Про учасника Першого Зимового походу (6 грудня 1919 – 6 травня 1920) панотця Павла Пащевського написано не лише історичні розвідки, а й цілий роман － «Капелан армії УНР» Івана Корсака. Проте це зовсім не означає, що навіть «базові» моменти його біографії є остаточно встановленими та безспірними.

Насамперед йдеться про дати народження та смерті. Навіть на спеціалізованих інтернет-ресурсах (зокрема у солідному «Імена самостійної України 1917–1924 років») досі зазначають 26 січня 1942 року як день упокоєння священнослужителя. Хоча давно відомо, що це помилка, і навіть встановлено її джерело. Про 1942 рік написав у своїх мемуарах отець Петро Білон (1879–1959). Спогади опубліковані на початку 1950-х у Канаді, а ця неточність взагалі могла бути звичайною одруківкою.

Панотець Павло Пащевський, 1924 рік. Джерело: https://ounuis.info/publications/tags/%D0%A3%D0%9D%D0%A0.html?start=120

Набагато складнішою є ситуація з датою народження, адже «плутанину» започаткував сам Пащевський. До анкет часів служби в армії УНР він власноруч вніс 15 січня 1874 року. Однак це не відповідає дійсності: виписки з метричних книг села Великі Прицьки на Обухівщині та інші документи (свідоцтва про закінчення Київської духовної семінарії та приписку до призовної дільниці) підтверджують народження у січні 1873 року, хоча є різночитання щодо дня.

Цей «казус» навіть став предметом дискусії на Українському генеалогічному форумі － щоправда, без чітких версій, чому священик удався до такого «редагування» власної біографії. Ризикну висловити припущення щодо цього. На жаль, його не так просто підтвердити документально, як верифікувати справжню дату народження (проект Family Search зі сканування метричних книг значно полегшив роботу історикам та дослідникам родоводів).

Причина "корекції віку" могли полягати в особливостях військової та церковної бюрократії, що наклалися на переломний момент 1917 року. В анкеті 18 червня 1920 року Пащевський зазначав, що не служив у російській армії, а "25 липня 1917 року вступив до полку імені гетьмана Петра Дорошенка". Проте де-юре це була «українізована» частина колишньої Російської імператорської армії. Теоретично призначення капеланів в ній мало продовжувати відбуватися через відомство протопресвітера військового та морського духовенства. Як було на практиці －невідомо. Навіть якщо документи Пащевського надсилалися до Петрограда, формального затвердження на момент, коли це вже втратило актуальність (листопад 1917), не було. Отже, він виконував капеланські функції лише на підставі рішення Українського генерального військового комітету.

Про те, яким чином парафіяльний священик з Херсонщини владнав необхідні формальності зі своїм єпархіальним начальством (а це також є важливим нюансом) ми також нічого не знаємо.

Офіційно оформити його як представника військового духовенства було неможливо, але потрібно було внести до списків особового складу частини. Найпростішим способом було тимчасове зарахування на солдатську чи унтер-офіцерську посаду. Проте «межовим» віком для призову було 43 роки, а Пащевському вже виповнилося 44. Саме тоді, припускаю, у документах і з’явився 1874 рік, що дозволяло обійти цю формальність. Іронія долі полягає в тому, що саме того року в Російській імперії й ухвалили «Устав о воинской повинности», під вимоги якого й було скориговано дату народження.

У 1918–1920 роках все вищезгадане уже не мало принципового значення для служби Пащевського. Але пояснювати причини розходження було складніше, ніж просто залишити все як є. Показово втім, що в реєстраційній картці, у пункті про "кількість повних років на 1 січня 1920 року" панотець мимовільно спочатку написав 46, а потім виправив на 45.

М. Омелянович-Павленко, О. Загродський, П. Пащевський та ін. на похороні командира Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії Григорія Хмеленка, 1920 рік. Джерело: https://tsdavo.gov.ua/wp-content/grand-media/image/45-4018-1-83-139.jpg

Цікаво, що так само номінально й нетривалий час, як і зі службою в російській армії, Пащевський служив і у в польській армії. У 1921 році він значився "допоміжним" (kapelan pomocniczy) православним капеланом Війська Польського, виконуючи при цьому душпастирські функції в таборах інтернованих вояків армії УНР у Пйотркові Трибунальському та Ченстохові.

Важливим є також уточнення багатьох інших формальних моментів, які часто тиражуються в біографічних довідках. Наприклад, Пащевський ніколи не був священиком УАПЦ －в тому сенсі, як у нас прийнято це розуміти. Він не належав ані до УАПЦ 1921 року, ані до тієї, що постала в 1942-му. У першому випадку, коли його згадують із таким позначенням (священик УАПЦ), слід підкреслити, що йдеться про Українську автокефальну православну церкву, автокефалія якої була проголошена державою 1 січня 1919 року. Військове духовенство перебувало у прямому підпорядкуванні Священного синоду цієї церкви, який у 1921 році уже не функціонував .

Щодо другого випадку － останнім місцем служіння протоієрея Пащевського був варшавський кафедральний собор св. Марії Магдалини. У міжвоєнний період він був священнослужителем Польської автокефальної православної церкви, а після 1939 року - Православної церкви в Генеральному губернаторстві.

Могила протопресвітера Павла Пащевського. Джерело: https://monitorwolynski.com/uk/news/2210-1976

Буремна біографія отця Пащевського віддзеркалила багато моментів непростої історії українського православ’я від Першої до Другої світової війни включно. Цілком зрозуміло, чому ця постать приваблює авторів історичних романів та публіцистів. Але було б надзвичайно важливо, аби його життєвий шлях, нарешті, дослідили й професійні історики.

Див. інші історії про православний некрополь на варшавській Волі:

З Варшави до Баунд-Бруку: до історії перепоховання подружжя Лотоцьких

Історії з православного кладовища на варшавській Волі: склеп родини Гудзоватих

Історії з православного кладовища на варшавській Волі: архіпресвітер Афанасій Семенюк

Символічний обеліск родини Федоронько на Вольському православному кладовищі