Світлий тиждень-2023: час підозри організаторам бунту в Лаврі

- Не вбивайте людей, не вбивайте людей, - екзальтовано кричав на камеру журналістів усього один старенький, доки правоохоронці прибирали коробки з приміщення 39-го корпусу.

- Ай-яй-яй-ой, - верескливо голосила ще одна вірянка, намагаючись перешкодити комісії Міністерства культури зайти до споруди, в якій власне не було жодної святині.

Йшов Світлий Великодній Тиждень, третій тиждень спротиву УПЦ «Московського патріархату» урядовій комісії провести інвентаризацію майна заповідника Києво-Печерська лавра. На восьмий рік війни держава заходила на об’єкти (раніше орендованої Моспатріархатом) державної власності за рішеннями судів та допомогою правоохоронців.

Лавра у сьогоднішній політичній термінології має три профілі. Перший. Промосковськи налаштоване керівництво УПЦ «Московського патріархату». Другий. Споруди та мощі найвідомішого в Україні заповідника, пам’яткоохоронні об’єкти. Третій. Монастир (братія) УПЦ «Московського патріархату», що його держава попросила звільнити приміщення для зручності обліку та перезавантаження відносин.

Те, що відбувається в Україні сьогодні, стосується Лаври з усіх цих напрямків.

Розмова про Лавру, це розмова і про долю Церков, і про стіни заповідника і про чернецтво найдавнішої української святині.

А ще це питання суспільного спокою, злагоди та стабільності.

МОСПАТРІАРХАТ В УКРАЇНІ: ЩО НЕ ТАК ІЗ ДЕМОНТАЖЕМ?

Останні тижні - час гучних скандалів та стихійних заборон УПЦ «МП». Варто зауважити, що УПЦ «МП» сама провокує такі скандали. То її клірики б’ють військовослужбовця, то труну загиблого воїна ЗСУ не дають внести до храму (таких випадків за останні роки було десятки). З тими чи іншими підставами (від прямої заборони до припинення права користування земельними ділянками) діяльність МП ставили поза законом Івано-Франківська облрада, Волинська облрада, Рівненська міськрада. У Львові днями було демонтовано останню незаконну споруду МП, у Хмельницькому собор, де побили бійця ЗСУ, перейшов до ПЦУ протягом доби, а обласна рада приєдналася до «параду заборон».

Органи місцевого самоврядування відчувають настрої громади і власне відповідають на їхні запити. Чи правильний та наскільки перспективний цей шлях?

- Я думаю, що причиною таких демаршів верхівки УПЦ «МП» стало те, що держава працює з МП у надто повільному темпі. Тактика малих кроків не дає добрих результатів, - каже богослов-релігієзнавець та професор Юрій Чорноморець. - Зараз колишнє лаврське начальство, почувається на коні, відмовляється від діалогу з ПЦУ, з Вселенським патріархом. Бачимо, з якою пихою вони входять в позицію самоізоляції, заявляють про порушення прав, створюючи картинку для російського телебачення.

Така ситуація не може тривати довго, оскільки її затягування - пряма загроза національній безпеці України.

Це все не вплинуло поки що на міжнародний авторитет України, але питання слід вирішувати. Зокрема, нам потрібна двопартійна підтримка в США. А там серед трампістів уже поширюється наратив, що допомогу Україні слід скоротити, оскільки там, мовляв, «порушується релігійна свобода». Нам необхідно терміново приймати законопроект Кабінету Міністрів про повну заборону зв’язку із Московським центром для будь-яких релігійних організацій. І, відповідно, поставити МП в Україні в абсолютно нові правові умови, він має втратити свої права по всій Україні, а відтак - таки думав про власне переформатування.

