Стрітення – День православної молоді світу

Тарасій АНДРУСЕВИЧ, диякон, м. Борислав

Чим нині здивуєш молодих? Епоха постінформаційного суспільства рясніє війнами споживацтва та брудної реклами проти творчості юних талантів та вільної особистості. У хаосі міжнародних криз саме молодим економістам, юристам, митцям вдалося утворити безліч міжнаціональних спілок та організацій. В основі найуспішніших – не що інше, як віра і Церква. Наш сучасник – митець з Волині Анатолій Махонюк пише: „Я – онук віри і син надії. Шукаю любові”. Як сучасна молодь зуміла зберегти живий зв’язок України з Вселенським Православ’ям попри усі негаразди та розколи? Про це короткий екскурс до історії молодіжного Братства православної молоді Світу, яке цими днями – 15 лютого — на свято Стрітення Христового святкує День Молоді Христової.

„Навіщо вам те, чого не маєте, коли не відаєте що робити з тим, що у вас вже є?”

Молодіжному християнському рухові вже більше ста років. Так було визначено на 50-річчі Всесвітнього православного братства Синдесмос керівниками оргкомітету 1999 року Володимиром Місіюком (Польща), Маносом Кумбарелісом (Греція) і Хільдо Босом (Париж). Початком вважається приїзд секретаря Всесвітнього християнсько-студентського товариства Джона Мотта до Росії, після якого організувалися студентські осередки в Одесі, Санкт-Петербурзі і Москві. Неважко зрозуміти проблеми юнаків і дівчат найбагатшої в світі країни (якою тоді була Росія). Сплески ентузіазму та спрага до пізнавальних, винахідливих проектів у нас, молодих, сьогодні така ж, як і в наших однолітків сто років тому. І знайшлися доброчинці, котрі в пекельному часі війни своєю доброчинною працею та коштом численних парафій та монастирів Єрусалимської, Олександрійської, Афінської, Фінської, Руської, Сербської, Польської, Канадської, Української та інших Церков профінансували відкриття православних богословських шкіл для емігрантів у Прешові (1923 р.), в Парижі (1924 р.) і 1925 рік, коли у Леснинському монастирі в Хопово (колиш. Югославія) Харківський митрополит Антоній (Храповицький) запропонував створити міжнародну редакцію православних молодіжних братств.

“Храм не в колодах, а в ребрах” – ці слова Константинопольського святителя Іоанна Златоуста засяяли у серцях чуйних хлопців і дівчат, які потім стали священиками та викладачами: Олександр Шмеман, Іоанн Мейендорф, Василій Зеньковський, Георгій Флоровський, Сергій Вишеславцев, Марія Скобцова... “довкола інтелектуалів з Росії та України” гуртуються нові “світильники” з Франції, Німеччини, Чехії, Сербії… І ось 1930 року, коли в Парижі засновується “Ліга Православної Культури”, у Фесалоніках збирають конференцію православних педагогів і 1936 року видатний український психолог священик Василій Зеньковський напише: “Після Фесалоніків я усвідомив яке нелегко завдання нам буде поєднати всіх православних”. Потім цей київський священик в еміграції скаже: “Ми мусимо визнати, що сьогодні існує квазіцерковна культура. Її витоки не у ворожості до Церкви, а у байдужості до неї… Як треба постійно звертатися до самої суті християнської культури! (див. Г. Флоровський „Віра і культура”, І.Ільїн 1927 „Основи християнської культури” www.g-vik.narod.ru №№ 9,10,30)”

„Суть не в силі потиску долонь, а в ім’я чого з’єднались руки – SYNDESMOS”

Хлопці й дівчата з різних країн у 1949 р. утворили Всесвітнє молодіжне православне братство „Синдесмос” (з грецької „єдність духу в союзі миру”). Серед засновників: Прот. Василій Зeньковський (1918 року очолював комітет у справах релігії і культури незалежної України в уряді гетьмана Скоропадського), протоієрей Олександр Шмеман, свящ. Іоанн Меєндорф — майбутні ректори семінарії Святого Володимира (Православної Церкви Америки), майбутній митрополит Сіліврії Еміліанос Тіміадес, Георг Ходр (митрополит гір Ливанських), архімандрит Мелетій (православний митрополит всієї Франції), Нікос Ніссіотіс — майбутній директор міжконфесійного інституту в Боссе, а також П’єр Струве з Тетяною Лєбєдєвою (Росія), Леон Зандер, Іоанніс Лапас (Греція), Велізар Гайїч (Сербія).

Як цю естафету вдалося зберегти і розвинути? Тільки спілкуванням у безнастанних освітніх, та мистецьких проектах: видати благодійну книгу для дітей, попрацювати у школах та сиротинцях... Коли „Кожного разу, — розповідає дружина священика, молодий педагог Єлизавета Киричевська, — це відмова від особистого і численні вмовляння батьків, викладачів та керівників організацій – що це потрібно дітям”.

Великим вкладом у цю справу стали доробки таких світочів сучасності, як митрополит Йоан Зізіулас, Павло Євдокимов, професор Оксфорду єпископ Каліст (Уер) з Великобританії. Його цілком молодіжні праці „Внутрішнє царство”, „Православний шлях”, “Церква: єдність і місія” нині вийшли українською в таких редакціях, як „Дух і літера” при Києво-Могилянській академії (див. www.spmu.narod.ru, www.duh-i-litera.kiev.ua та www.syndesmos.org).

Саме молодим тоді судилося співболіти, страждати у молитві за зцілення від тих недугів суспільства, які нині випало заліковувати Українському Православ’ю. Один із засновників Синдесмосу, Георг Ходр ще у березні 1947 року писав: “Провінціалізм, перекручення принципу автокефалії, різниця у мовах і расах, конфлікти між Церквами і юрисдикціями є виразками (карами) Православного світу. Філітизм стає практичною єрессю, коли Церква постійно зростається з державою, з нацією, з расою. Церква не може сповнювати свою місію на землі без єдності православних”.

