Свято-Успенська лавра, Волинські Афіни... Стежками Тараса Шевченка Тернопільщиною
Багато дечого не стало,
Сказав старий. — Води чимало.
Із Ікви в [море] утекло...
Над Іквою було село,
У тім селі на безталання
Та на погибель виріс я, —
Лихая доленька моя!..
У Кременці вже почав працювати над твором. Зацікавив Шевченка й Вишнівець — колиска славетного Байди Вишневецького, про що вже писав «День» напередодні ювілею поета (див. № 32 від 21 лютого 2014 року). Нещодавно Управління туризму і курортів Тернопільської ОДА провело прес-тур «Стежками Тараса Шевченка по Тернопільщині». Пропонуємо читачам долучитися до маршруту, віртуально відвідавши Почаїв і Кременець.
ШЕВЧЕНКО ЗАФІКСУВАВ ЛАВРУ, ЯКОЇ МИ НЕ ПОБАЧИМО
У величі та славі височить віками на Почаївській горі Свято-Успенська лавра. Її недарма називають другим Єрусалимом, бо саме тут — єдине місце на планеті, де залишила Відбиток Стопи Пресвята Богородиця після Свого явлення у Вогняному Стовпі 1240 року. У Свято-Успенському соборі, збудованому над цим місцем, є ковчег і кіот з барельєфним зображенням, що розповідає про цю надзвичайну подію. Їх виконав 1884 року відомий золотих справ майстер Сергій Верховцев. Тут схиляються перед Стопою Пресвятої Богородиці і п’ють цілющу воду із життєдайного джерела, яке виникло ще в далекому ХІІІ столітті, мільйони паломників. Вони нескінченним потоком ідуть до Матері Божої Почаївської зі всього світу, адже почитають Її і православні, й греко-католики, й римо-католики. Поклонявся Почаївським святиням і Тарас Шевченко, він виконав чотири акварелі монастиря та його околиць.
Оригінал листа Волинської консисторії до Собору Почаївської лаври з проханням дозволити малювати Шевченку святиню, адже таким було завдання генерал-губернатора Дмитра Бібікова, зберігається в Державному архіві Тернопільської області. Дивлячись на роботи Шевченка, сьогодні ми можемо, зокрема порівняти, яким було убрання Свято-Успенського собору в середині ХІХ століття і тепер. А одну з акварелей Шевченко зробив із балюстради. На горизонті видніється Домініканський монастир у Підкамені, що за 12 кілометрів від Почаєва (тепер — монастир Походження Дерева Хреста Господнього УГКЦ у с. Підкамінь Бродівського району Львівської області). Якраз між цими обителями проходив державний кордон між Російською імперією та Австро-Угорською монархією.
З ВІРОЮ, НАДІЄЮ, ЛЮБОВ’Ю І ВДЯЧНІСТЮ ПОСПІШАЮТЬ ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ НА ПОЧАЇВСЬКУ ГОРУ ПАЛОМНИКИ. КОЛИСЬ СХИЛЯВ ТУТ ГОЛОВУ У МОЛИТВАХ І ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Як зазначають вчені-історики, саме на терасі Лаври Шевченко познайомився із видатним польським скрипалем Карольом Ліпінським, який свого часу давав спільні концерти з Ніколо Паганіні. У Почаєві Шевченко був надзвичайно вражений грою Ліпінського.
«Шевченко зафіксував Почаївську лавру в такому вигляді, в якому ми вже її ніколи не побачимо, — каже начальник відділу промоцій та аналітично-гуманітарних програм виконавчого апарату Кременецької районної ради, історик Микола Матвіюк. — Архієрейський будинок, де зупинявся Шевченко (про це свідчить меморіальна таблиця), тепер трохи по-іншому виглядає, дзвіниця — також. Декілька зображених пам’яток до наших днів не дійшли». За словами Миколи Матвіюка, саме Почаївську лавру визначено головним місцем у маршруті Кременеччиною, що розробили фахівці райради і відділу культури, туризму, національностей і релігій райдержадміністрації. «Відомо що до Другої світової війни в Почаївській Свято-Успенській лаврі зберігалася книга відвідувачів, де був зроблений запис особисто Шевченком, що він жертвує кошти на потреби Почаївської лаври, — продовжує Микола Матвіюк. — Окрім того, що Шевченко зробив акварельні замальовки, він виконав ще два начерки олівцем, а також записав чимало цікавого етнографічного матеріалу».
1795 року, після третього поділу Речі Посполитої, значна частина земель Правобережної України увійшли до складу Російської імперії. І головна мета Археографічної комісії полягала в тому, щоб зібрати старожитності, які залишилися на території двох ново приєднаних — Волинської та Подільської — губерній. Оскільки до листопадового повстання поляків проти царизму 1830—1831 років значна частина українського населення на території двох цих губерній за віросповіданням була греко-католиками, то необхідно було зібрати матеріали, які б доводили той факт, що все-таки християнство, яке з’явилося на землях Волині та Поділля, мало корені православної традиції.
За рік до того, як Тарас Шевченко прибув до Почаєва, тут побував Микола Костомаров, і в листі він рекомендував Шевченку відвідати Почаївську лавру. Як історика, Миколу Костомарова найбільше вразили розписи Свято-Успенського собору. Його знамениті слова: «Пройдуть століття, і наші нащадки будуть вивчати моду своїх предків саме по розписах Успенського собору, тому що там зображено костюми, в яких ходило місцеве населення в XVII—XIX століттях». Ці розписи розповідають і про історію Почаївської лаври, і про багато чудес, які тут відбувалися.
