Тарас Тимо: «Ікона – двері, через які Бог приходить до нас і ми до Нього»
Іконописна школа «Радруж» УКУ, яку представив Тарас Тимо, бере свою назву від села у сучасній Польщі (Любачівщина). Звідти походять ікони XV ст., які зараз зберігаються у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові – найбільшій іконописній збірці в Україні.
Іконопис було принесено разом з християнством на Русь, і вже у ХІІ-ХІІІ ст. він набув місцевого, руського колориту. За словами Т.Тима, багато зразків київської школи того часу були вивезені до Росії й зберігаються у Третьяковській та інших галереях. Відповідно, зараз вони відомі у світі як «давньоруське» (а по-суті російське) мистецтво. У XIІІ-XVI ст. розвинулась також Галицько-Волинська школа іконопису. Ці твори, не пошкоджені ординськими нашестями, дійшли до наших днів. У ХХ ст. відбулося відкриття древнього іконопису, його переоцінка і повернення до його витоків.
Сьогодні можна відзначити нове зацікавлення іконописом, що почалось у 90-ті роки. Однак, як вважає доповідач, подеколи ікони пишуть у так званому «православному інтернаціональному» стилі через брак належного знання власних традицій та символіки. Адже у кожній місцевості писали ікони по-своєму, виражаючи таким чином своє бачення віри в Бога. «Тому не може бути якогось узагальненого бачення, — вважає богослов. — Художники або узагальнюють російську школу, або наслідують якусь певну грецьку майстерню». З другого боку, відбувається «розцерковлення» іконопису, в якому елементи сучасного мистецтва поєднуються з іконою. Це радше просто мистецький експеримент. Часто, вивчаючи сакральне мистецтво, митці не обізнані з теологією, що лежить в його основі.
Принципи школи «Радруж» є вивчати і відроджувати своє – наголошує Тарас Тимо. У школі відроджують саме галицько-волинську іконописну традицію. Не тому, що вона найкраща, але тому, що живуть на цій землі, можуть споглядати і вивчати ікони в Національному музеї ім. Андрея Шептицького та в деяких дерев’яних храмах регіону.
Насамперед у школі вивчають богослов’я як підставу іконописання. По-друге – досліджують і наслідують зразки ікон. По-третє – інтегрують іконопис з духовністю у контексті молитовного життя Церкви. По-четверте – ознайомлюються зі спадщиною світового сакрального мистецтва. Учні школи їздять Україною і східною Польщею, відвідуючи церкви і музеї аби виховати добрий смак.
Повертаючись до другого принципу – досліджувати і наслідувати , — Тарас Тимо розповів про практичні методи навчання у школі. Учні працюють на матеріалах і документації реставрації старовинних ікон. Важливо наслідувати кращі зразки стародавнього іконопису, аж доки учень не проникне у їх майстерність, не «вживеться» у їх світ і не зможе самостійно «імпровізувати» і творити у тому ж стилі. Учні на заняттях, збільшуючи на моніторі ікону, ретельно, крок за кроком, вивчають на деталях метод і руку авторів ікон XV-XVI ст. Це своєрідне «входження» в писання ікони, занурення в світ середньовічного мистецтва.
Іконопис – це частина духовності Церкви і тому невіддільний від молитви і Літургії. В школі навчання починається зі Служби Божої і молитви. Ікона є антропологічною потребою людини, яка звертатається у молитві до Бога обличчям в обличчя. Бог динамічний і тому ікона передає дію Божої благодаті.
На завершення Тарас Тимо закликав стати студентами Школи «Радруж», творити традиційний український іконопис. "Головна мета Школи, — підсумував доповідач, — привернути увагу до ікони як молитовного, богословського і мистецького феномена, допомогти студентам краще пізнати автохтонні українські традиції іконопису і повернути традиційний іконопис в активний церковний ужиток".
Більше про ікони Школи "Радруж" в мережі Facebook
