження про порядок користування культовою спорудою у с. Стінка на основі укладення окремих договорів із громадами УПЦ і УГКЦ, відповідно до змін і доповнень до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», внесені Верховною Радою України в 1993 році», — зазначав голова райдержадміністрації.

Від руки на цьому ж документі дописано 24. 09. 97 р., що необхідно підготувати проект розпорядження про скасування рішення облвиконкому № 20 від 5 березня 1992 року «Про передачу у власність, безоплатне користування, безоплатне почергове  і рівне користування культових споруд релігійним громадам». Нижче — напис, що це завдання виконано 8. 10. 97 р.

Водночас влада спростовувала чутки і про те, що громада УГКЦ виробляє документи на власність сільською церквою. Цього стосується, зокрема, лист. І. І. Паляниці від 6 жовтня 1997 року. Посадовець запевняв — храм є і залишається державним.

Зрештою, 16 жовтня 1997 року з'явилося розпорядження голови облдержадміністрації Б. Ф. Бойка № 426, котрим скасовано згадане вище рішення облвиконкому № 20.

«— релігійна громада УПЦ, що з 24 липня 1991 року є юридичною особою, одноосібно, всупереч ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», володіє храмом, не допускає релігійну громаду УГКЦ до виконання релігійних треб в храмі Пресвятої Богородиці», — читаємо у документі.

Бучацьку райдержадміністрацію було зобов'язано «забезпечити укладення з кожною із вказаних релігійних громад окремих договорів, у яких визначити порядок користування (дні, години) храмом і майном, що є державною власністю».

Знайшли ми й договір про порядок користування церквою від 17 листопада 1997 року, де визначено, що обидві громади будуть чергуватися, служачи відповідно о 9.00 та 12.00. Утім, якщо представники влади і УГКЦ під документом підписалися, то УПЦ (МП) — ні: на копії документа, яку маємо, їх підпис відсутній.

Тож справа набула нового звучання.

«А тому райдержадміністрація, у випадку, коли одна із релігійних громад вчиняє дії, передбачені ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», повинна направити в облдержадміністрацію висновок з відповідними документами про припинення діяльності громади в судовому порядку, яка відмовляється виконувати розпорядження органів державної вдали, або увійти з пропозицією про тимчасове припинення відправлення богослужіння до врегулювання міжконфесійних конфліктів», — роз'яснювали ситуацію 23 лютого 1998 року уже знайомі читачу судді В. О. Гордєєв та Л. М. Слідзявська сільській, районній та обласній владі.

Хоча жодна з громад розпорядження голови облдержадміністрації від 16 жовтня 1997 року не оскаржувала, громада УПЦ (МП) наполегливо продовжувала самочинно утримувати храм. Тож, наприклад, коли житель Стінки М. І. Михайлів почав скаржитися на свавілля, заступник начальника управління у справах релігії ОДА П. Б. Іващенко порадив іти до суду:

«Ваші неодноразові звернення на адресу голови облдержадміністрації, обласної ради, стосовно почергового користування храмом розглянуто... Оскільки релігійна громада УПЦ згоди на почергове користування храмом не дає, розпорядженням голови облдержадміністрації від 16. 10. 1997 року № 426 визначено, що церквою Пресвятої Богородиці в с. Стінка користуються релігійні громади УГКЦ і УПЦ в порядку і на умовах, передбачених в окремих договорах. Дане розпорядження не було оскаржене до суду жодною з релігійних громад і, згідно з п. 17 ст. 348 Кримінально-процеуального Кодексу України, підлягає виконанню судовиконавцями, а тому Вам рекомендовано звернутися до Бучацького районного суду», — радив посадовець.

Наостанок П. Б. Іващенко нагадав, що 29. 05. 1998 року на зустрічі представників влади, правоохоронців і керівників єпархіальних управлінь прийняли «звернення до всіх віруючих і священиків з орієнтацію на мирне вирішення міжконфесійних протистоянь, досягнуто угоди відносно підтримки органів державної та церковної влади у реалізації чинного законодавства щодо почергового користування храмом обома релігійними громадами за їх взаємною згодою».

Ці благі декларації так і не були виконані. А тому аналогічні речі про необхідність залучення судовиконавців писав І. І. Паляниця громаді УГКЦ с. Стінка і 8 травня 2001 року. Коли ж представники громади УГКЦ звернулися в управління юстиції, отримали просто неймовірну відповідь:

«На ваше звернення по питанню виконання розпорядження голови облдержадміністрації від 16. 10. 97 р. № 426 щодо користування храмом Пресвятої Богородиці с. Стінка Бучацького р-ну, Тернопільське обласне управління юстиції повідомляє, що станом на 24. 06. 01 р. в Бучацькому райвідділі ДВС (Державної Виконавчої Служби — прим. авт.) будь-яких розпоряджень органів державної влади з питань володіння та користування культовою спорудою в с. Стінка Бучацького р-ну немає», — писав начальник управління юстиції В. М. Кірик.

Вочевидь, незнання органів юстиції і безрезультативність дій влади «здивували» вірних, які вже роками не могли доступитися до храму. Отож, вони знову звернулися в управління у справах релігії ОДА. Звідти І. І. Паляниця вкотре нагадав про розпорядження від 16. 10. 97 р. № 426 і відповів:

«Це розпорядження на даний час не скасоване і є відповідним виконавчим документом як визначено п. 14 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» і підлягає виконанню органами Державної Виконавчої Служби. Контроль за цими органами здійснює обласне управління юстиції», — подав І. І. Паляниця 8 листопада 2001 року на звернення представника громади УГКЦ В. Г. Довгана.