Необхідний постійний тиск на весь «московський» єпископат. На ієрархів саме, а не на рядових священників, не на рядові громади. І потрібне системне розслідування діяльності всього керівництва – єпископату, голів синодальних органів УПЦ «МП». Слід простежити, як оця вся строго вибудована система працювала проти України на Москву. Якщо ми будемо затягувати, то не досягнемо жодних результатів просто тому, що втрачатиметься темп, треба бути відповідними подіям, будь-яке затягування грає на руку агресору.

Андрій Смирнов, доктор наук, церковний історик та один із співавторов експертизи Державної служби етнополітики та свободи совісті щодо канонічного зв’язку УПЦ «МП» з РПЦ, налаштований ще більш критично:

- Церковна ситуація в Україні є надзвичайно складною, динамічною і потребує ухвалення нестандартних рішень. Не хочеться критикувати владу, вона обрала стратегічно вірний шлях, але тактика серйозно страждає, оскільки церкву не можна ліквідувати, як банк чи партію. Релігійні об’єднання не мають статусу юридичної особи, тому припинити діяльність громад і монастирів можна тільки за рішення суду. Водночас загострилися міжправославні відносини на локальному рівні, де останнім часом почалися «революційні» переходи парафій до ПЦУ під тиском місцевої влади та активістів. На жаль, не обходиться і без силового протистояння, що створює негативну картинку про Україну в очах західних партнерів і помісних церков.

Помилкою було відкладати прийняття закону про заборону МП, якби він був, то нещодавні рішення обласних рад не виглядали б дещо абсурдно. Мовляв, бачите, ми діємо на виконання Закону.

Юлія Фісун, юрист, який спеціалізується на релігійній сфері:

- Те, що ми бачимо, це природний процес. Так чи інакше, це мало статися - рух до унезалежнення української церкви був неминучий. УПЦ «МП» мала бути трансформована, набути більше національних рис. Ми сподівалися, що з початком повномасштабної військової агресії все має змінитися, і були ж заклики до УПЦ «МП». Але вони їх проігнорували.

І як наслідок - церковна нестабільність. Коли в областях стихійно приймаються рішення про заборону МП, це виглядає надто «політично». Після заборони користуватися земельними ділянками і комунальними послугами культові споруди, які знаходяться на на цій землі, не можуть. І це все елементи нестабільності, стихійності, коли терпіння вже немає, а як вирішити це питання не ясно.

Слід терміново приймати урядовий закон про заборону МП. Хоча й він не почне діяти негайно. Розгляд у Верховній Раді, підпис Президентом, запуск перших експертиз, які виявлятимуть зв’язки релігійних структур з керівним центром у державі-агресорі - це все може бути довго. Але прийняття закону вплине на загальний стан у релігійному середовищі. Закон торкнеться всіх церковних структур: від маленької громади до великого монастиря. Можливо, користь для ситуації буде на низовому рівні: громади спокійно змінять підпорядкування або визначаться зі своєю подальшою долею. Закон це стимулюватиме. Зрозуміло, це не обов’язково буде перехід громади до ПЦУ. Ми живемо у мультиконфесійному суспільстві, тобто не можна виключати, що громади шукатимуть якусь іншу юрисдикцію. І ще не забуваймо: хтось таки обірве зв’язки із РПЦ, а хтось лишиться там таємно.

Що буде з МП у кінцевому підсумку стовідсотково спрогнозувати наразі неможливо. Хіба що на рівні «побутової футурології»...

- Я думаю, що віруючі люди з МП мають побачити тут Промисел Божий, бо справжні християни мають бути сумлінними громадянами своєї країни, - каже Сергій Бережний, священик, який перейшов із УПЦ «МП» до ПЦУ, настоятель парафії всіх Київських святих, викладач академії ПЦУ. - Багато років там мало не пропагувалося, що християнство з національною ідеєю не перетинається. Багато років пастирі Лаври робили з вірян не учнів Христа, а своїх особистих фанатів. Такого не має бути у Церкві. Православна Церква України — частина соборної апостольської церкви, і ті єпископи МП, хто так затято відправляв у 2018 році назад у Константинополь надіслані їм запрошення Вселенського патріарха на Об’єднавчий собор, мають подумати, чи не є поточні події та заборона МП у регіонах - наслідком такої зневаги до об’єднавчого заклику Вселенського патріарха. Може, час не вірян натравлювати на інших, а збагнути свої помилки.

