Турильче — чи відродиться храм?
Будь-яка мандрівка починається з підготовки. Мова зовсім не про екіпіровку — намети, спальники, казанки та інше туристичне причандалля, а про теоретичну частину: на що варто подивитися у тому чи іншому місці. Бо часом буває дуже прикро — поїхати світ за очі, а потім з'ясувати, що найцікавіше пропустив.
Село Турильче Борщівського р-ну Тернопільської обл. з цього правила випало. У першу чергу з причини, що то була абсолютно незапланована зупинка. Метою ж був Кудринецький замок. Відповідно всі думки були про цю давню твердиню. Аж раптом по дорозі, що вела від Скали-Подільської до Мельниці-Подільської, з-за придорожніх дерев вигулькнув стрімкий шпиль...
Зауважимо одразу — світлини й близько не передають те, що бачили очі. Хоча зазвичай все чомусь навпаки — знимки виявляються набагато красивішими реальності. Але не цього разу.
Не передають світлині й дивовижну енергетику храму. Автор чимало помандрував Україною, але костел в Турильчому став однією з небагатьох споруд звідки зовсім не хотілося йти.
Костел звели 1871 року в неоготичному стилі з елементами ренесансу — така собі еклектика. Він належав парафії, яка окрім мешканців самого Турильче об'єднувала ще й сусідні села — Вербівку, Пилипче, Слобідку та Трійцю. Напередодні Другої світової ця парафія налічувала півтисячі вірних. Звісно, що на момент зведення храму ця цифра була набагато меншою. Враховуючи завеликі, як для звичайного села розміри костелу та чисельні “архітектурні забаганки” — камінні фігури, вибагливе різьблення по каменю, пишний декор, вівтарі та основа амвону з дорогого мармуру тощо — стає зрозуміло, що громаді таке було відверто не по кишені. Тим паче, що більшість вірних були простими селянами. Тож будівництво костелу профінансував граф Ян Старженський. Це на перший погляд є досить дивним — власниками Турильче на той час був Тит Івановський.
Можна припустити, що Старжевському належало одне або кілька сіл, що входили до парафії (Старжевські мали досить великі маєтності на території сучасного Борщівського р-ну). Звісно, що граф міг звести храм і в своєму селі. Але тут спливає гріх марнославства. Адже на той час Турильче вже стояло на узбіччі досить жвавої дороги. Відповідно й храм могли бачити набагато більше людей. Що Ян Старжевський таки був трішки марнославним — яскраво засвідчує назва храму.
Більшість краєзнавців помилково називають костел “Петропавлівським”. Ця помилка виникла у наслідок того, що фасад костелу прикрашають фігури апостолів Павла з мечем та Петра з ключем. Правда в останнього вушко ключа втрачено, як і нижню його частину.
Повертаючись до назви. Завдяки польським джерелам вдалося з'ясувати, що костел насправді присвячено зовсім не апостолам Петру та Павлу, а св. Яну Непомуку. Паралелі з іменем фундатора (Яна Старжевського) тут очевидні. На превеликий жаль знайти докладнішу інформацію про костел не вдалося. Як не вдалося з'ясувати імена архітектора та скульптора. Польські упорядники каталогу костелів, присвячених св. Непомуку, навіть висунули сумнів, що в храмі збереглося хоч яке зображення цього святого. Очевидно вони користувалися виключно сучасними світлинами, зробленими ззовні костелу. Бо насправді головний вівтар й досі прикрашає фігура св. Яна (він стоїть праворуч від розп'яття).
Костел діяв до 1945 р. Швидше за все припинення діяльності храму пов'язане з масовим виселенням галицьких поляків до Польщі. Тож закриття храму було пов'язане насамперед зі зникненням пастви.
Оглядаючи давні руїни чи закинуті пам'ятки автор завжди задумується, що відчувала остання людина? Наприклад, що відчував останній жовнір, який виходив у замкову браму, чи що відчували вірні під час останньої Служби Божої, або що відчував церковний староста, замикаючи по тому двері на ключ? Чи сподівався відчинити ті двері знову, чи розумів, що це назавжди? Не знаю що за енергетика у тому костелі, але ніде більше ці думки так болісно не стискали серце.
За радянської влади костел традиційно використовували як складське приміщення. При цьому селяни, хоч і не були римо-католиками, та намагалися не зашкодити сакральним фігурам. Але 60 років без догляду та ремонту — то не жарти. Наразі дуже красивий та ефектний храм потребує більш ніж термінового ремонту — стіни вже вкрилися тріщинами, а фрагмент склепіння — взагалі обвалився.
На жаль, враховуючи відносно юний вік храму св. Яна Непомука він є лише пам'яткою місцевого значення, тож сподіватися, що держава хоч колись виділить гроші на його порятунок — не доводиться. До того ж є купа пам'яток навіть національного значення, що гинуть просто на очах, але рятувати їх ніхто не квапиться.
Однак останнім часом з'явилася надія, що храм відродиться. Рівно рік тому в жовтні минулого року розпорядженням голови Тернопільської облдержадміністрації Степана Барни костел передано місцевій громаді УГКЦ. Але надія та досить примарна. Наразі громада греко-католиків села Турильче складається лише з 39 людей. Зрозуміло, що профінансувати ремонтно-реставраційні роботи, вартість яких по найоптимістичніших прикидках сягне понад мільйон гривень, для них проблематично. Тож може знайдеться спонсор, який захоче долучитися до порятунку такої краси?
Фото автора