Теребовлянський "Павло за мурами"
„Тут все як у римській базиліці тільки зменшене вдвічі: довжина, висота, ширина, товщина колон,” розповідає священик цієї римо-католицької церкви отець Михайло.
І справді, витриманий зовні у коричневому та білому тонах храм не подібний на інші костели Галичини: не увінчують його високі шпилі, немає звичного віяння готики... Натомість подвір’я перед святинею оточує колонада. У висоту будівля сягає 39, а в плані — 38 на 24 метрів.
Костел святих Петра і Павла збудували у Теребовлі у 1924-28 роках з ініціативи священика Єловіцького і він був першою в тогочасній Польщі церквою, за приклад для котрої взяли римські базиліки початків християнства. Оскільки справа була важливою, то і реалізувати її випало не будь-кому, а саме Адольфу Шишко-Богушу — одному із реставраторів королівського палацу Вавель, що у Кракові.
Храм скромний і простий. Знадвору біля входу вас зустрічають святі Петро із ключами до Раю та Павло — з мечем.
„Апостола Павла зображують із мечем тому, що його цією зброєю обезглавили,” – пояснює отець Михайло.
Інтер’єр церкви теж особливий: два ряди колон розділяють внутрішній простір на три нави і водночас підкреслюють висоту, а вимощена об’ємними квадратами стеля постійно притягує погляд. Ну дуже вже незвичною вона є для ока, яке звикло до традиційних склепінчастих зводів та арок!
Оскільки храм передали римо-католицькій громаді тільки після здобуття Україною незалежності, віруючі досі приносять сюди реліквії, що їх в радянські часи потрібно було переховувати. Свідчення цього — мистецьки мальована „Хресна дорога”, полотна якої оздоблюють бічні стіни церкви. Частина її образів потемніла за довгі роки лежання на горищах.
Така ж доля спіткала дерев’яну скульптуру святого Станіслава, єпископа Краківського. Ця фігура, за словами отця Михайла, походить з парафії села Дарахова, що неподалік Теребовлі, де її переховувала одна жінка. Святий у витворі благословляє людей, а біля його ніг — чоловік, котрий за розповідями, зцілився на могилі Станіслава.
„Власне святий Станіслав теж пов’язаний з Україною,” – зазначає священик.
Майбутній єпископ жив у ХІ столітті, коли поляки з русичами часто воювали. Він ще молодим юнаком присвятив своє життя Богу і 1071 року став краківським єпископом. В той час Польщею правив князь Болеслав ІІ Сміливий. У квітні 1069 року саме його війська допомогли київському князю Ізяславу Ярославичу зайняти Київ та придушити повстання, що тривало ще з попереднього року. У 1077 році Болеслав зорганізував черговий похід на Русь. Тягар постійних воєн князя був важким для Польщі і виразником суспільного невдоволення такою політикою виступив якраз єпископ Станіслав із роду Тужин.
Він зробив зауваження Болеславу щодо негідної поведінки під час перебування у Києві, і розлючений правитель наказав четвертувати його. Та проти самого князя повстали піддані, і він у 1079 році змушений був утікати до Угорщини. Через три роки Болеслав помер на вигнанні у Карінтії, а несправедливо страченого єпископа канонізували 1253 року. На його могилі зцілювалися люди, а всі королі Польщі під час коронування здійснювали покаянну молитву біля гробниці святого Станіслава. Проте найбільше єпископа шанував простий народ, у чому переконує переховування його фігури протягом довгих десятиліть нав’язування безбожництва. Тепер скульптура святого стоїть біля вівтаря церкви, неподалік копії образу Матері Божої Ченстоховської.
Життя у храмі відновлює свій повноцінний біг, от тільки, чи знають про це всі люди, які живуть тут, ходять біля цих стін щодня, водять попри них дітей до школи чи садочка?