„І питатиме Бог не в тебе, а спитає у інших. І не ім’я твоє питатиме, а кому із них ти брат”

„Люди по слабкості своїй понастворювали осередків за вподобаннями (поробили з церков клуби) і часто не бажають виходити за рамки корпоративних інтересів: „що нам ті католики чи протестанти – ми собі православні та й усе!” От і народжується між такими фундаменталістами кривославіє (або просто обрядовір’я), а живий дух віри втікає, забувається. Але „вірити – також робота. І дуже важка”. Як важко повірити, що смиренний католик часто православніший за пихатого „православного” ревнителя „чистоти віри”, а баптист краще чує голос Божий за аскетичного проповідника традиціоналізму. А віра відкриває дивовижні горизонти і юні викладачі та студенти Київських духовних шкіл разом у Міжконфесійній Молодіжній раді підтримували християнський жертовний шлях Президента України не з партійних чи кланових міркувань, а заради Правди. Колись на молодіжній Асамблеї у Фесалоніках 1958 року отець Іоанн Мейендорф зізнався: “Місія є наслідком єдності. Коротко кажучи, Правда є лише одна. Тому ми маємо об’єднуватися у вірі цієї Правди. Тож, якщо є одна Правда, ми мусимо дозволити іншим пізнати її, ане ховати за своїми егоїстичними немочами...

В Україні членам спілки православної молоді попервах було дуже нелегко долати сектантські зашореності серед парафіян і духовенства не тільки у провінціях, але й у столиці. Тому спілчани дуже вдячні й молодіжним організаціям пластунів, „Гурт” та міжнародних скаутів на кшталт YMCA. І тому з благословення митрополита Київського і всієї України Володимира, Українська Православна Церква вперше приймала представників Всесвітнього братства Синдесмос у Києві 1995 р. А найпліднішими, за свідченням віце-президента Синдесмоса і безпосереднього організатора поїздок протоієрея Іоанна Матусяка, стали семінари у Львові (1997-98рр.) та в Ужгороді (2000 р. — http://republika.pl/alikw/). Хлопці й дівчата з 21 області на чолі з архієпископом Львівський і Галицьким Августином прийняли учасників з 10 країн світу у Прикарпатті та в Свято-Успенській Почаївській лаврі. Примножуючи досвід роботи з дітьми у інтернатах, лікарнях та сиротинцях, про яку професор Мейендорф пише: “Новий Завіт змінив релігію нації на релігію особи — Ісуса Христа — через Котрого і в Котрому усі народи отримують одкровення грядущого у Воскресінні Бога”. Тепер не треба "рятувати Церкву від єресей і розколів" гучними мітингами та скандуваннями, галасливими статтями в газетах та по телебаченні – варто лише упокорити свої особисті амбіції, знищити своє злочинне невігластво і у своїй канонічно єдиній Церкві та й рости "від сили в силу в міру зростання Христового". (http://www.oca.org./pages/youth/)

„Для любові маю цілий світ. Для війни є в мене я”

"Я не захищаю свій шлях тому, що такі мої переконання, — пояснює прп. Іустин (Попович), — я захищаю його тому, що це шлях, яким у цім світі йшов мій Спаситель, тому, що це Христовий шлях". Як нині юнакам і дівчатам берегти рятівний шлях, якщо за статистикою міжнародних експертів на кожен багатоповерховий будинок у місті припадає по кілька наркоманів? „Парадокс стається, — розповідає молодий священик з Полісся, — по мене їдуть як по жреця: похорони, похрести; а от віру свою загартувати, щось змінити в душі на краще – рідко хто прагне”.

„Мені приємно, — каже священик Ростислав Трьохбратський, — що греко-католицька молодь на чолі з свящ. Андрієм Нагірняком створює команду для подачі законопроектів до Верховної Ради на захист здоров’я і культури молоді в Україні. Наприклад, коли за погані слова, куріння на тролейбусних зупинках чи засмічення вулиць і річок пластиковими покидьками штрафуватимуть, — то це сотні тисяч гривень на екологію та освіту наших дітей. Але повірте, що це не панацея, бо Христовий шлях – не надія на систему, інституцію чи авторитарні методи, а – особистий приклад, жертовна любов. Ніякий закон не перемінить людину так, як добрий приклад людини поруч. Православна молодь – це передусім здорова розсада між териконами наркоманії та пияцтва”.

„Найбільший подвиг для юнака і дівчини у шлюбі – забути про своє „я” заради благословенного „Ти”, — пояснює редактор молодіжного журналу „Камо грядеши” молодий київський священик Андрій Дудченко, — так самісінько уся молодіжна община має відчути відповідальність за своїх сусідів, рідних, друзів, свої школи, бо „спитає Всевишній в інших за тебе і в тебе за них”.

„Інша річ, що не завжди ваша українська молодь достатньо відкрита. – Свідчить керівник словацької молодіжної організації Богуміл Вопршалек. — Отож у всіх семінаріях нині як ніколи варто нагадувати просту істину: коли хто відмовляється від соціальної співпраці з представниками інших сповідань – він ризикує опинитися поза християнством. По слову апостола Павла: „Ради Господа, Благаю вас поводитися гідно звання, до якого ви покликані, з усякою смиренномудрістю і лагідністю, з довготерпінням, підтримуючи один одного любов'ю, прагнучи зберігати єдність духу в союзі миру (syndesmos). Одне тіло і один дух, як ви й покликані в одній надії покликання вашого; один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Котрий над усіма, і через усіх, і в усіх нас”. (Ефес.4,1-6)