А ЩО ТАМ У ЛАВРІ? ЛАВРА ЯК ТОЧКА ПРОРОСІЙСЬКОГО ПРОТЕСТУ...

Між тим, поки пишеться цей матеріал, в деяких приміщеннях Лаври забарикадувалися фанати владики Павла і не пускають туди інвентаризаційну комісію Міністерства культури та інформації. Одна з настанов Московського православ’я про те, що послух вище молитви. І ми маємо наочну картинку, яких наказів готові слухатися «піддані» колишнього намісника, для яких начебто головною інструкцією має бути Євангеліє та любов до ближнього. Йдеться про накази будь-які, аж до спротиву власній державі. Саме через це Нижня Лавра (монастир) перетворюється на центр скандалу. Вдумайтеся: Українська держава під час жорстокої війни згідно з рішенням суду, яке набуло законної сили, має зайти в приміщення державного заповідника у присутності правохоронців – і наражається на відкритий спротив.

Ми попросили експертів дати оцінку.

- Нинішня ситуація з Лаврою стала наслідком помилкової тактики малих кроків щодо МП, - каже богослов Юрій Чорноморець. - Але коли буде прийнято Закон про заборону МП, то будь-які зв’язки із московським патріархатом будуть заборонені і їхнє перебування у будівлях, які є у державній власності, - незаконне. А самовільне захоплення державного майна тягне на п’ять років ув’язнення. І має бути все одно - чи провідники цього бунту під Лаврою стоять під жовто-блакитним прапором, чи говорять вони українською мовою, чи вони божевільні ватники. Державі має бути все одно, як себе презентують ці люди - як щирих українців, чи прихильників «триєдиної Русі». Незалежно від усього – от вам п’ять років ув’язнення. Повідомити підозру тим, хто очолює бунт, тобто Онуфрію, Антонію, іншим за захоплення по факту нижньої Лаври, це було б правильно. Треба сказати, що їм загрожує по п’ять років і повідомити про це прямо зараз.

- Андрій Смирнов, релігієзнавець, доктор історичних наук:

- Нижня Лавра продовжує залишатися під контролем УПЦ МП. Але думаю, що протягом місяця за допомогою поліції комісія опише всі об’єкти та храми. На жаль, масовий перехід лаврських ченців до ПЦУ наразі неможливий. Сприятливий момент, коли монахи вагалися та міркували про перехід, втрачений. Якщо перейде хоча б двоє-троє з числа братії, то вже це буде здобутком. Чернеча спільнота надзвичайно консервативнана і її переконати у чомусь важко. Звісно, тривають залякування з боку керівництва УПЦ МП, хоч владика Павло перебуває під домашнім арештом, але вся його команда — там, у Лаврі. Архимандрит Аврамій, виконувач обов'язків намісника — людина нова у лаврі, і великого впливу серед старожилів не мав. Наскільки я знаю, митрополит Онуфрій був готовий добровільно залишити монастир. Але проти цього виступили київські віряни, деякі монахи та викладачі КДА. Які плани у влади я не знаю, але так не виглядає, що у неї була стратегія, і чи не формується вона по ходу сюжету.

Юлія Фісун — юрист релігійної сфери:

- Ситуація в Лаврі абсолютно очікувана. Це здоровий і правильний процес, де позиція юридична держави цілком виправдана і нормальна. Керівництво монастиря знало, що вони користуються державним майном, і що вони лише орендарі цього майна. Це була чудова традиція і прекрасна перспектива в мирний час. Але коли така війна, то, враховуючи позицію РПЦ, ситуація змінилася, і орендодавець природно зацікавився, а що там з його майном.