Аналогічну відповідь отримав від І. І. Паляниці й представник громади УГКЦ В. М. Бучинський 25 квітня 2002 року. Та скарги громадян з'являлися одна за іншою і таки змусили владу йти далі. Тож 6 листопада 2002 року заступник голови Тернопільської ОДА Н. В. Муяссарова написала голові Бучацької РДА І. Т. Вуїву, щоб він звернувся до керівників єпархіальних управлінь з пропозицією забезпечити дотримання законодавства у Стінці.

«У випадку продовження нагнітання міжконфесійного (майнового) конфлікту віруючими, тимчасово, до врегулювання міжконфесійних конфліктів, припинити надання храму для проведення Богослужінь і надання треб релігійними громадами УПЦ і УГКЦ в селі Стінка», — пропонувала Н. В. Муяссарова.

До 25 листопада 2002 року І. Т. Вуїв мав подати свої висновки і пропозиції стосовно вирішення конфлікту.

Дійшла справа конфлікту у Стінці і до судового процесу. Зокрема, 26 грудня 2003 року Апеляційний суд Тернопільської області розглядав скаргу громади УПЦ (МП) на розпорядження голови обдержадміністрації від 16 жовтня 1997 року — через 6 років після підписання самого розпорядження!

«Заявник зазначив... Це розпорядження є незаконним, поскільки релігійна громада УПЦ є правонаступником культової будівлі і майна, що передані в користування на підставі договору від 5 травня 1970 року, а тому є законним володінням його; УГКЦ у с. Стінка є новоутвореною релігійною громадою, а тому не вправі претендувати на майно громади УПЦ. Оскільки громаді про оскаржуване розпорядження стало відомо 26 листопада 2003 р., заявник подав про поновлення строку», — читаємо в ухвалі суду.

Під час процесу було встановлено, що громаді УПЦ (МП) таки повідомляли про розпорядження ще у 1997 році і надсилали його. На жаль, у судових документах немає пояснення того, яким чином неправдиві свідчення з боку окремих вірних МП узгоджуються із християнськими ідеалами: вочевидь, це поза полем регулювання законодавства.

З огляду на усі обставини, зокрема закінчення процесуального строку оскарження розпорядження голови ОДА, Апеляційний суд (суддя М. В. Ходоровський) ухвалив скаргу релігійної громади УПЦ (МП) залишити без розгляду. Ця ухвала могла бути оскаржена протягом 15 днів до Верховного суду України.

Далі, 5 вересня 2005 року Бучацька РДА прийняла розпорядження № 464 «Про врегулювання міжконфесійного конфлікту в с. Стінка Бучацького району». І його громада УПЦ також опротестувала в Апеляційному суді 11 жовтня 2005 року. Громада УГКЦ, домагаючись почергового користування храмом, 12 січня 2007 року подала позовну скаргу до суду «про усунення перешкод з користування храмом», у якому просить:

«Постановити рішення, яким зобов'язати відповідача по справі — релігійну громаду УПЦ МП с. Стінка Бучацького району, — не чинити перешкод в будь-якому виді релігійній громаді УГКЦ с. Стінка Бучацького району в користуванні храмом Різдва Пресвятої Богородиці с. Стінка та майном, що в ньому знаходиться», — йдеться у позовній скарзі.

Але віз і досі там. І, як ми повідомляли, останнє загострення ситуації у цьому селі сталося 22 березня 2015 року, коли вірні УПЦ (МП) не пустили вірних УГКЦ навіть на подвір'я церкви для молитви біля могили довоєнного греко-католицького пароха о. Ярослава Гавацького. Він похований біля храму, бо ж до часів СРСР у селі діяла тільки громада УГКЦ. Саме цей священик і був будівничим святині...

Отож, пройшло уже майже чверть століття від здобуття Україною незалежності і, незважаючи на всі дифірамби нашому законодавству у сфері релігії і свободи совісті як «одному з найкращих у світі», ніхто так і не спромігся вирішити не те що питання єдності Церкви, а, здавалось би елементарний конфлікт у селі на 3100 жителів.

Більшість у Стінці далі служить у храмі, користуючись аж ніяк не настановами Нагірної проповіді Ісуса. У той час меншість — надворі.

«Східне, православне передання — це дійсно скарб, це дійсно «коштовна перлина», заради якої хочеться відмовитися від усього іншого. Але у того, хто володіє таким скарбом, є й свої спокуси. Віками оберігаючи дорогоцінні перлини православ’я, ми ризикуємо перетворитися на «скупого лицаря». Перетворитися на людину, яка відмовилася від ближніх, суспільства, Божого світу не заради Христа, а задля споглядання краси та величі своєї конфесійної традиції…» — читаємо у слові митрополита Олександра (Драбинка) УПЦ (МП) на Неділю про сліпого, опублікованому 16 травня 2015 року.

Напевно, кожному свідомому члену суспільства хочеться, щоб його поважали і до нього дослухалися. Але ж хіба для цього не потрібно самому поважати інших і дослухатися до їхніх прохань, розуміти їхні турботи, старатися зцілювати рани? Можливо, тоді б «Стінка православна» і «Стінка греко-католицька» зажили в мирі.

Володимир Мороз