«Свято-котельнянська» капуцинська обитель на околиці Ужгорода
Владика Мілан Шашік уже давніше знав капуцинів, оскільки довший час працював секретарем нунціатури і мав уявлення про діяльність капуцинів у РКЦ.
І коли став єпископом, то свою ідею реалізував: на його запрошення, уряд капуцинської віце-провінції прийняв рішення про відкриття нового монастиря в місті Ужгороді. 15 серпня 2012 року брати вперше прибули до нового міста, до нової єпархії, засновуючи новий чернечий дім та нову парафію Стрітення Господнього. І це став перший капуцинський монастир східного обряду в Україні. В Ужгород приїхали перші троє братів капуцинів — о. Роман Поп, о. Юстин Русин та о. Адам Трохімовіч, який вперше приїхав в Україну. Для брата Романа східний обряд є рідним, в ньому він виховувався, свою першу Службу Божу в рідному селі Білки на Іршавщині він відправляв саме в ньому. Троє, мінімальна кількість братів, яка може вважатися спільнотою.
Тимчасово їх оселили в Ужгородській греко-католицькій семінарії, але брати почали підшукувати місце для побудови церкви. На околиці міста стояла довгий час закинута котельня. Свого прямого призначення вона вже не виконувала, бо Ужгород з 2012 року повністю відмовився від центрального опалення. І оскільки історично так сталося, що капуцини завжди селилися на околицях населених пунктів, то ця стара кочегарка зацікавила трьох братів як основа для будівництва храму та монастиря. Вони почали навіть жартома називати її «Свято-котельнянська обитель», проводячи паралель з відомим фільмом Павла Лунгіна «Остров».
Брат Юстин розповів, що з тих пір, як котельня стала місту непотрібна, там проводила час молодь зі своїми сумнівними захопленнями. Наркомани та бомжі знаходили там собі тимчасовий прихисток. «Капуцинам завжди давали місце поза мурами, — розповідає брат, – через їхню убогість і харизму. Таким був і славнозвісний Краківський монастир, який був побудований на смітнику за міським муром. Так і в Ужгороді, на околиці міста, на місці старої кочегарки ми будуємо церкву».
Так поступово зводиться церква з верхнім і нижнім (підвальним) залами і маленький монастир, швидше навіть монаший двір. Будівництво ведеться на спонтанні благодійні внески ужгородців: хтось побачив, що бракує піску – і запропонував допомогти, оскільки мав можливість. Щоправда, останнім часом брат Юстин зауважує, що таких пропозицій поменшало – люди помітно збідніли.
Загалом основним напрямком діяльності братів капуцинів є дії, скеровані на допомогу людині (євангелізаційна робота, робота з дітьми та молоддю, з алко- та наркозалежними людьми), різні можливі способи впровадження євангелія.
Уже через рік після свого приїзду, брати організували школу іконопису і це підняло свого роду невеличкий ажіотаж. «Ми пропонуємо писання ікони в середовищі ікон, — розповідає брат Юстин, — організовуємо екскурсії до місцевостей з іконами – Горянської ротонди, Кафедральний собор, в ті місця, де ікона “живе”. Тому в нашу школу завжди є бажаючі, та ми набираємо лише 12-15 чоловік.»
«На Різдво минулого року, — розповідає далі брат, — наша група разом із братами францисканцями зробили перший живий вертеп біля нас, на околиці Ужгорода. Протягом тижня, починаючи з 9 січня, e нас починається спектакль: зі сцени, з музикою подається Блага Вістка, така собі євангелізаційна таблетка. Там є живе телятко, овечки, Йосип, Марія, справжнє дитятко, і три царя з різних країв, коричневолиці люди, які приносять дари. А потім на різних мовах світу співаємо колядки. Взагалі традиція робити різдвяні містерії в капуцинів давня, ще з часів, коли на території Закарпаття були єзуїти і вони розповідали людям про народження Христа і Спасіння. Тепер, на зміну єзуїтам, містерії проводять брати капуцини».
Додамо, що на сьогоднішній день брати капуцини працюють у трьох римо-католицьких дієцезіях України: Київсько-Житомирській, Кам'янець-Подільській, Харківсько-Запорізькій та в Мукачевській греко-католицькій, на територіях яких знаходяться 7 монастирів: у Вінниці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Києві, Красилові, Старокостянтинові та Ужгороді.
