У попередній статті «Подорож до центру Сонця» були порушені окремі метафізичні асоціювання корови в індійській Традиції. Нижче корова буде висвітлена у її земному втіленні, як священна тварина індуїзму.
Наставляючи Арджуну перед боєм, Крішна підіймає його на трансцендентну висоту, тлумачачи проблему смерті і вбивства. Може здатися, що від Його слів «мудрі не ллють сліз ані за живими, ані за мертвими» (Бгаґавад-ґіта 2.11) віє холодом, однак вже наступною фразою Крішна додає оптимізму, кажучи: «ніколи не було часів, коли б Я не існував, чи ти, чи всі ці царі, і ніколи в майбутньому жоден з нас не припинить існування». Далі, викладаючи доктрину реінкарнації, Він пояснює, що смерть означає лише зміну тіл, відтак не є трагедією з точку зору вищого порядку.
Проте, якщо обов’язок воїна – знищення ворогів, вбивство загалом не є тривіальною подією. Повага до життя лежить у фундаменті релігійності, жорстокість є рисою демонічною. Політика не повинна бути безжальною. Індійський трактат «Артхашастра», який, через відсутність моралізаторства у політичних питаннях, часто порівнюють з «Володарем» Макіавеллі, визначаючи імперативи для різних суспільних прошарків (варн), називає й універсальні соціо-державні засади: «незаподіяння шкоди, правдивість, чистоту, незлостивість, утримання від жорстокості та прощення» (1.3).
У дгармічній традиції агімса – принцип ненасильства, поширюється не лише на людей, а й на інших живих істот. Крішна, провівши дитинство серед пастухів Враджа, Сам показує приклад дбайливого любовного ставлення до тварин. Його духовна обитель мислиться як Ґолока, тобто «світ корів» (санскритське лока, ймовірно споріднене з латинським locus, також перекладається як «планета» або «місце»). Крім основного значення «корова», ґо означає «чуття», тоді планета Крішни – світ найвищої чуттєвості-раси, де Він Сам – захисник корів і захисник чуттів (Ґопала). Крішна називає себе «доброзичливим другом усіх живих істот» (Бгагавад-ґіта 5.29).
Всесвіт ілюзорності (маї) в індуїзмі є психофізичним. Він постає з протоматерії (прадґани) як паралельна диференціація матеріальних елементів та ментальних структур. Чуттєве сприйняття – немов міст між множиною об’єктів та реальністю суб’єкта-Пуруші. Органи сприйняття живлять абстрактне потоком чуттєвого big-data і цей сакральний зв’язок уможливлюється богами (девами). Осердям чуттєвості є Абсолют-Брагман – «він є вухом вуха, розумом розуму, язиком язика, життям життя та оком ока» (Кена Упанішада 1.2).
Інформаційний потік, що генерується сенсорним апаратом і його аналіз поглинають всю увагу живої істоти, яка, ставши оператором, закріпачується сигнальною функцією. Духовний порух прагне вирішити цю проблему, переважно в аскетичному ключі – через обмеження, приборкання, чи контроль чуттєвого. Словами Томи Кемпійського, «око не надивиться огляданням, ані ухо не наслухається слуханням, тому старайся відірвати своє серце від речей видимих, а звертайся до невидимих дібр» (Наслідування Христа).
І корова, і сенсорний апарат кожної живої істоти дають поживу, користь, тому не повинні бути знищені.
У одній з релігійних версій праматір корів Камадгену/Сурабгі з’явилася, коли боги і демони спільно збивали молочний океан, прагнучи отримати нектар безсмертя. Науковці ж вважають, що корову було вперше одомашнено в долині Інду (Bos Indicus) та Малій Азії.
Як земля живить усіх істот, корова годує людей молоком, тому, в розумінні індійської Традиції, є для них матір’ю-годувальницею. Гімни Ріґ-веди неодноразово називають корову агня (та, яку не можна вбивати). Її священний статус вирізняє індуїзм поміж інших світових релігій та є одним з витоків дієтичного укладу Індії, що заснований на вегетаріанстві.