Думаю, що так чи інакше все завершиться спокійно, вогонь пристрастей має спадати. Я думаю, що пік протестів ми пройшли. Чи будуть члени урядової комісії після завершення роботи виносити якісь приписи, чи подавати до суду за пошкодження пам’яток культури, - це складно уявити. Я думаю, що зараз нічого такого не буде, бо це довжелезний процес.

Лаврське начальство попередили, що закінчується термін дії договору, і вони, напевно, попереджали про це своїх вірян. Тобто, держава всіх попередила. Все чітко за законодавством. Важко уявити, що ймовірні звернення до судових органів, а тим більше до міжнародних, матимуть перспективу. До сесії ради з прав людини ООН були звернення УПЦ «МП». Але їх навіть не заслуховували в засіданні.

- Я вчився, служив у Лаврі за часів, коли був живий Блаженнійший Володимир, я це трохи знаю. І хоча я не маю свіжих інсайдів щодо настроїв монахів, я багатьох з них знаю особисто, - каже о. Сергій. - Я переконаний, що коли спаде напруження, вони повернуться. Там є люди, в яких Христос не затьмарений політикою Моспатріархату, просто їм потрібний час. Хай влягуться пристрасті, вони помиряться самі з собою, переконаний, що щоденний чернечий звід молитов діятиме активніше за пропаганду колишніх очільників. Дайте їм трохи часу, щоб зрозуміти, що канони - це інструмент любові, а не інструмент покарання. Лавра — чудове місце для молитви, і відмовитися від нього надовго вони не зможуть.

ТИМ ЧАСОМ В ОПОЗИЦІЇ МП КЛІРИКИ ПРОСЯТЬ ПРИЙНЯТИ ЇХ ПІД ОМОФОР КОНСТАНТИНОПОЛЯ, ДО ПЦУ ПОКИ ЩО НЕ ХОТЯТЬ

Попри скандальність та саботаж колишнього лаврського начальства, процеси дефрагментації структури тривають. За три місяці до ПЦУ перейшло близько семидесяти храмів. Це мало. Але незадоволених більше.

Частина священників, яка вважається опозицією всередині МП на чолі з кліриком Андрієм Пінчуком, звернулася до Вселенського патріарха з проханням прийняти їх під омофор Константинополя. Опоненти Онуфрія і Кирила кажуть, що вони не мали впливу на єпископів, які не прийшли на Об’єднавчий собор. Відомо, що Вселенський патріарх під час надання автокефалії взяв обов’язок не створювати додаткових ставропігій (релігійних структур прямої підпорядкованості), окрім тої, що ми маємо в Андріївській церкві, яка виконує роль посольства. Тож клірики МП поставили його Всесвятість у не дуже зручну ситуацію, мовляв, прийміть нас тимчасово, бо потрібний час для просвітництва вірян, яких переконували, що ПЦУ зло. Але приймати клір в обхід ПЦУ - не надто добра історія для відносин нової української церкви та Вселенського патріархату. Подивимося на реакцію Константинополя. Але вже зараз на ефірах обережно обговорюють перспективу створення двох паралельних юрисдикцій.

- Можливі варіанти, - вважає Юрій Чорноморець. - Я не налаштований дотримуватися думки, що всі православні належать саме до ПЦУ. Але це не означає, що їх не можна прийняти як окрему структуру, як РПЦЗ, свого часу (Російську Православну Церкву за кордоном прийняли в 2008 році до РПЦ — ред.). Їх можна буде прийняти, якщо хочуть, як автономну церкву - із власним синодом. Вважаю, що це теж варіант.

