Таємниці церкви – 90 років. Після переходу до ПЦУ у храмі на Буковині знайшли жовто-блакитний прапор
І все це відбувалося там, де у самому серці храму – у вівтарі на Святому Престолі майже сто років був жовто-блакитний прапор, йдеться про у публікації "МБ".
Щоправда, про це ніхто ніколи не розповідав, тому і люди, і священик ПЦУ, коли храм перейшов до них, були здивовані такій знахідці.
Після переходу парафіяльної громади до ПЦУ, цю таємницю розкрили.
Люди вважають, що це своєрідне послання, яке означає, що церква здавна була українською.
"Готуючи Святий Престол до Великого Посту, я побачив, що "сорочка престольна" у храмі – це жовто-блакитний прапор. Це основна річ у храмі. Її на початку освячує архиєрей і замінити можна лише у тому випадку, якщо її знищили. Тому вважається, що забирати її – великий гріх. І коли я на престолі побачив жовто-блакитний прапор, аж завмер. Як це так, що Московський Патріархат служив на синьо-жовтому престолі? Це для мене було дуже дивно", – каже священник Василь Семеняк.
Церкву у селі Хрещатик почали будувати 1932 року і завершили будівництво через два роки.
Ініціатором будівництва храму став отець Емануїл Георгіца.
"Священик служив у церкві українською мовою. Хоча на той період за це карали румуни, але він все одно правив Службу українською. І я думаю, що це було його посланням, адже Хрещатик завжди був українським селом. Коли прийшла радянська влада, священик змушений був виїхати до Румунії, а потім поїхав до Канади. Він був великим патріотом України, і я думаю, що це була його ідея", – продовжує священик Василь Семеняк.
Отець Василь вважає, що священики, які служили у цій церкві, не могли цього не бачити, але жовто-блакитний прапор боялися прибрати.
"Святий Престіл – це серце церкви. Ніхто з мирян не може його торкатися, лише священик. І не можна змінювати "сорочку престольну", якщо вона не пошкоджена. Тому священики, які тут служили, бачили цей жовто-блакитний прапор, але тримали це у таємниці і боялися його замінити", – каже отець Василь.
За радянських часів церква у селі Хрещатик не закривалася, але була як капличка.
У селі дуже довго церква належала до Московського Патріархату.
"Молилися у церкві за здоров’я Кіріла спочатку, але потім то припинили робити. Але ми нічого у церкві не чули за війну. Про це ніколи не говорили, не допомагали нашим військовим. З 2014 року від церкви не було жодної копійки виділено для допомоги нашим захисникам", – розповідає мешканець села Хрещатик Олександр Козаїчук.
Після подій у Бучі та Ірпені, більшість людей у селі вирішили, що потрібно переходити до Православної Церкви України.
"Ми повідомили це священику, казали, що не проти, якщо він продовжить служити у нашій церкві, якщо перейде до ПЦУ. Але священик це постійно гальмував. Зрештою, ми провели збори громади, і зі 150 людей, які прийшли, майже всі були "за", лише одна людина утрималася. Ніхто з тих, хто підтримував Московський Патріархат, на збори не прийшов. Тепер вони проводять службу в приміщенні, де колись був дитячий садок", – розповідає вірянин Михайло Ковальчук.
"Престольну сорочку" знайшли випадково, коли шукали плащаницю. Ми навіть не знали, що вона тут є. І коли її побачили, були здивовані. Тепер ми служимо тут українською мовою. Поклали у церкві скриньку, де збираємо кошти на ЗСУ. На коляду ми зібрали понад 100 тисяч гривень, купили машину і відправили її. Вона була запакована продуктами нашим військовим. Зараз збираємо у церкві на ще одну машину. Тепер над жовто-блакитним прапором на престолі моляться українською мовою", – каже вірянин Василь Демчук.