Дгармічні релігії (індуїзм, буддизм, джайнізм, меншою мірою сикхізм) заохочують вегетаріанство як духовно корисну дієту. Всі живі істоти живуть в атмані, а атман живе в них (Іша упанішада 6-7). Тому будь-яке вбивство є шкодою, хоч і різної ваги – чим складніше тіло, тим вищу цінність воно має.
Тайттірія-упанішада, яка сама є залишком знання-їжі, здзьобаного учнями-перепілками, описує втіленого атмана як чергування покривів, кожен з яких є їжею для вищого. Найнижчий фізичний покрив називається «оболонкою з їжі» (аннамайя). Інкарнований світ мислиться як «харчовий ланцюг» енергій – «я їжа, яка їсть того, хто їсть їжу» (3.10.6). Але знаменником є енергетичний консенсус, в якому насильство обмежене рамками необхідності – упанішада закінчується словами «мир, мир, мир». Ця ідея також виразно підсумована локакшема-мантрою: «нехай усі істоти у всіх світах будуть щасливими».
Закони Ману (5.48-52) засуджують м’ясоїдство: «не можливо отримати м’ясо не вбивши тварину, вбивство тварин не веде на небеса, тому слід уникати м’яса; розмірковуючи над тим, яким чином отримується м’ясо, як зв’язують і вбивають живих істот, слід утриматися від вживання будь-якого м’яса… той хто схвалює, хто розрізає, хто забиває, хто купує і продає, хто готує, хто подає і хто їсть – всі вони вбивці». Однак ця настанова, якій мають слідувати представники трьох вищих варн (арії), не стосується жертовного м’яса (5.31-33) та обставин, коли здоров’я людини чимось загрожене (5.27).
Поширення буддизму та джайнізму в Індії вплинули на майже повну відмову брагманськими спільнотами від жертвоприношення тварин та закріплення на субконтиненті вегетаріанської дієти. В багатьох інших країнах, де насаджувався буддизм, вегетаріанству слідували не лише монастичні групи, а й значна частина суспільства. Зокрема, в Японії близько 12 століть діяла заборона на вживання м’яса (крім риби і морепродуктів), яку було знято лише в ході реформ Мейдзі.
Але вегетаріанство як релігійно-моральний вибір не є виключним надбанням Східної цивілізації. В античному світі цій дієті симпатизували прихильники орфізму та послідовники Піфагора, платоніки, неоплатоніки, маніхеї. Вегетаріанська течія є доволі помітною в іудаїзмі.
Визначена Богом для Адама і Єви дієта була вегетаріанською: «оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, – нехай буде на їжу це вам» (Буття 1:29). Закони для Ноя дозволяють вживання м’яса з застереженням щодо крові (Буття 9:2-5). Тора забороняє невиправдане завдання болю тварині та обмежує вживання м’ясного приписами кашруту. Схожі халяльні правила встановлені в ісламі. Дозвіл післяпотопному людству вживати в їжу тварин – відхід від початкової едемної чистоти, результат деградації людської свідомості та умов довкілля.
Схожим чином «золотий вік» в античній думці є вегетаріанським, без насильства над тваринами. Таким постає й ідеальне місто в «Державі» Платона. В раю немає потреби відбирати життя іншої істоти, щоб наситити власне тіло. Але рай – не обов’язково місце віддалене в просторі, чи часі. В розумінні індійської філософії, духовний план пронизує всю реальність, присутній в кожній її точці, відтак, змінюючи свідомість, людина тут і тепер може досягати раювання, про що свідчать численні приклади святих.
Чимало груп ранніх християн відмовлялися від м’яса. «Гомілії Климентина» (3.45, 7.4, 7.8) засвідчують, що іудейські послідовники Ісуса дотримувалися вегетаріанства та засуджували як храмові жертвоприношення, так і вбивство тварин загалом. Саме свійські тварини одними з перших узріли таїнство народження Ісуса. Єдиний випадок в Євангелії, коли Христос проявив нетерпимість було вигнання бичем торгівців з єрусалимського храму – «і знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники» (від Івана 2:13-17). Тут йдеться про продаж тварин, призначених для жертвоприношення в храмі. Радикальний вчинок Спасителя може трактуватися не лише як намір припинити «бізнес на крові», але й як суть месіанства Ісуса – Він Сам є жертовним ягням, що заміняє криваві жертвоприношення (Матвія 9:13, 12:7). Він – брама до Царства Божого, де «будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме» (Ісая 11:6). Саме бунт на храмовому торговищі, а не закиди іудейських ортодоксів у єресі, міг стати підставою для покарання Ісуса, бо, в очах римлян, порушував правопорядок та перешкоджав надходженню податків.