Якщо вони просто відділяться від Москви і будуть існувати як паралельна юрисдикція, то через п’ять-десять років вона приєднається до ПЦУ. Але для нас важливий результат сьогодні. Повне відділення від Москви та покаяння у промосковській політиці, а відтак - україноцентричність. Для держави, за великим рахунком, все одно, є у нас одна велика православна юрисдикція чи у нас дві великі православні юрисдикції. Для держави головне не те, якою є форма єдності, а головне, що ця єдність існувала в принципі. Бо на сьогодні ПЦУ визнає таїнства УПЦ «МП» і ніколи не заперечує їхню канонічність. А УПЦ (мається на увазі МП) продовжує московську лінію, мовляв, ПЦУ неканонічна церква, самозванці. І очевидно, що релігійну ворожнечу розпалює той, хто претендує на монополію. На нас напала росія, зруйнувала чотириста храмів УПЦ «МП», і вони не про це мовчать, на відміну від випадку, коли львівська влада один храм у Львові відібрала. Це і є розпалювання ворожнечі за будь-якої нагоди.

УПЦ «МП» налаштована проти української держави, увійдуть вони до ПЦУ, чи не увійдуть, головне щоб у них не було ані формальних, ані неформальних зв’язків із москвою. Так, у деяких єпархіях сильні позиції МП, але за рік Великої війни не факт, що вона залишається проросійською. Наприклад, Одеська єпархія серйозно допомагає фронту. Я бачу потенціал і протесту, і україноцентричності. Головне, щоб вони самі зробили вибір.

- Можна констатувати, що спроби започаткувати міжцерковний діалог щодо об'єднання українського православ'я зазнали невдачі, - констатує, натомість, Андрій Смирнов. - Надалі прірва між вірянами обох православних юрисдикцій буде лише поглиблюватися, а незагоєні рани ще довго будуть нагадувати про себе. УПЦ «МП» у західних регіонах, втративши суспільну підтримку та відмовившись від конструктивного діалогу з державою та ПЦУ, буде поступово маргіналізуватися.

Українській владі не слід давати приводів для звинувачень у порушенні релігійної свободи, треба робити все можливе, щоб не допустити стигматизації значної частини наших громадян, а також використання церковних питань для дестабілізації суспільно-політичної ситуації. Якщо міжцерковні відносини зайшли у глухий кут, то варто, можливо, спробувати залучити зовнішніх арбітрів для розв'язання релігійного конфлікту.

- Якби наші брати у Христі чули Христа, то для них не було б проблеми об’єднатися із братами у Христі, - каже священик Сергій Бережний. - Це якщо на першому місці Христос, а не кон’юнктура, політичні уподобання та амбіції. Один із викладачів грецької школи, де я мав студії, підкреслював, що якби єпископи та духовенство йшли за Христом, то не виникало б жодних проблем. Предстоятель нашої церкви митрополит Епіфаній наголошував: двері нашої церкви відкриті для всіх. Політично - то тимчасово, а Церква є і буде. Українці заслужили кров’ю та потом Помісну церкву. Якщо провід УПЦ «МП» не зміг цього зробити, то Бог обрав тих, хто готовий це зробити, і постала ПЦУ. Я переконаний, що поточні події є ознакою того, що Бог проводить свою Церкву. І саме в такий болісний для єпископів МП спосіб штовхає їх до роздумів, що не вони є центром духовного життя та Всесвіту. Так само вірю, що загострення тимчасове і діалог неминучий.

Післямова

Протягом року Укрінформ писав про те, що УПЦ «МП» має пройти свій процес переосмислення. Будуть підчищені богослужбові тексти з московськими «слідами», будуть викинуті на смітник фальсифіковані пророцтва про триєдину Русь, церковно-фсбешний треш, який возвеличує послух вище за молитву та принижує автокефалію фразами про «розкол, який не змивається мученицькою смертю».

Покаяння та вибачення за фактичні зради кліру, за елементарний брак любові. Держава, як відзначають всі експерти, хоч і з помилками, але йде правильним шляхом. Справа за кліром та духовенством у їх бажанні говорити з державою та бути хоча б у неформальному діалозі з іншими православними.

Зрештою, найважчий шлях - це шлях до самого себе.