Світовидові фейки або чому ми так легко "купуємося" на казках про язичницьке минуле...
І, отут, частина з нас постає перед вибором: або вірити у фантазії різношерстних "популяризаторів археології" з їхніми неодмінними домислами, перекручуваннями а то й прибріхуваннями (почерпнутими, в основному, з інтернету) або ж змусити себе знайти час промоніторити хоча б основні фахові публікації на ту, чи іншу, тему.
Зараз я оповім вам, про Світовида або, як його ще називають "Збруцького ідола", зображення якого є чи не у кожному підручнику з давньоукраїнської історії і інформацію про якого (тобто, того ідола) ще донедавна широко використовували навіть у деяких наукових публікаціях як зразок "кам"яного монументального мистецтва язичницьких слов"ян".
Так, справді, факт віднайдення у серпні 1848 року цього чотиригранного кам"яного стовпа довжиною 2,57 м (з бічними сторонами 29х32 см), який видобули із води навпроти села Личківець біля Гусятина на Тернопільщині - широкознаний і не має ставитися під сумнів. На сьогодні з'ясовано найдрібніші деталі з моменту його виявлення, транспортування та всієї його подальшої історії (нині оригінал "Збруцького Світовида" виставлений в Археологічному музеї Кракова з підписом: "Світовид збручанський знайдений на сході Малопольщі").
Але зараз я не про це, а про час виготовлення згаданого кам'яного "божища" зі Збруча і про те, як він потрапив у ту річку.
Якщо донедавна питання з датуванням Збруцького "ідола" вважалося остаточно і назавжди вирішеним (його відносили, в основному, до X-XIII століть), то десять років тому це питання отримало досить цікаве продовження, а саме:
- у ході досліджень, проведених у 2011 році двома науковими співробітниками Інституту археології НАН України - Олексієм Комаром і Наталією Хамайко (з науково-дослідного відділу історико-археологічних досліджень) виявилося, що насправді це ніякий не "ідол", а ... пам"ятка садово-паркового мистецтва створена, приблизно, на початку 1820-их років на замовлення талановитого польського поета епохи зародження романтизму і, одночасно, тернопільського поміщика Тимона Заборовського (1799-1828 роки), який народився у тутешньому селі Личківці і вчився у Львові.
За п'ять років до своєї смерті Тимон Заборовський створив поетичну п'єсу «Умвіт», події в якій відбуваються у місцевому давньослов’янському племені, яке проживало у західноподільських Товтрах в епоху «язичницької темноти» (ciemnoty poganskiej) приблизно наприкінці Х ст., коли Русь і Польща вже прийняли християнство.
Головний герой його п’єси – владний верховний язичницький жрець і віщун Умвіт, який виношує плани захоплення в місцевому племені влади, а для цього влаштовує шлюб свого сина Стибора з донькою вождя Мистивоя – Леліною. Причому у своїй п’єсі «Умвіт» Тимон Заборовський моделює язичницьке суспільство, виходячи із уявлень щодо домінуючої ролі жрецтва у прибалтійських слов’ян.
Виходячи з цих та багатьох інших даних, Олексій Комар і Наталія Хамайко прийшли до висновку, що «...Т. Заборовський володів достатньою освітою, знаннями і творчою фантазією, а також мотивом, засобами і технічними можливостями для створення подібної скульптури у 1822–1823 рр. під час роботи над Бояном і, особливо, Умвітом. Замисливши створення певного язичницького ідола для черпання натхнення і поринання в епоху «язичницької темноти»" Тимон Заборовський, й замовив (як припускають, за описом храму Світовида в Арконі), виготовлення Збруцького Світовида. І вже згодом, схильний до театральних ефектів, Тимон Заборовський міг наказати втопити вже непотрібного йому "ідола" після завершення його п’єси «Умвіт» у 1823 р. Про свідому фальсифікацію пам’ятки старовини – Збруцького ідола, тут, мабуть, не йдеться. Тимон Заборовський, судячи з усього, не маючи тоді й тридцяти літ, навіть не уявляв, до яких наслідків призведе його загравання з дохристиянською тематикою та недолуге маніпулювання зі щойно виготовленою «пам’яткою старовини», яку потім незчисленну кількість разів тиражуватимуть у наукових і популярних книжках, підручниках, журналах...
P.S. При цьому, серед інших аргументів про фальсифікацію Збруцького "ідола", у вищезгаданому дослідженні Олексія Комара і Наталії Хамайко (2011), домінуючими були наступні:
- Перший аргумент (природничий): у результаті проведеної реставратором Вавельського комплексу Р. Козловським детальної природничо-наукової експертизи, яка включала петрографічні дослідження, було встановлено, що на поверхні Збруцького ідола не виявлено якихось помітних слідів тривалого перебування у воді (відсутні залишки мікроско-пічних водоростей і обточені водою піщинки). Натомість виявлено, що за кількістю кальцинованих відкладів на стороні D, Збруцький ідол пережив не більше 8 регресій або трансгресій рівня Збруча. Крім того, в різних частинах розглядуваної скульптури збереглись навіть сліди фарбування (!) рудувато-червоного кольору. Загалом, згідно з висновками Р.Козловського, Збруцький ідол перебував у ріці не більше кількох десятиліть і, найвірогідніше, потрапив у ріку лише у ХІХ ст. незадовго перед віднайденням у 1848 р.
- Другий аргумент (художньо-композиційний): поєднання відразу кількох «божеств» в одному ідолі протирічить усьому корпусу письмових свідчень про давньослов’янське язичництво, а повна антропоморфічність персонажів – усім даним, якими володіє сьогоднішня наука про східнослов’янські ідоли. Крім того, в східнослов’янському регіоні поки що невідомі інші зображення чотириликих персонажів і багатоярусні художні композиції ІХ–Х ст.