Вирішальною у церковній дискусії стосовно дієти стає думка апостола Павла, який, з одного боку, називає слабкими у вірі тих, хто відмовляється від м’яса, з іншого – закликає «не осуджувати один одного» та виголошує, що «добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гіршиться» (До римлян 14). Як певне компромісне рішення постає традиція посту, що зберігається Східною Церквою донині. Утримання від м’ясної їжі є частиною укладу окремих чернечих орденів. До цієї практики пристають і чимало мирян. Зокрема, перехід на відповідну дієту пропагує Християнська вегетаріанська асоціація.
Основою харчування землеробських народів завжди була рослинна їжа. Індустріалізація м’ясного виробництва, перетворення вбивства тварин на виробничий конвеєр є породженням останніх століть, що жодним чином не відповідає християнським ідеалам. У 2002 році майбутній папа Бенедикт XVI засудив промислове використання живих істот, яке, на його думку, «суперечить відносинам взаємності, які притаманні Біблії». У 1990 році Папа Іван Павло ІІ зазначив, що «тварини мають душу». На захист тварин від насильства виступали папи Лев XIII, Бенедикт XV і Іван XXIII. Вселенський патріарх Варфоломій І вважає, що любов до тварин є закономірним наслідком «хороших відносин з Творцем усього» (звернення від 01.09.2011).
До вегетаріанців належать чимало відомих особистостей з часто протилежними поглядами. Серед «ангелів і демонів» XX століття вегетаріанцями були, зокрема, Могандас Ґанді і Адольф Гітлер. У липні 1939 року, намагаючись запобігти великій війні, магатма написав лист фюреру, розпочавши його словами «дорогий друже». Гітлер звісно зневажав Ґанді та вважав індусів меншовартісними, хоч і погодився на зустріч з одним з лідерів індійського національного руху Субгашем Чандра Босом та дав згоду на формування добровольчого легіону «Вільна Індія» в складі вермахту (згодом ваффен-СС).
Ґанді народився в індійській вайшнавській родині, що дотримувалася вегетаріанства, але в молодості бунтував проти ортодоксії і свідомо відмовився від м’ясної їжі лише навчаючись у Англії, де вступив до Лондонського вегетаріанського товариства. Ставши популярним правозахисником і громадським діячем, Ґанді прославився своїми дієтологічними експериментами та, ймовірно, першим почав системно використовувати голодування як інструмент політичного тиску.
Шлях Гітлера до відмови від м’ясної їжі був поступовим, але мав принциповий характер. За свідченнями очевидців, фюрер був чутливим до сцен насильства над тваринами, а після війни планував перетворити Німеччину на вегетаріанську країну. «Der Führer als Tierfreund» – не лише пропагандистський образ, а й частина програми нацистської верхівки. Одразу після приходу до влади у 1933 році націонал-соціалісти прийняли закони, які забороняли забій тварин без анастезії та, вперше в історії, вівісекцію. В Рейху були запроваджені обмеження на полювання, норми щодо захисту популяції вовків тощо. Законодавчою новелою стало те, що «тварина сама по собі підлягає захисту» (um seiner selbst willen geschützt).
Любов нацистів до тварин різко контрастує з їх агресивним світоглядом та готовністю до масового вбивства «небажаних» людей. Проте, ненасильство Ґанді теж було часами екстремальним. Зокрема, він закликав британців до примирення з Гітлером, висловлювався щодо того, що євреї мали б добровільно приймати смерть від рук нацистів та вважав правильною стратегією протидії потенційному японському вторгненню в Індію масовий ненасильницький спротив, навіть якщо він коштуватиме країні кілька мільйонів смертей.
