Те, що вчора вважали неможливим, сьогодні є закономірним
Нині вся увага українців прикута до Криму, і це цілком закономірно, адже саме там тепер вирішують долю нашої держави. Ці події каталізують не лише політичну, а й інші сфери життя, зокрема релігійну. Те, що ще вчора здавалося фантастикою, сьогодні стає цілком логічним і закономірним — кажуть експерти.
Розмова з Андрієм Юрашем, релігієзнавцем
Нині вся увага українців прикута до Криму, і це цілком закономірно, адже саме там тепер вирішують долю нашої держави. Ці події каталізують не лише політичну, а й інші сфери життя, зокрема релігійну. Те, що ще вчора здавалося фантастикою, сьогодні стає цілком логічним і закономірним — кажуть експерти. І хоча процеси, які тривають в УПЦ МП та в українському православ’ї загалом, нині не потрапляють на перші шпальти газет, там таки починаються зміни. Зокрема, наприкінці лютого на офіційному сайті УПЦ КП з’явилося звернення Патріарха Київського і всієї України-Русі Філарета про необхідність діалогу про об’єднання з Українською православною церквою МП. Окрім того, єпископ Львівський і Галицький УПЦ МП Філарет (Кучеров) опублікував відкрите звернення до президента РФ Владіміра Путіна із закликом до негайного виведення російських військ з території України. При цьому характерним є початок звернення: «Моє звернення може здатися грубим, але сьогодні ми вже не можемо говорити обтічними фразами, настав час діяти по-євангельськи: «Але нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні; що понад цього, то від лукавого». (Матв. 5:37). Власне про це ми говоримо з релігієзнавцем Андрієм Юрашем.
— Пане Андрію, передусім хочеться зрозуміти, що відбувається в УПЦ МП, адже звернення одного з владик цієї Церкви до Владіміра Путіна, в якому він називає дії президента гріхом і спробою розв’язати братовбивчу війну, ще недавно були з галузі фантастики.
— УПЦ МП опинилася в абсолютно не звичних для себе обставинах. По-перше, на імідж цієї Церкви перестала працювати державна машина, яка повністю ідентифікувалася з нею. Пам’ятаємо, що вслід за Віктором Януковичем у Києво-Печерську лавру бігли всі його чиновники. Внаслідок Майдану ця ідеологічно-політична парасолька впала. По-друге, звичайно, психологія Майдану — три місяці поміняли мислення не лише пересічних українців, а й духовенства. І я абсолютно визнаю вашу тезу: те, що вчора вважали неможливим, сьогодні виглядає логічним. Наприкінці 1990-х років тодішній єпископ Львівський Августин Маркевич звернувся до В. Путіна, який тільки-но прийшов до влади, і просив для забезпечення гарантій Православної церкви ввести російські війська. Нині владика пише дуже чітке й грамотне послання, а той же Маркевич як духівник українського війська благословляє його на захист України. Зміна статусу УПЦ МП стала настільки ж неминучою, як і політичні пертурбації в Україні.
По-третє, стало відомо про позицію деяких її ієрархів, які за попередньої влади не могли артикулювати своє ставлення. Як приклад наведу позицію митрополита Олександра Драбинка, адже раніше його було ледь не ув’язнено та фактично усунуто від впливу на митрополита Володимира. Фактично цю операцію розробили прокурор Пшонка, міністр внутрішніх справ Захарченко й митрополит Одеський Агафангел. Останній у такий спосіб хотів усунути свого опонента, який боровся із шовіністично-імперськими течіями в Одеській єпархії. Нині такі архієреї, як Олександр, звертаються з перших шпальт газет і впливають як молоді, тверезомислячі ієрархи. Адже теперішній високий статус УПЦ МП не закріплено юридично, а отже, в будь-який момент його може бути нівельовано. Вони хочуть формалізувати, а може, навіть підвищити його.
По-четверте — позиція Київського патріархату. Патріарх Філарет і вся його Церква були надзвичайно активними на Майдані, стали одним з його символів, позиція ченців Михайлівського собору була одним з драматичних і переконливих чинників вияву українського духу спротиву. Це дало змогу патріархові Філарету відразу після створення нового уряду звернутися про поновлення діалогу. УПЦ МП не могла на це не відповісти. Буквально через два дні довелось обрати місцеблюстителя — Чернівецького митрополита Онуфрія.
— Поговорімо про постать місцеблюстителя, владику Онуфрія. Яка його позиція в Церкві була до того? Що можна очікувати від нього?
