Величезну роль у прогресивному поступі людства зіграли імперії. Принцип їхньої розбудови досить простий: сильне і войовниче державне утворення починає об’єднувати навколо себе народи слабкіші – чи вдаючись до прямих завоювань, це найчастіше, чи користуючись скрутним становищем того чи іншого народу, чи приваблюючи сусідів більш високою культурою.

Величезну роль у прогресивному поступі людства зіграли імперії. Принцип їхньої розбудови досить простий: сильне і войовниче державне утворення починає об’єднувати навколо себе народи слабкіші – чи вдаючись до прямих завоювань, це найчастіше, чи користуючись скрутним становищем того чи іншого народу, чи приваблюючи сусідів більш високою культурою.

Існує два варіанти утворення великих етнічних конгломератів. Перший, коли завойовник переважає завойованих не лише фізичною силою, але й рівнем загальної культури. Тоді завойовані «підтягуються» до завойовника, і цей процес є позитивний. Румуни, наприклад, та й інші країни Європи, і досі пишаються тим, що колись були завойовані Римом. І другий варіант, коли завойовником є досить відстала, але енергійна, більш згуртована й кількісно переважаюча нація. Прогрес спостерігаємо й тут, але відбувається він за рахунок більш розвинених, але слабших фізично членів об’єднання, поступово вони опускаються до рівня ядра, ядро ж дещо підіймається, увібравши прогресивні здобутки упокорених.

Переважно саме за цим сценарієм і творилася імперія Російська. Україна, Білорусь та Прибалтика через тривалий період свого членства в тюрмі народів вже мало відрізнялися від інших московських провінцій, і відродження їх – а воно очевидне – почалося лише після розвалу СРСР.

Ядром Російської імперії є російський народ, – така собі збірна мішанка, куди увійшли деяка кількість слов’ян, в загальній масі вони складали відносно невелику частку, решту ж вакантних місць біля майбутнього московського престолу зайняли різні угро-фінські племена. Відсоток останніх складав, за дослідженнями притомних російських вчених, від 65 до 70 загальної кількості населення цих територій.

Утворення російської нації, власне, такої, якою ми бачим її сьогодні, досить активно почалося з виникненням Московського улусу, як складової частини величезної татарської імперії. Все це глибоко й ґрунтовно досліджено незаангажованими істориками як в Україні, так і в Росії. Нас же наразі цікавіть формування менталітету цього новоутвору.

Отже, маємо три компоненти: татари, угро-фіни й слов’яни, інтенсивне перемішування яких протягом п’ятисот¬ - шестисот століть зрослося в єдину масу. Який вклад зробили угро-фіни? Як відмічають їхні дослідники, характерними рисами для всіх цих численних племен були працьовитість, дисциплінованість, старанність і акуратність у всіх видах діяльності; невибагливість у повсякденному житті і в побуті, твердість, розсудливість тощо. Як бачимо, немає тут ні агресивності, ні грубості та хамства, не кажучи вже про брехливість, жадібність до чужого, п’янство. Можливо, це татарський спадок, адже саме після входження християнських князівств до складу Золотої Орди й почався активний процес формування російського народу? Читаємо й про татар: «Татарам властива сором’язливість, скромність, шанобливе ставлення до представників інших національностей. Народ цей дуже послідовний, наполегливий. Об’єднуюча татарська риса – працелюбність…» і так далі.

З цього всього через тривалий час мало б виплавитися щось неймовірно прекрасне, така собі майже ідеальна істота. Натомість російська людина наразі, як усім нам добре відомо, є дуже далека від ідеалу. І це зрозуміло: ні ті ж угро-фіни, ні татари, ні будь-який інший народ, досліджуючи самого себе, не буде виділяти власні негативні риси характеру, навпаки, інтуїтивно повертатиме до світу своїх земляків світлим, приємним боком. Назвіть мені італійця, чеха чи шведа, який не міг би з незаперечним правом сказати про свій народ, що він працьовитий, дисциплінований, старанний і акуратний у всіх видах діяльності, простий і доброзичливий у спілкуванні тощо. Отже, всі ці чудові характеристики ні про що нам не говорять, якщо ми хочемо пізнати справжній характер того чи іншого етносу.