Вегетаріанство не гарантує появу в людині таких якостей, як співчуття і милосердя, але може стати кроком у правильному напрямі. ООН рекомендує перехід на рослинну дієту з міркувань зменшення вуглецевих викидів, покращення здоров’я та забезпечення продовольчої безпеки для зростаючого населення планети.
Нині Індія залишається країною з найменшим рівнем споживання м’яса у світі, де до вегетаріанців, за різними оцінками, належать 20-39% населення. Одними з лідерів серед європейських держав за кількістю вегетаріанців є Німеччина та Австрія (10-11%). В Ізраїлі їх частка оцінюється в 13%, в Україні – понад 5%, що більше, ніж у традиційно буддистських Таїланді чи Південній Кореї. Успіх вегетаріанського і веганського рухів в Україні заслуговує окремої уваги, оскільки починався навіть не з нульової, а від’ємної позначки – в комуністичній парадигмі тварина, як і людина, вважалася просто ресурсом, м’ясна дієта – необхідною і здоровою, а поведінка, що суперечить нормі придушувалася. Для порівняння, частка вегетаріанців серед росіян складає близько 1%.
Схожим чином, як вся кольорова палітра складається зі змішаних різним чином трьох барв, матеріальне творіння, в розумінні індійської філософії, у всіх своїх проявах і формах є комбінацією трьох ґун: саттви (доброчесність, чистота), раджасу (пристрасть, активність) і тамасу (темрява, інертність). З точки зору духовного поступу, раджас кращий за тамас, а саттва за раджас. Як і все інше, їжа розподіляється за ґунами.
Крішна пояснює це так: «їжа в саттва-ґуні збільшує тривалість життя, очищає буття та дає силу, здоров’я, щастя і задоволення. Така поживна їжа є солодкою, соковитою, масною і приємною на смак. Надто гірка, кисла, солена, гостра, суха або гаряча їжа подобається людям в раджа-ґуні. Така їжа спричиняє біль, горе і хвороби. Їжа приготована пізніше, ніж за три години до споживання, без смаку, залежана, з неприємним запахом, підгнила і нечиста подобається людям у тама-ґуні» (Бгаґавад-Ґіта 17.8-10).
Вважається, що саттвічна їжа є виключно вегетаріанською, м’ясні продукти належать раджасу і тамасу. Кожен варна культивує цінності, що відповідають її функціям та діє у притаманній їй комбінації ґун. Тому, якщо брагманам приписана виключно саттвічна їжа, кшатріям не забороняється полювання, чи вживання м’ясних страв.
Запорукою стійкості арійського суспільства варнашрами вважається чистота брагманів – носіїв релігійних традицій і принципів. Це можливо лише за умови збереження брагманами саттвічних якостей.
Особливе місце в саттвічній дієті займають молочні продукти. В Індії визнається, що корова має смиренний характер і цілковито перебуває в саттва-ґуні, все, що виходить з неї є чистим. Для омивання божеств використовується панча-ґав’я – суміш з п’яти продуктів корови: молока, йогурту, ґі (очищеного масла), сечі та посліду. Всі вони також застосовуються як ліки в аюрведі.
Хоча брагман – найкращий з людей, корова є чистішою за брагмана. Її вбивство має важкі наслідки для спільноти. Донині в багатьох штатах сучасної Індії особам, які причетні до заготівлі та торгівлі яловичиною, загрожує лінчування.
Закони Ману (11.108-116) визначають, що вбивця корови має покутувати свій гріх три місяці. Протягом цього часу йому слід дотримуватися обмежень в їжі, вмиватися ґомутрою (коров’ячою сечею) і спати в корівнику. Вдень він мусить йти разом з коровами на випас та дбати про їх захист. Його голова має бути поголеною, а тіло вкрите коров’ячою шкірою. Виконавши ці умови та зробивши пожертву брагманові, кривдник очиститься від гріха.
Словами А. де Сент-Екзюпері, ми відповідаємо за тих, кого приручили. Люди загалом схильні отримувати втіху від товариства тварин і розвивати до них теплі почуття. Парадоксально, але це і є частиною того, що називають людяністю. Можливо, ідеалізація корови є виключним надбанням індійської цивілізації, але хіба вона, годуючи світ материнським молоком, не заслуговує на повагу і захист?
##DONATE_TEXT_BLOCK##