І як же пасує ця думка нашій гендерно чутливій культурі, яка, як догму, проголошує, що духовно і психологічно жінки та чоловіки нічим не відрізняються, а незначні біологічні відмінності можна при бажанні “поправити”.

Найперше зауважу: на мою думку, проблема полягає не в тому, що чоловіків обмаль в церкві. Проблема в тому, що у сучасному західному суспільстві чоловіків обмаль в принципі. І я не маю ані найменшого уявлення, як можна хлопчиків виховати чоловіками в суспільстві, де справжня чоловічність цькується, а справжня жіночність презирається?

По-друге, ви серйозно вважаєте нинішню кризу найгіршою? Ми, як церква, вже були у значно гіршій ситуації – ситуації повної безнадії і повного краху.

Сьогодні – Страсна п’ятниця. Сьогодні згадуємо день, коли розіп’яли Ісуса Христа, а всю його спільноту розпорошили, розігнали, залякали. “Вдарю Пастиря і вівці розбіжаться”. Бог помер – о, яка солодка мрія і прагнення сучасних ідеологів тотальної толерантності та рівно рівної рівності!

Пригадайте собі, хто тоді залишився Йому вірним до кінця? Хто пройшов з ним ту хресну дорогу? Лише горстка жінок і молодий юнак, апостол Іван, стояли під хрестом.

Де були чоловіки? Де були Його послідовники? Повтікали. Злякалися. Зрадили.

Де був Петро – скеля, на якій Христос збудував свою Церкву? Оплакував своє трикратне відречення. Де були “Сини Грому”, що у праведному гніві хотіли закликати вогонь з неба знищити негідні поселення? Де були кузени і учні, які клялися у своїй вірності?

Серед розлюченого і спраглого крови натовпу мужні жінки засвідчили свою вірність Христу.

Що чоловіки будуть робити післязавтра? Ховатимуться за замкненими дверима і здригатимуться, щоб бува хто чужий не ввійшов.

Що будуть робити жінки? Підуть до гробу, благатимуть сторожу впустити їх віддати останню честь Померлому. Сторожа точно буде з них насміхатися, та їм це байдуже. А, можливо, небезпека для них була значно серйозніша за глузування. Хто його знає, що в голові у тих, хто ще позавчора знущався з Христа? Що в голові у тих, хто розіп’яв Праведника, а зараз мають силу і владу робити, що їм заманеться, з Його послідовниками?

Жінки відкинули страх, прийшли і стали свідками Воскресіння. Саме їх послав ангел сповістити апостолам неймовірну радість. Саме їх перестрів Воскреслий і через них передав вістку апостолам, де Його зустрінуть.

“Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав,” – а це вже не до жінок… Ці слова промовив Ісус Христос до своїх апостолів. До чоловіків, які перемінилися і повірили жінкам. “Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас. Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються”.

Чому так? Жінки змінюють чоловіків, а ті – змінюють світ.

Я мала від Бога рідкісну благодать – зростала разом зі своїм прадідом і прабабою, які були глибоко релігійними, вихованими до совкової окупації нашого краю. І чим старшою я стаю, тим глибше усвідомлюю наскільки різною є чоловіча і жіноча духовність. Такою ж різною, як різними є чоловіки і жінки.

О так, за ці єретичні слова у сучасному світі тотальної толерантності мене можуть укаменувати. Але це так! Чоловік відрізняється від жінки, як права рука від лівої або ж як ліва півкуля головного мозку від правої.

І різниця не тільки у зовнішньому вигляді. Сьогодні вистачає психічно хворих, готових відрізати великий палець і пришити його з другого боку, щоб досягнути видимої тотожности. Різним є функціонал цих частин тіла. Різним є покликання і місія чоловіків та жінок.

І я можу в сто раз більше, краще й ефективніше користуватися правою рукою, але коли втрачу ліву – стану калікою. Це стосується і людства. Особливо яскраво це проявляється у подружжі, що є не просто партнерством чоловіка і жінки, а новою одиницею, новою цілістю. Чоловік без дружини – неповноцінний. Про зворотне боюсь навіть заїкнутися – розіпнуть не задумуючись.

Іноді в житті бувають катастрофічні потрясіння, внаслідок яких, як зараз на глобальному заході, одна частина мозку перестає функціонувати. Тоді друга частина, щоб зберегти життєдіяльність організму, старається “перекваліфікуватися”, наскільки це можливо, і замінити відмираючу половину. Це правильно в часі реанімації. Та після кризи значно мудрішим є дослідження причин, а чому відмирає ця частина мозку? Що її отруює? Значно мудріше зосередитися на тому, щоб повернути процес у зворотному напрямку, аніж на якісній перекваліфікації.

Замість простягати руки до чаші – простягнути їх до молитви за зцілення всього мозку.

Не адвокатувати кампанію, якою, мовляв, незалежною, самодостатньою, універсальною є кожна половинка мозку сама-по-собі й на скільки непотрібними вони є одна одній, як легко можуть обійтись одна без одної. Мозок – це щось більше, аніж співпраця (конкуренція?) двох його півкуль. Подружжя – це щось більше, аніж співжиття чоловіка і жінки. Спільнота – це щось більше, аніж перебування індивідуумів в одному просторі й часі.

Дорогі мої, улюблені у Христі сестри! Замість того, щоб будувати Церкву на піску жіночого священства, давайте потрудимося над кам’яним фундаментом чоловічих покликань!

P.S. “Отож благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру. Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх.

Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів. Тому й сказано: “Вийшов на висоту, забрав у полон бранців, дав дари людям”.

…І він сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами, і пастирями, і вчителями, для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла, аж поки ми всі не дійдемо до єдности в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа”.

Хто це і до кого написав – пошукайте самі.