- Третій аргумент: доречно пригадати, що в першій половині ХІХ ст. настільною книгою шанувальників польської історії була Historia narodu polskiego А. Нарушевича (1781–1788). Саме черпаючи інформацію з цієї праці, один з «відкривачів» Збруцького ідола - Мечислав Потоцький, без особливих труднощів, «впізав» у щойно витягнутого зі Збруча кам’яному істукані, "верховного бога" полабських слов’ян - Світовида, який стояв у храмі в Арконі і який був описаний Саксом Грама-тиком (тамтешній бовван також мав вигляд чотириликого ідола в людський зріст, який тримає в руці ріг і поруч з яким розміщені його атрибути – кінь і меч).
Іншими словами, витягнутий зі Збруча місцевий «Світовид» мав би унаочнювати «тісний і нерозривний зв’язок» Червоної Русі із західними землями Речі Посполитої, притому - навіть за дохристиянських часів!
Четвертий аргумент (світоглядний): поєднання у вигляді багатоярусної композиції образу кількох персонажів є, на думку Олексія Комара і Наталії Хамайко, типовим для представника християнського світогляду, який звик до багатоярусності і сюжетності житійних ікон та інтер’єрних розписів храмів, однак є абсолютно нетиповим для представника з язичницьким давньослов’янським світоглядом і світосприйняттям.
Причому, сумніви в автентичності Збруцького ідола виникли зараз же після його, широко розрекламованого у тогочасній періодиці, віднайденні. І про це, чи не вперше в українській і польській археологічній літературі, так виразно і аргументовано нещодавно засвідчили вже згадувані О. Комар і Н. Хамайко. Наприклад, ціла низка відомих вчених ХІХ – першої половини ХХ ст. (А. Павинський, І. Піч, А. Брюкнер, Т. Синко, К. Нітш) вважали Збруцького ідола підробкою.
Про сумніви стосовно його (Збруцького "ідола") автентичності та про можливість його виготовлення у ХІХ ст. висловлювалися багато хто з іменитих науковців того часу (наприклад, З. Глогер). Причому такі сумніви були й тоді достатньо вмотивованими, адже віднайдення Збруцького "ідола" від-булося в епоху романтизму (такого нерідко, майже екзальтованого, «замилування у старовину»). Саме тоді після Французької революції і того вільнодумства, яке після неї настало, по всій Європі, а зокрема – на сході тогочасної Польщі, пробудилося масове захоплення дохристиянськими релігіями і сфальсифікованою «язичницькою» поезією (наприклад такі відомі фальсифікати під поганський епос як «Пісні Оссіана», «Боянів гімн» та ін.), а саме виготовлення фальшивих «давньослов’янських ідолів» робилося для того, щоби в такий спосіб «підсилити національне пробудження», яке розпочалося ще століттям раніше і про що писав свого часу Л. Нідерлє.
Ця антихристиянська пошесть торкнулася тоді навіть нашого Львова, де на східній околиці – на Кайзервальді, на честь цісарського візиту 8 травня 1781 р., було поставлено кам’яну фігуру давньоримської язичницької богині Мінерви (яку місцеві мешканці потім називали то Афіною, то Цецерою), яка, за свідченням краєзнавця С. Шнур-Пепловського, простояла там близько століття аж поки була розбита на кавалки (причо-му сам постамент з-під цього поганського боввана простояв на тому місці майже до Другої світової війни і його, за даними св.п. Ігора Мельника, ще виразно видно на фотографії 1942 р., яка вивішена на сайті польського Національного цифрового архіву).
І тут ми підходимо чи не до найцікавішого: хто це міг зробити (вкинути Збруцького "ідола" до Збруча) і з якою метою. Київські археологи О. Комар і Н. Хамайко пишуть, що особа, яка, найімовірніше, могла бути причетною до виготовлення Збруцького ідола у період романтизму, мусила:
1) цікавитися історією Польщі («Історія» А. Нарушевича);
2) мати уявлення про барокову архітектуру тогочасних міст (мотив Атласа в нижній частині Збруцького ідола);
3) проживати в далекій провінції;
4) цікавитися античними сюжетами (ритон у вигляді рогу, як на «скіфських бабах»);
5) мати безсумнівну художню фантазію (Збруцького ідола створено без образотворчого зразка);
6) не бути художником (ескіз схематичний і несиметричний);
7) бути схильним до театральних ефектів (розмалювання Збруцько-го ідола в червоний колір);
8) дана особа не знаходила відповідного розуміння в оточення (ідол втоплено у ріці посеред лісу).
Оскільки Збруцького ідола виявлено безпосередньо на австрійсько-російському кордоні, то чи не так і було задумано, що його ніхто не буде витягати? А в такому разі ця особа повинна була бути добре відомою австрійським пограничникам і митникам, які охороняли даний відтинок державного кордону і без участі яких будь-які маніпуляції з підвозом до Збруча важкої кам’яної фігури, перенесення її (чи волочіння) до русла ріки з подальшим її затопленням, аж ніяк не могло відбутися без відома офіцерів прикордонної сторожі. Іншими словами, та особа мала бути щонайменше заможною і відомою в окрузі, щоби дозволити собі робити подібні маніпуляції з кам’яним божком.І така – яскрава і суперечлива особистість, в районі віднайдення Збруцького ідола, існувала. На думку О. Комар і Н. Хамайко, це – один з талановитих польських поетів епохи зародження романтизму міс-цевий молодий поміщик Тимон Заборовський (1799–1828 рр.), який народився в тутешньому с. Личківці і вчився у Львові. (цит.за: Збруцький ідол – пам’ятка садово-паркової скульптури поч. ХІХ ст.: до мотивів фальсифікації та її авторства).
Микола Бандрівський
