Свято перенесення з Едеси до Царгорода нерукотворного образу Ісуса Христа відзначають сьогодні за Юліанським календарем

В середині IX століття у Візантійській імперії закінчився столітній період іконоборства, коли безліч ікон було знищено за наказом імператорської влади. Того часу зник і «Камуліанський Спас», який за переданнями, що походять з VI століття, є нерукотворним зображенням Ісуса Христа на полотні, яке знайшла в струмку християнка Іпатія. Цей образ був настільки шанований в Константинополі, що він «йшов попереду» візантійської армії у битві імператора Іраклія проти персів (VII ст.).

Після відновлення іконошанування починає ширитись в імперії звістка про «Нерукотворний Образ» Ісуса Христа, що знаходиться в місті Едеса. За переданням, яке походить з VII століття, цар Едеси Авгар дізнався про чуда, які чинив Ісус Христос, та направив до Ісуса посланця, який мав запросити Його в Едесу. Ісус відмовив посланцю, але пообіцяв невдовзі послати в Едесу одного з своїх апостолів. Також Ісус передав царю Авгару свій образ, що чудовим чином з’явився на рушнику, яким Ісус витер своє лице після вмивання. В Едесі вважали, що цей образ здатний захистити від лиха, а разом з ним прийшло до царя Авгара зцілення і навернення.

У Х столітті візантійський імператор Костянтин Багрянородний викупив у еміра Едеси цей рушник, переніс його до Константинополя та помістив у Фароському храмі Пресвятої Богородиці. Ця подія і є в центрі святкування 16 (29) серпня.

Широке та привселюдне вшанування Нерукотворного Образу тривало в Константинополі лише близько століття. Подією, яка призвела до занепаду вшанування Нерукотворного Спасу, стала поразка Візантії у битві з норманами 1081 року. Матеріальне становище Візантії було скрутне, а тому імператор Олексій Комнин наказав переплавити дорогоцінну церковну утвар на монети заради продовження військової кампанії. Проти цього рішення з богословськими аргументами виступив єпископ Лев Халкидонський. Єпископ стверджував, що матерія приймає участь у славі самого образу, а тому не може бути знищена і використана на інші цілі. Для підтвердження своїх слів він послався на один з текстів богослужіння, присвяченого Нерукотворному Спасу, в якому оспівувався сам рушник, на якому був «відображений» лик Спасителя. Після цього єпископа заборонили в служінні, а почитання образу «Нерукотворного Спасу» втратило свою пишноту. Після завоювання Константинополя хрестоносцями в 1204 році ікона зникає з Фароської церкви, а її подальша доля невідома.

В час розповсюдження на Русі християнства вшанування Нерукотворного Образу в Константинополі переживало свій розквіт, а тому й Русь прийняла це свято. Більше того, на Русь жодним чином не мала впливу політика імператора Олексія Комнина, який занедбав шанування образу в Константинополі. Тому з ХІІ століття почитання «Нерукотворного Спасу» на Русі було більшим, ніж в столиці візантійської імперії.

На користь цього свідчить те, що в церковнослов'янських богослужбових текстах збереглась велика торжественна служба свята, що сягає Х століття. Натомість в грецькій традиції й сьогодні святкова служба відсутня, а нечисельні тексти, які згадують Нерукотворний Спас, укладені після XII століття.

З XII століття походить найвідоміша на Русі ікона «Нерукотворного Спасу», яка сьогодні зберігається в Державній Третьяковській галереї в Москві. Ця ікона двостороння і її зворотня сторона була «оновлена» в Новогороді, а тому й відома ця ікона під іменем «Новгородської». Попри те точне місце походження її можна лише припускати. Враховуючи, що двосторонні ікони були призначені для процесій, які відбувались лише при катедрах, вірогідним є версія, за якою ікона була писна в Києві для собору Святої Софії.

«Серед свят, історію та значення яких рідко хто знає, у серпні місяці маємо аж три "Спаси". Це три зовсім різні свята, але у назві кожного із них є слово "Спас". 14 серпня – свято Всемилостивого Спаса і Пресвятої Богородиці; 19 серпня – Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; 29 серпня – перенесення з Едеси до Константинополя нерукотворного образа (нерукотворного Спаса) Господа Ісуса Христа. Ці свята не пов'язані між собою ні історично, ні хронологічно, ні географічно, ні символічно. Між ними єдиний зв'язок – постать Спасителя. Ці свята називаються першим, другим і третім "Спасом"», — розповідає декан Львівської православної богословської академії єромонах Кипріян Лозинський.

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року". Якщо Вам вона сподобалася і Ви бажаєте його підтримати — це можна зробити просто і швидко за покликанням нижче.