— Нині це — проміжна фігура. Щоправда, така особа з плином часу схиляється на той чи інший бік, хоча є думка, що митрополит Онуфрій більше проукраїнський. Це дуже колоритна, цікава персона, щодо якої немає жодного компромату. Це не Паша Лебідь, настоятель Києво-Печерської лаври, який іще 22 січня, проводячи молебень за участю В. Януковича, казав, що той, як і Христос, повинен нести свій хрест. Звичайно, було бажання тієї групи, зокрема Паші Лебедя, висунути кандидатуру митрополита Одеського Агафангела. Єдине, що закидають Онуфрію, — дуже консервативні погляди, близькість до ченців Почаївської лаври, яка є одним з форпостів фундаменталізму та консерватизму навіть у РПЦ. Також іще на початку 1990-х років він був противником Філарета й автокефалії Української церкви. Водночас як адміністратор Буковинської єпархії він стримав її від розпаду. Хоча від нього відійшло 100 парафій у Київський патріархат, разом з тим зберіг 120 румуномовних парафій, які рвалися в Румунську церкву, там навіть було створено номінальну Хотинську єпархію. Якби місцеблюстителем став Агафангел, то це призвело б до церковного Майдану. Тільки завдяки приходу Порошенка й Деркача на засідання Синоду вдалося пояснити Агафангелу, що йому в цій ситуації краще бути спостерігачем. І тоді ж з’явилося послання до патріарха Кіріла з проханням зупинити кровопролиття. Звичайно, послання митрополита не рівня того, що написав владика Філарет, який розуміє: йому треба жити в галицькому суспільстві.
Події, пов’язані з де-факто оголошенням Росією війни, в опосередкований спосіб призведуть до того, що інтенсифікацію переговорів про об’єднання Церков буде зменшено. Це тому, що швидкі кроки до об’єднання дадуть підстави РФ говорити про намагання знищити канонічну Церкву в Україні.
— Якщо говорити про місцеблюстителя в УПЦ МП, то на який період запроваджують цю посаду, і чи сприятиме вона Онуфрію в майбутньому очолити Церкву?
— Він буде місцеблюстителем, аж поки його не замінить Синод, або ж до виборів нового керівника Церкви, які відбудуться на архієрейському Синоді за участю всіх ієрархів. Це станеться в разі смерті митрополита Володимира. До складу Синоду нині належить понад 70 єпископів. Але треба сказати, що постійні його члени в теперішній ситуації є виразниками старої та консервативнішої частини єпископату. Це — митрополити Донецький Іларіон, Одеський Агафангел, Луганський Митрофан, Тернопільський Сергій, Чернівецький Онуфрій, настоятель Києво-Печерської лаври Павло. Натомість в Архієрейському Синоді домінує молода генерація, єпископи, які отримували хіротонію в останні 5-10 років. Тому вибір Архієрейського Синоду буде більш проукраїнський. Думаю, молода генерація висуне свого кандидата. Нині в УПЦ є 50 єпархій, тобто 50 владних архієреїв, плюс 20 вікарних єпископів. Коли була спроба усунути митрополита Володимира, було проведено неформальне опитування владних єпископів щодо того, чи підтримують вони зміни до статуту, скеровані на зменшення самостійності Церкви. Із 47 опитаних, за нашими даними, лише 13 чи 17 підтримали зменшення обсягу повноважень Церкви й повну уніфікацію з РПЦ.
— Чи можливий розкол УПЦ МП у цій ситуації? І яка його лінія?
— Цілком можливий. Мені нині складно говорити про співвідношення сил, однак ідеологічна лінія вже намітилася. Є прихильники якщо не автокефалії, то посилення самостійності. Друга лінія, яку представляє митрополит Агафангел, каже: тільки-но УПЦ почне унезалежнюватися, ми перейдемо в пряме підпорядкування РПЦ. На нього орієнтується кілька ієрархів: Іонафан Тульчинський, Євлогій Сумський, Іларіон Донецький — загалом їх є близько 10. Розкол виникне тоді, коли група ієрархів почне робити кроки до зближення з Київським патріархатом. Пам’ятаємо, що Агафангел був єдиним членом Синоду, який відмовився підписати звернення до нової влади та засудити дії попередньої. Аналітики називають його своєрідним прапором чорносотенного монархічного руху в Україні, він цю нішу впевнено відстоює. Ось за цією лінією виникне розкол. Коли Віктор Ющенко раніше говорив про створення єдиної Православної церкви, я казав, що такого не буде, бо і в Московському, і Київському патріархатах завжди будуть незгідні. Йдеться про появу нової переконливої більшості, яка рухатиметься до створення україноцентричної Православної церкви.
— З погляду канонічного права таке пряме представництво РПЦ в Україні можливе?
— Питання канонів є дуже складне. Москва не визнає Автокефальної української церкви, оскільки вважає Україну своєю канонічною територією. Хоч яка церковна структура утвориться, РПЦ казатиме, що це — її територія, відокремлення неможливе. Питання в тому, чи визнаватиме це Константинополь. З’явилась інформація, що високий представник Московської патріархії Іларіон таки бере участь у нараді представників Православних церков у Стамбулі, хоча рік тому РПЦ казала, що не буде на цій зустрічі. Вочевидь, це пов’язано з бажанням не дратувати Константинополь у зв’язку з подіями в Україні.
Розмовляв Олександр Сирцов
