Незадовго після того, як стала відома дата і програма інавгурації нового митрополита Філадельфійського УГКЦ владики Бориса Ґудзяка, він запросив працівників РІСУ взяти участь у цьому заході. Для нас це була можливість ближче познайомитися з релігійним життям українців за океаном.

Ще перед вилітом ми вже знали, що програма буде насичена, що варто буде представити всі ці заходи, оскільки вони всі дійсно цікаві. І якщо події можна передати новинами чи фоторепортажами, то емоції, які тут панували, найкраще описати в блозі.

Відразу зауважу, що на святі панувала особлива атмосфера - родинна. Можливо тому, що серед тих, хто прибув на свято, дійсно нерідко зустрічалися родичі чи близькі друзі, які тепер є розкидані по різних куточках Північної Америки чи Європи, але підтримують між собою стосунки. Проте ця родинність легко переносилася і на всіх решта, навіть тих, хто тут був вперше. Тим більше, що знайти спільних знайомих переважно не становило проблеми. А на інавгурацію приїхали численні гості зі США і Канади, із Західної Європи, особливо, з єпархії св. Володимира з центром у Парижі, яку досі очолював владика Борис. Як вони жартували: коли офіційно стало відомо, що владику переводять до Філадельфії, у паризькій резиденції став небажаним популярний сир «Філадельфія», щоби не нагадував про їх втрату... І ось така родинно-радісна атмосфера панувала весь інавгураційний тиждень.

Ми прибули напередодні початку урочистого тижня і відразу відчули, що це буде не просто типова церемонія введення на престол нового архиєпископа. В своєму інтерв’ю РІСУ владика Борис наголосив, що він прагне щирого спілування, від серця до серця: «Сьогодні більше ніж коли-небудь бракує того спілкування душевного: від душі до душі, від серця до серця. Воно часом відсутнє в Церкві, там, де панує система і страх. Є відстані між поколіннями, між хвилями міграції, між чоловіками і жінками, між клиром і мирянами, між людьми, які є носіями різних ідеологічних відтінків. Тут питання виникає, чи можемо ми говорити «від серця до серця»?»

І в результаті вийшов тиждень багаторівневого спілкування: від Літургії і співаної молитви до академічної дискусії і молодіжної забави.

Молитов було багато і різних. Все ж  зібралася більшість єпископату УГКЦ, а ще десятки священиків, тому закерувати молитву було кому. І фактично з такої молитовної атмосфери все і почалося. Студентський хор УКУ, якого владика Борис також запросив на святкування, прикрасив цю атмосферу чудовим співом, який відразу зауважили як місцеві хористи, так і численні гості.

Центральна подія тижня — інавгураційна Архиєрейська Літургія, яку очолив Блаженніший Святослав — стала дійсно помпезним заходом: майже 50 єпископів, дві сотні священиків, кілька тисяч мирян, об’єдний з різних парафій хор. Серед почесних гостей — кардинали, очільник УПЦ в США митрополит Антоній (Щерба), представники нунціатури і українського посольства. З собору Непорочного Зачаття велася інтернет-трансляція і ще близько десятка приватних осіб робили стріми на своїх каналах в соціальних мережах. І попри цей офіційний стиль, виступи нунція, єпископів УГКЦ, проповіді самого Блаженнішого Святослава, відчувалася все та ж родинна атмосфера і взаємна близькість.

Родзинкою стало слово владики Бориса, яке він виголосив, пішовши у паству. Якщо для спільноти УКУ це не дивина, то для місцевого клиру і мирян - це знаковий крок до зближення і діалогу. Митрополит Борис звернувся до дівчинки в інвалідному візочку і закликав її стати постійною парафіянкою в храмі. Він звертався особисто також до інших присутніх людей, говорив про ті свідчення віри, які зараз переживають в Україні ті, що на фронті. Він звернув увагу на ікони на дошках з-під зброї, які були привезені з України щоби символічно свідчити про події в країні.

Після Літургії на спільній трапезі була нагода для зустрічей і спілкування. Владики з України мали нагоду поговорити зі своїми колишніми парафіянами, які зараз живуть в Америці. До Блаженнішого Святослава вишукувалася черга для приватних розмов і фотографування. Святкову атмосферу створювали виступи Брії Блессінг і Тараса Чубая.

Таким чином вже від початку інавгураційний тиждень став дійсно спілкуванням від серця до серця, як цього і хотів владика Борис.

Про інші заходи і враження буде мова у наступному блозі.