У сквері неподалік Лаври з 1996 року височить пам’ятник молодому Тарасові Шевченку уже покійного тернопільського скульптора Миколи Невеселого. Він постав із нагоди 150-річчя від того часу, як Кобзар побував у містечку. Митці чомусь рідко звертаються саме до цього образу, але таким його запам’ятав Почаїв — енергійним, повним сил молодим чоловіком. У Почаївському історико-художньому музеї Шевченку відведено окрему залу. Окрім копій його акварельних робіт, тут зібрано чималу колекцію картин на тему Шевченкіани у виконанні українських митців. Зокрема сюжети розповідають про перебування Тараса Шевченка в Почаєві. Треба сказати, що музей має багатющу колекцію, але це вже окрема тема.
КРЕМЕНЕЦЬ: ВОЛИНСЬКА ГІМНАЗІЯ У КОЛИШНЬОМУ ЄЗУЇТСЬКОМУ КОЛЕГІУМІ
Один із двох пам’ятників Тарасові Шевченку в Кременці стоїть у дворі обласного гуманітарно-педагогічного інституту, який названо на його честь. Адже саме ознайомитися з колишнім єзуїтським колегіумом, в якому зараз розмістився цей навчальний заклад, і прибув Шевченко до Волинських Афін, як називали місто ще в позаминулому столітті, восени 1846-го. Колегіум зводився протягом 1731—1753 років і є пам’яткою архітектури. Як розповів начальник відділу промоцій та аналітично-гуманітарних програм виконавчого апарату Кременецької районної ради, історик Микола Матвіюк, ще 1701 року князі Вишневецькі запросили до Кременця чернечий орден отців-єзуїтів. Прийшовши сюди, ченці отримали від них щедрі пожертви на будівництво величного костелу і навчального корпусу. Будував комплекс споруд знаменитий архітектор-єзуїт Павло Гижицький у стилі пізнього бароко. Зараз там храм, котрий належить УПЦ Київського патріархату. На стіні ліворуч можна розгледіти давні зображення двох гербів князів Вишневецьких. У Єзуїтському колегіумі навчалася молодь місцевої шляхти. Тут також діяла окружна школа та школа риторики. Треба зазначити, що саме єзуїти запровадили тривалість уроку 45 хвилин, і найкращу освіту у світі на той час давали саме вони. 1775 року орден єзуїтів було ліквідовано, й усе майно, яким вони користувалися, конфіскували. 1805-го, після третього поділу Речі Посполитої, два місцеві польські шляхтичі Тадеуш Чацький і Гуго Колонтай зініціювали відкриття вищої Волинської гімназії.
НЕПОДАЛІК СВЯТО-УСПЕНСЬКОЇ ЛАВРИ — ПАМ’ЯТНИК МОЛОДОМУ ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ УЖЕ ПОКІЙНОГО ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО СКУЛЬПТОРА МИКОЛИ НЕВЕСЕЛОГО. ТАКИМ ЗАПАМ’ЯТАВ ГЕНІЯ ПОЧАЇВ
Окрім того, що Шевченка цікавила історія та архітектура колегіуму, він цікавився освітньою діяльністю Тадеуша Чацького, якого згодом шанобливо згадує в повісті «Варнак». У «Художнику» описує польського історика й громадського діяча Йоахима Лелевеля, який свого часу викладав у гімназії.
У зв’язку з реформами, 1819 року відкривається знаменитий Кременецький ліцей — один із найкращих навчальних закладів першої половини ХІХ століття на території Правобережної України. За навчальним процесом і освітніми програмами він прирівнювався до Віленського університету. Після участі студентів у повстанні проти царизму заклад закрили, й 1834-го навчальну базу перенесли до Києва. На її основі створили Імператорський університет імені Рівноапостольного князя Володимира. Зараз — це Національний університет імені Тараса Шевченка.
До 1950-х років перед Єзуїтським колегіумом стояла скульптура Кременецької Мадонни, яку в 1760-х роках із каменя-пісковика виготовили учні Пінзеля. У радянські часи тут задумали створити літній кінотеатр і знищили фігуру Божої Матері. Тепер її можна побачити лише на старих фотографіях. На балюстраді колегіуму, яка, з мистецької точки зору, вартує більше, ніж сам ліцей, досі палають незгасимі камінні факели як символ науки й мудрості. Незмінною залишилася концертна зала, в якій свого часу давав концерти Ференц Ліст. Нині з нагоди ювілею Тараса Шевченка тут звучать пісні на його поезії.
В інституті працює пречудова бібліотека. Відрадно, що серед добірок періодичних видань на чільному місці шанована кременчанами газета «День».
Покидаючи колегіум, забираєш із собою часточку того духу, що свого часу відчув і Тарас Шевченко, будучи в цих стінах. Але він не оминув своєю увагою й овіяні легендами Замкову гору Бону з руїнами давньої фортеці, Дівочі скелі... Побував у Куликові, Дунаєві, Великих Бережцях. Історики не виключають, що Кобзар міг завітати й у Гаї та Білокриницю.
Відтоді як Тарас Шевченко відвідав Волинські Афіни, кременчани свято бережуть пам’ять про нього. Іще 1922 року в друкарні видатного українського громадського й політичного діяча Семена Жука за кошти міщан було надруковано знаменитий «Малий Кобзар». Про це нині свідчить меморіальна дошка по вулиці Словацького, 1. А протягом цього ювілейного року на Кременецькій землі відбуватимуться заходи на честь національного провідника, генія, який і нині є об’єднавчим стрижнем між сходом і заходом Української держави.
Лариса ОСАДЧУК,
фото Михайла Урбанського
