В мережі і не тільки набирає обертів скандал довкола можливого рішення Одеської міської ради виділити з бюджету кошти для Спасо-Преображенського кафедрального собору, який належить Одеській єпархії УПЦ (МП). Ми намагалися розібратися у цій складній і заплутаній справі і от що з’ясували.
В проекті бюджету Одеси на 2017 рік заплановано виділити собору 1 млн 884 тисяч 200 гривень (пункт 123 «Інше» додатку до бюджету). Ці гроші вже затвердили виділити собору, коли ухвалили бюджет міста 7 грудня 2016 року.
Зараз конфлікт обертається навколо іншого питання. Бюджетна комісія міськради схвалила проект про виділення з бюджету ще 325 тис. гривень. Про це повідомила депутат міськради Анна Позднякова. На її питання щодо цільового призначення коштів, директор департаменту фінансів міськради Світлана Бедрега заявила, що кошти виділяються за проханням Одеської єпархії та підуть на оплату праці працівників собору та сплату боргів за газ. Цікаво, чи відповідає це конституційному принципу відділення Церкви від держави (ст. 35)? Адже в Україні Церкви звільнені від оподаткування та, відповідно, не мають отримувати ніяких грошових субвенцій.
Виникає питання, що ж такого особливого в цьому соборі, що його необхідно фінансувати з державного бюджету? Спасо-Преображенський собор - це головний храм Одеси, збудований ще за часів царського режиму. Він був однією з найбільших споруд імперії та вміщував одночасно приблизно 12 000 людей. В часи сталінського терору храм було зруйновано, а на його місці облаштували зону відпочинку з фонтаном. Після відновлення незалежності України постало питання відтворення будівлі колишнього кафедрального собору міста.
Так, постановою Кабінету Міністрів 1999 року Спасо-Преображенський собор потрапляє до переліку пам`яток, які планується відновити. Того ж року мерія міста оголосила конкурс на найкращий проект храму. Будівництво почали в лютому 2000 року, а остаточно здали будівлю в експлуатацію в березні 2005. Загальні витрати на будівництво собору склали 32 млн. гривень, а всі затрати на себе взяв тільки-но створений благодійний фонд «Чорноморський православний фонд».
Історія цього фонду починається того ж самого 1999 року. Він офіційно створюється саме для збору пожертв для відновлення собору. Засновниками фонду був тодішній мер Руслан Боделан, архітектор Ірина Опятова, тоді радник губернатора, а сьогодні депутат міськради Василь Ієремія та колишній начальник управління архітектури та містобудування Одеської міської ради Анатолій Мартиненко. Керівником фонду обрали Ієремію.
Цікаво, що при створенні благодійного фонду жодним із засновників не було внесено ні гривні до статутного капіталу. Виникає питання: За рахунок яких коштів фонд здійснював фінансування споруди собору? Місцевий громадський активіст Сергій Сарафанюк на своїй сторінці у Фейсбуці стверджує, що фонд наповнювався добровільно-примусовими пожертвами одеських бізнесменів. Те ж саме РІСУ повідомили на умовах анонімності деякі інші джерела з Одеси. Без пожертви на фонд підприємець не міг отримати ні дозволу, ні довідки, не приймалися необхідні рішення.
Перша служба відбулася в соборі 2002 року, а введено собор в експлуатацію 2005 року. У 2006 році БФ «Чорноморський православний фонд» створює ТОВ «Експлуатаційне підприємство Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору» (ЕПОКСПС) і виводить до нього, в якості статутного капіталу, кошти у розмірі 2 млн 226 тисяч 200 гривень. Через два роки це ТОВ припиняє свою діяльність, оголошуючи правонаступником свого засновника, а вже за рік, у 2009, і сам благодійний фонд припиняє свою діяльність. Сайт собору повідомляв, що «Чорноморський православний фонд» 1 грудня 2009 року реорганізували у благодійний фонд «Опікунська рада Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору». Однак жодних відомостей про таку юридичну особу в державних реєстрах не міститься.
2006 року Одеська міська рада за підписом вже мера Гурвіца ухвалює програму «відтворення одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору», яка на цей раз вже передбачала видатки з місцевого бюджету. Відтак вартість дворічних робіт (2007-2008 рр.) вартує 20 млн. 138 тисяч 900 гривен, а за тодішнім валютним курсом це було майже 4 млн. доларів США.
Тут слід пояснити, що скоріш за все ці гроші призначалися на внутрішнє оздоблення храму, оскільки саму будівлю вже було здано в експлуатацію. Цікаво, що тоді ж на адресу Гурвіца було надіслано лист за підписом представників християнських конфесій області з проханням відкласти прийняття рішення для консультацій з координаційною радою релігійно-світського порозуміння, яка діяла при міськраді. Релігійні діячі тоді просили мера рівного відношення до всіх релігійних груп і формування переліку відтворення пам`яток культурної спадщини в незалежності від конфесійних вподобань (лист - арк. 1, 2, 3).
З часом собор добудували та освятили, якраз під це дійство його й передали у власність Одеській єпархії УПЦ (МП). Освячував його особисто Патріарх Кирил. За «активну участь у відроджені собору» він нагородив Гурвіца орденом Серафіма Саровського II ступеню.