Допомагає нам у цьому саме життя. Менталітет нації, як і кожної людини зокрема, повністю розкривається під час якихось надзвичайних обставин, коли народ змушений до межі напружити всі свої сили, використати всі без винятку свої потенційні можливості. Ось простий життєвий приклад, що його можна розповсюдити на більш широке людське середовище.

Двоє молодих людей покохали одне одного, побралися, а через деякий час виявилося, що характери їхні чомусь не сходяться. Починається важкий процес розлучення, все йде у рамках пристойності, допоки не починають ділити спільні каструлі, килими та меблі. Ось тут і виявляються справжні характери подружжя. І чоловік, ще не так давно закоханий до безтями, тепер дуже дивується, як міг пригріти на своїх грудях таку гадюку, а жінка, яка готова була піти за милим хоч на край світу, не розуміє тепер, як могла прожити з цим негідником стільки років.

Для народів таким страшним випробуванням може бути війна, коли без будь-яких варіантів постає питання життя та смерті. Згадаємо лишень останню світову бійню. Хто з її прямих учасників як себе показав? Німеччина. Непересічний технічний геній, організованість, дисциплінованість, героїзм і разом з тим позамежне національне чванство, презирство до інших народів, жорстокість, цинізм, немилосердність. Японія. Так звані арійці Азії. Все майже те саме що і в німців, лише зафарбоване в національні кольори та прикрашене своїми особливими традиціями.

Росія. Процес формування нації очевидно повністю завершився під час революції 17-го року та громадянської війни, коли все, що випадало за межі небувалого досі проекту князя світу цього було знищено, або викинуто за кордон. Таким чином утворилося міцне ядро нації, яке стало потужним притягальним згустком негативної енергії для багатьох народів світу. Процес повного розкриття національного характеру росіян розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни і тривав аж до переможних фанфар Другої Світової. Дуже не хочеться нікого ображати, але ж це незаперечний історичний факт. Ненависть до власного народу, жорстокість, підступність, несправедливість, брехливість, зажерливість, нестримне бажання панувати над цілим світом.

Нічого подібного не продемонструвала Британія, хоча під час останньої світової війни теж стояла на краю безодні, боролася з нацизмом, напруживши всі сили, але не відмовилася від демократії, не всіяла острови мережею концтаборів, не божеволіла, хапаючи винних і не винних і відправляючи сотні тисяч власних громадян на той світ. Не впала в нестямний шовінізм і Італія, хоча й була батьківщиною фашизму і мріяла про повернення колишньої величі Риму. Проте Угорщина лишила по собі в Україні вельми недобру пам’ять, нічим не кращу ніж Німеччина, хоча діяла в значно менших масштабах.

Таким чином, людство могло відчути всю силу й велич характерів великих народів на власній шкірі. Менталітет народу, як це вже доведено вченими, майже не зазнає значних змін, впродовж багатьох століть лише проявляється по-різному в залежності від мінливих, переважно зовнішніх обставин. Як би німці не каялись за свої злочини під час війни, але це не вплине на глибинні якості природи цього народу, й вони, ці якості, обов’язково вилізуть, назовні, почнуть активно діяти, лишень обставини складуться відповідно. Вже сьогодні об’єднана Європа все сильніше відчуває на собі тиск похмурого германського генія, все міцнішою стає залежність менших країн від цього велетня. Те ж саме і Японія. Те ж саме і Росія. Тільки-но підвелася на ноги після катастрофи дев’яностих, як знову взялася за своє.

То ж напевно даремні надії добрих людей на те, що коли у Кремлі зміниться влада, Росія припинить руйнувати світовий правопорядок. Зміни можуть бути лише на гірше. Росією керує не Путін, а ментальна підсвідомість цього народу, що з граничною відвертістю продемонструвала увесь набір своїх характерних рис у недавні історичні часи. І цей наступ на цілий світ не припиниться доти, доки людство нарешті не збагне, з ким має справу, збере необхідні сили, проявить належну рішучість і нарешті зажене ведмедя у клітку.

Щиро вибачаюся перед тими читачами, хто знайшов у цій статті щось образливе особисто для себе, такої мети я не мав, але зважаймо на правду, друзі, адже вона буває хоч інколи й гірка, але завжди цілюща. «І так ваша змова зі смертю розірветься, і ваша умова з пеклом не встоїть, а як прийде нищівний бич, то вас він погубить» (Іс.28:18).

Віктор Котовський