Пару років тому я написав пост у Facebook про «подвиги» армії Суворова, відомі як «Різанина в Празі» 4 листопада 1794 року. Фанатик "русского міра" з одного центральноукраїнського міста настільки обурився тим текстом, що додав до нього десь два десятки гнівних коментарів.

В яких одночасно і несуперечливо:-) доводив, що:

1. Масові вбивства цивільних поляків у 1794-му році – русофобська вигадка, "ничего подобного вообще не было".

2. Все було зроблено правильно з точки зору військової стратегії. Допустивши різанину і мародерство у передмісті Суворов залякав оборонців Варшави, що дозволило "бескровно взять город".

3. Йшлося про справедливу помсту за «500 русских безоружных солдатиков убитых в церкви в Варшаве» (зауваження, що доказів цьому твердженню ніколи не існувало – агресивно відміталися).

Останній «аргумент» цікавий тим, що унаочнює: знаменитий «распятый мальчик в трусиках» та похідні від нього сюжети не були оригінальним винаходом російського агітпропу версії 2014 року.

А також, що такого штибу «реагування» — історично типове для росіян у випадках, коли треба «пригасити» негатив від цілком реальних і наочних звірств, вчинених їхньою воєнщиною.

Наприклад, на виправдання вбивства в Катині тисяч полонених польських офіцерів 1940 була запущена вигадка про масові катування та розстріли полонених червоноармійців у польських таборах у 1920-1922 р. Ну нібито Катинь – це була помста за оту жорстокість до «мальчиков в буденовках». Польські історики ретельно вивчили архіви, опублікували документи, які абсолютно чітко спростовують ці твердження – ніяких екзекуцій в таборах полонених та інтернованих не було, причиною левової частки смертей були інфекційні хвороби.

Наївно було б припускати, що це хоч трохи зацікавило не те що пересічного російського читача (є маса публікацій польських авторів російською мовою) – навіть професійних істориків РФ-ї. Але найцікавіше — сюжет про справедливу «помсту» в Катині за вчинені кривди легко співіснує з запереченням того, що поляків розстріляло НКВД за наказом Сталіна та Берії ("'на самом деле это сделали фашисты в 1941-м").

Але повернемося від генералісімуса Іосіфа Сталіна до іншого кумира "русскіх людєй" - генералісимуса Алєксандра Суворова.

Він мав, м’яко кажучи, не надто добру репутацію в Європі. Звісно, в Росії все це пояснювали (-ють) "русофобією" та елементарною заздрістю – адже не всім народам пощастило мати такого геніального J полководця. Та ще й "на всі руки майстра" (вміло придушував антивладні виступи селян в Росії).

Ключова причиною зневаги, яку відчували до цього діяча закордонні сучасники – його роль у придушені повстання Тадеуша Костюшко. А найбільше – кривава "різанина в Празі", яку учинили його солдати.

Заперечувати саму подію було важко, хоча б тому, що вона зафіксована в реляціях самого Суворова та спогадах його офіцерів. Добре знало про ці «подвиги» і російське суспільство, не засуджуючи, але й, до певного моменту, й особливо не виправдовуючи.

Як беземоційно констатував А. Пушкін в своєму вірші «Графу Олизару» (1824):

И мы о камни падших стен

Младенцев Праги избивали,

Когда в кровавый прах топтали

Красу Костюшкиных знамен.

Проте пізніше, вже після придушення польських повстань 1830-31 та 1863-1864 років, було прийнято рішення «поправити» образ російської воєнщини в очах Заходу, «закамуфлювавши» найбільш брутальні прояви її суті.

І от тут на допомогу знову прийшли "распятые мальчики" – виявляється, винищення тисяч варшавських жінок, стариків та дітей було викликано тим, що "чудо-багатирі" мстилися за 500 беззбройних російських солдат гарнізону, нібито підступно вбитих містянами в церкві (!) на початку повстання, 17-19 квітня 1794 року. При тому, що у Варшаві взагалі не було у той час православного храму, в якому б могли перебувати одночасно сотні осіб. А всього в полон тоді потрапило лише 260 росіян, з яких 83-х дійсно було лінчовано натовпом (за різних обставин, в різний час, не в храмах і т. д.).

Російські історики, яким доручено було «сконструювати» цей сюжет (а чи не «головним» серед них, на жаль, був Микола Костомаров), також фактично «винесли за дужки» той факт, що Костюшко та інші вожді повсталих засудили той самосуд. На відміну від Суворова, який нагородив мародерів та вбивць (навіть було засновано спеціальну і досить дивну нагороду – хрест та медаль не "за взятие Варшавы", а за "труды и храбрость при взятии Праги" – місця де й відбулась масакра).

Ця історія, як і "катинська", також безконфліктно існує у російській свідомості у декількох варіантах – в чому я мав можливість переконатись в ході дискусії з вищезгаданим «русским человеком».

Зупинюсь трохи детальніше на двох інших (окрім священної помсти за "беззбройних солдатиків в церкві"), російських версіях того, що ж насправді відбулося на Празі у 1794-му.

Згідно з однією — повідомлення про різанину цивільних були вигадкою тогочасної англійської/французької пропаганди, прикладом "інформаційної війни" проти Росії. Насправді ж, російські "чудо-богатыри" поводились як вишукані джентльмени, а "визволене" населення вітало їх квітами. Те, що найжахливіші деталі даного військового злочину відомі зі спогадів офіцерів російської армії — просто ігнорується.

Інша ж (і, найвірогідніше — найближча до реальності) описує сюжет як вияв "геніального задуму" Суворова (до речі, саме за цю «преславную викторию» він отримав чин генерала-фельдмаршала). Після штурму і демонстративних масових звірств на правому березі Вісли той дозволив родичам загиблих з лівого берега забрати і поховати тіла. Побачене на Празі та вервиці гробів, які везли через річку, змусили жителів Варшави просити повстанців відступити з міста без бою...

Підготовлені реципієнти російської пропаганди готові приймати будь-які версії подій, навіть взаємовиключні — у випадку, якщо вони вважають їх вигідними для себе. Апеляції до "правди", "доказовості", "перевірки джерел інформації" etc. для такої аудиторії є порожнім звуком.

Те, що відбулося у варшавській Празі в 1794 (масове вбивство російськими військовими цивільного населення) вже повторилося в Бучі та інших містечках та селах Київщини у 2022. Можна не сумніватися, що в деталях повториться й «усвідомлення» та «переосмислення» росіянами накоєного. «Нео-суворовських» катів та мародерів демонстративно винагородять чинами та орденами. А пропагандисти будуть одночасно заперечувати факти та пишатись ними, як подвигом та «славной страницей русской военной истории»…

P.S. Щоб відрізнятись від росіян і говорити правду, як вона була/є. У штурмі Праги і розправах над мирними мешканцями участь брали участь й козаки-чорноморці, яких імперія тоді перетворювала на аналог сучасних "кадирівців". І серед катів Бучі вже виявлені не просто особи з українськими прізвищами, але й уродженці самої Київщини...