Однак навіть передача у власність Церкви не позбавила місцевий бюджет від фінансового навантаження. Відтак щорічно, починаючи з 2012 року, собору виділялися кошти, а за чотири роки «накапало» немало – 4,6 млн. гривень.
Повертаючись до рішення бюджетної комісії, слід зазначити, що останнє слово за сесією міськради, яка запланована на 15 березня. Місцеві активісти «вангують», що рішення ухвалять, оскільки «ніхто не хоче чіпати Одеську єпархію», – заявляє громадська активістка Зоя Казанжи. Вона стверджує, що ніхто не хоче говорити вголос про роль митрополита Агафангела в подіях весни 2014 року.
Цікаво, що нещодавно активістами українського кіберальянсу була зламана електронна пошта Кирила Фролова (в мережі отримала назву #FrolovLeaks, з усіма частинами можна ознайомитись тут), голови асоціації православних експертів. В архіві його листування є не тільки згадки, але й планування антиукраїнських мітингів в Одесі за кошти Москви. Основною проросійською силою він вважав Одеську єпархію та особисто митрополита Одеського Агафангела.
Ось, наприклад, зміст листа Фролова від 24 листопада 2014 року: «Ще раз передаю зміст дзвінка митрополита Одеського Агафангела Новикову на початку листопада цього року. Митрополит Агафангел дзвонив з чеського номера і сказав наступне: “Доведи до Путіна, що я і вся Одеська єпархія чекаємо рішучих дій по Одесі. Єпархія мене підтримує і готова до бою. Я готовий духовно та ідейно очолити повстання”».
В тій самій переписці, автентичність якої Фролов сам підтвердив, йшлося і про т.з. команду Агафангела, яка готова діяти: «Я прошу тебе довести до самого верху прохання митрополита Агафангела. Він готовий діяти! Нова агентура в Одесі – о. Іоанн Тетерько, це ревний патріот Новоросії, настоятель храму Стрітення Володимирської Ікони Божої Матері в Чорноморці, православні монархісти протоєреї Володимир Корецький та Георгій Горденцев, єпископ Овідіопольський Аркадій, у нього потужні структури фіззахисту храмів, тобто православні бойовики та ін. А в Москві – о. Сергій (Рибко)».
Цікаво, що, як зазначила та ж сама депутатка Анна Позднякова відносно нещодавнього привезення мощей великомученика Пантелеймона, це було схоже на піар-акцію, натякаючи на явну «не бідність» Одеської єпархії. Дійсно це нагадувало явище так званих «гастролюючих святинь», вдало перевірене в РПЦ. Вперше цю технологію апробували на московському прикладі «Поясу Богородиці». Навколо церковні фонди створили медіа-подію, розробили грамотну рекламу і в результаті в черзі до святині віруючі стояли по 20 годин, і це взимку, і це при тому, що така сама частка поясу, просто трохи менша за розмірами, постійно зберігається в одному з московських храмів.
Вдруге цю технологію застосували до «Дарів Волхвів», до речі саме тоді – на початку 2014 року і з`являється термін «гастролююча святиня». Варто також зазначити, що акцію навколо «дарів» забезпечував церковний фонд Василя Великого, що належить К. Малофєєву. В супроводжуючій реліквію службі охорони до революційного Києва, в січні 2014, а потім і до Криму, прибув Ігор Гіркін. Детально про прикриття святинею для здійснення підготовки анексії півострова можна подивись тут.
Повертаючись до одеського варіанту «гастролюючої святині», слід зазначити, що це доволі прибутковий захід. На офіційному сайті УПЦ зазначається, що «це унікальна подія», «нагода доторкнутися до такої святині випадає лише раз у житті», а також наголошувалось на короткому терміні прибування святині («лишень чотири дні»), скоріш за все із натяком про необхідність встигнути. І дійсно багато віруючих прийшло до собору на поклоніння, за різними підрахунками їх число сягнуло 100 тисяч.
Цікаво, чи знали або знають нині віруючі, що в усіх трьох найбільших на найвідоміших одеських монастирях зберігаються частки мощей вмч. Пантелеймона? На сайтах Іверського та Пантелеймонівського монастирів ця інформація є у відкритому доступі. З Ільїнським трохи важче, оскільки після того, як протодиякон Андрій Кураєв висміяв настоятеля цього монастиря за доволі специфічні реліквії (які саме кожен може сам подивитись), сторінку про святині обителі видалили, однак в інтернет-архіві з нею можна легко ознайомитись. А під 77 номером саме згадуються мощі вмч. Пантелеймона.
Відтак виникає питання, чи дійсно одеська єпархія УПЦ настільки бідна, щоби місто брало на себе комунальні розходи та виплачувало заробітну плату працівникам? Як це співвідноситься з принципом відділення Церкви від держави? Чи є морально виправданим отцям, які вчать моралі і засуджують брехню та лицемірство, отримувати гроші від держави, яку вони так не люблять, що готові стати на службу агресорові? Скоріш за все на ці питання відповідей ми не почуємо.