Священство сьогодні
Незрозуміла для сучасного вуха мова, нерозуміння звичайних людських проблем та невміння передати Боже Слово доступно - інколи виглядає так, наче священики залишились в ХІХ столітті, а надворі вже ХХІ. Для того, щоб ми, священики. могли виконувати свою місію - «здобувати людей для Бога», самі дуже потребуємо молитви.
о. Микола МИШОВСЬКИЙ. — "CREDO", жовтень-листопад 2009 року
Незрозуміла для сучасного вуха мова, нерозуміння звичайних людських проблем та невміння передати Боже Слово доступно - інколи виглядає так, наче священики залишились в ХІХ столітті, а надворі вже ХХІ. Для того, щоб ми, священики. могли виконувати свою місію - «здобувати людей для Бога», самі дуже потребуємо молитви.
Священики в об’єктиві
Ще кілька місяців тому в інтерв’ю з Вахтангом Кіпіані я бідкався через те, що в українських медіа релігійні теми майже не порушуються. За дуже короткий час ситуація змінилася. Візит в Україну Предстоятеля РПЦ Патріарха Кіріла посприяв пожвавленню висвітлення та обговорення питань релігії у суспільстві. Попри те не зникла схильність до жовтизни в представленні релігії, найбільшим проявом чого був спецпроект на каналі «1+1» під назвою «В Бога за пазухою». Мені особисто дуже хочеться вірити в добрі наміри авторів цих матеріалів, але цього не дозволяє зробити богохульна назва передачі (заповідь «не взивай намарно Ім’я Господнє» виразно проігноровано) та заставка, в якій духовні особи на понуро-тривожному чорному тлі із полум’ям свічок хвацько гамселили одне-одного та оберемками хапали гроші. Зміст самих передач був не кращим: з понад десяти з них лише кілька представило духовенство в позитивному світлі, решта – скандали. Особисто я не вважаю, що такі сюжети є проявом переслідування Церкви Христової, це швидше відсутність журналістської етики та смаку авторів.
Павліки Морозови
Роками в тоталітарному режимі, з якого вирвалась наша країна, будь-яка недержавна власність вважались злом самим в собі, а тому й не дивно, що всі, кого доткнуло виховання минулого, мають переконання: Церква повинна бути «вільною» від грошей. Навіщо їй «зло»? Вона духовна, її начебто «такі ниці, приземні, матеріальні речі не повинні цікавити взагалі». Протікає в храмі дах, немає чим опалити, виплатити зарплатню працівникам? Згідно критиканів - це не проблема, адже працівникам-ремонтникам нібито можна пообіцяти певну кількість «отченашів», за бензин розрахуватися приміційними образками, а якщо не вистачить – то щедрими «буґзаплацями».
Позитив негативу
Попри те, що передачі «В Бога за пазухою» були переважно брутально-сенсаційного характеру, все ж якоюсь мірою увага суспільства була звернена на важливу частину людського життя, якою є релігія. Церква та її служителі не є окремим суспільством в суспільстві, а його важливими членами. Немає диму без вогню, будь-яка неправда та несправедливість такою залишається, коли її допускається викладач, лікар чи священик. Кожна людина повинна вміти слухати та сприймати критику, священики - не виняток.
Ключ до духовного
На жаль, помітно, що медіа ставляться до священика з неповагою та постійно вишукають слабкі місця в Церкві. ЗМІ радше деформують образ священика, антиклерикальні настрої є дуже популярними. Проблема сучасного підходу до духовенства не лише в дешевій сенсаційності, а в неусвідомленні факту, що неможливо зрозуміти священиків, не беручи до уваги суті цього покликання – віри. Сучасність прагматична, а тому все, що потребує віри, сприймається важко.
Рік Священства
19 червня 2009 року в урочистість Пресвятого Серця Господа Ісуса Святіший Отець Бенедикт XVI оголосив у Католицькій Церві Рік Священства, який закінчиться Всесвітнім Днем Священиків 19 червня 2010 року. Чому саме тепер оголошено Рік Священства? Може, тому що сьогодні тотожність священика важко зрозуміти?
Цей рік для усіх католиків, а особливо для самих священиків – шанс наново подивитися на великий дар, яким є священство. Протягом цього року ставиться питання: що робити із сучасним священством, як зарадити його проблемам.
Тотожність священика
Тема цього Року Священства звучить «Вірність священика, вірність Христа». Це питання змушує замислитись: чим є найглибший сенс покликання священика? Можливо, є якісь проблеми в розумінні свого покликання та завдання для священиків? Чи можна від священика очікувати те, що ми собі хочемо? Чим він має займатися? Ким має бути сучасний священик: експертом по будівництву, бухгалтерії, механіці, менеджером, директором ? На жаль, потреби багатьох парафій змушують і до цих зовсім не святенських завдань, але першим та основним завданням священика залишається - бути експертом зі справ духовності та контакту з Богом, відправляти Літургію, проповідувати, молитися, сповідати, добре знати людей та їхні потреби.
Вічна інвестиція
Кожна людина, як і кожен священик, інколи переживає важкі моменти. Але я в такі моменти відчуваю за собою сильну підтримку, бо в парафії, з якої я родом, щодня після Меси парафіяни моляться за священиків – вихідців з цієї парафії. Молитва за мене, як за священика - це найцінніша духовна підтримка, яку я відчуваю. А важкі моменти вирішуються, бо не моїми силами, а Божою благодаттю, яку для мене випрошують ці люди. Їхня молитва – це найнадійніший капітал цього та вічного життя.
