Світло Красногірського монастиря на Черкащині

Обитель вважають однією із п’яти найстародавніших в усій Україні, а на поклоніння до головної святині монастиря — чудодійної ікони Дубенської Пресвятої Богородиці — постійно з’їжджаються паломники з усіх міст.

Монастир розташований на узвишші Красної гірка лише у трьох кілометрах від містечка Золотоноша (Черкаська область). Таку назву ця місцина отримала за яскраво-рожевий цвіт «дикого персика», який в давнину заливав кожної весни усю гірку. Й навіть сьогодні сюди приїздять помилуватися краєвидом, який незалежно від пори року, вражає своєю красою.

Час заснування монастиря сягає своїм корінням до першої чверті ХVІІ століття. За переказами, першим в цих місцях оселився монах, начебто виходець із Константинополя, якому тричі наснилась Божа Матір направивши його до Русі.

Першопоселенець жив у печері біля підніжжя гори, а молився перед іконою, яка була ним вирізана на дерев’яній корі і названа іконою Богоматері «Корецькою». Та з часом на дубовій дошці неподалік з’явилась ще одна ікона разом із знаменням-вінцем, названа «Дубенською», саме ця ікона донині є головною святинею монастиря. А вінок, зроблений пізніше на образ першого, сьогодні зберігається в храмі й після закінчення Божественної Літургій покладають на голову усім бажаючим та потребуючим.

Земля ж, де поселився виходець, належала козаку Івану Шебету-Слюжці, який жив на своєму хуторі неподалік. Спостерігаючи за жертовно-праведним способом життя монаха, він вирішив подарувати узвишшя цьому подвижнику для заснування тут святої обителі.

Першою будовою став храм cв. Георгія Побідоносця, якому в 1637 році запорізькі козаки подарували Євангеліє Львівського випуску. Пізніше, переяславські полковники виділили кошти на побудову церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Справжньою ж перлиною українського барокового мистецтва вважають Преображенську церкву, яку було освячено в 1771 році. Собор нагадує великий корабель, розкриваючи тим самим православне бачення храму як корабля спасіння. Це тридільний трибанний храм, зведений самим І. Григоровичем-Барським. Декор — в дусі єлизаветинського бароко.

Найцікавіше в історії монастиря – це неперервність його діяльності. Навіть не дивлячись на укази Катерини ІІ, пізніше Святішого Синоду щодо ліквідації обителі, він все одно продовжував функціонувати, хоч й став відомий вже як жіночий Іоано-Богословський монастир.

Пік розвитку обителі припадає на час діяльності ігумені Нонни (1900-1917 рр.), проте після її смерті, яка співпала із реалізацією антирелігійної політики більшовиків, монастир почав занепадати. У ці тяжкі часи монастирські будівлі, храми, як й всюди, використовувались у якості приміщень для збереження зерна, зброї, й були продані на «злом» й розібрані. Проте Спасо-Преображенський собор в 1925 році було взято на облік Археологічним комітетом при Академії Наук СРСР, тому собор лишився неушкодженим аж до 1941 року. Та під час війни храм сильно постраждав, згодом, реставраційні роботи закінчились на початку незалежності України. Під час війни була втрачена й Дубенська ікона, яку після довгих пошуків знайшли в іншому селі.

Особливо у монастирі вшановують пам'ять подвижника святителя Софронія (Кристалевського), єпископа Іркутського і Нерчинського (1703-1771 рр.), який належить до сонму святих. Софроній був послушником Красногірського монастиря. Пізніше, посвячений в єромонахи й перебував на відповідальних церковних посадах. Він привернув увагу Святішого Синоду й імператриця Єлизавета особисто рекомендувала його в єпископи. Служачи на Сибірській землі, владика допомагав коштами розбудовувати Красногірський монастир та Преображенську церкву. Сьогодні в монастирі зберігають частину його святих мощів, а неподалік від храму б’є цілюще джерело назване на його честь.

Нині монастир розвивається під керівництвом ігумені Агнії (Міняйло). Завітавши на територію монастиря ви побачите як сестри працюють, виконують різний послух: випікають хліб, шиють церковні одежі, вирощують квіти, займаються бджільництвом. Та найбільш тепла й щира, як на мене, древня традиція монастиря – це відсутність електрики у храмі. Сестри використовують лише свічки й моляться перед іконами у світлі маленьких вогників. Це, направду, вартує того аби побачити. Напевно, саме у збереженні традицій, пам’яті й строгому смиренні і є особливість та незгасимість вогника життя Красногірського монастиря. Переконайтесь у цьому самі!

Розклад богослужінь:

5.00 – утреня молитва, полуночниця, читання канонів та акафістів

7.30 – часи та Божественна Літургія

16.00 – Вечірнє богослужіння

Джерела:

• Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир. Брошура видана за участю митрополита Черкаського і Канівського Софронія та настоятельки монастиря Агнії.
• Черкащина у храмобудівництві. Черкаси: Вид. Чабаненко Ю., 2008. – 252 с.

Катерина Галушко