Лісоводи – село з унікальними хрестами

Прочитавши заголовок, скептично налаштований читач вірогідно пробурмотить: «Знаємо-знаємо, — кожен гід чи провінційний краєзнавець до будь-якого об’єкту на своєму болітці обов’язково використає визначення «унікальний», навіть коли це зовсім не так».

Попри зрозумілий скепсис хрести, про яких піде мова, дійсно мають повне право на цей поважний і гоноровий епітет.

Перший хрест стоїть серед хащів на старій частині цвинтаря с. Лісоводи Городоцької МТГ на Поділлі. Це надгробок на могилі Пантилимона Копитка, який прожив 75 літ та помер у 1860 р. На перший погляд це традиційний для сільських цвинтарів західної частини Хмельницької обл. кам’яний надгробок, виконаний у вигляді плоского «хрещатого» хреста. Для цього типу пам’яток характерні рамена виконані у формі хрестів.

Від своїх сусідів-близнюків він відрізняється тим, що по усій його поверхні продряпано чимало позначок у вигляді різнотипних хрестиків.

Подібні петрогліфи та графіті здавна були знаками паломництва та засвідчували, що певна людина колись відвідала Святе місце. Звідси їх наукова назва — «хрести пілігрімів». У Західній Європі та на Близькому Сході вони відомі чи не від Античності та раннього Середньовіччя. В Україні такі зазвичай датуються XI-XVIII століттями. Якщо їх продряпано на стінах печер чи скелях, то вживається визначення «петрогліф». Якщо у храмах чи на отаких от пам’ятках, як у Лісоводах – «графіті».

Вважалося, що продряпаний хрестик мав додати «дряпальщику» певних гараздів у житті та підсилити його молитви. Безліч таких позначок, — десятки тисяч, як не більше, можна побачити на стінах Храму Гробу Господнього в Єрусалимі.

В Лісоводах вдалося нарахувати близько 20 таких графіті. «Близько» — бо деякі ледь помітні і складно визначити: чи це хрестик, чи просто подряпини. Впевнено можна говорити про 17 зображень. Як для такого невеликого об’єкту – нівроку! При чому добре видно, що це не елементи декору. Тим більше, що одне із графіті навіть датоване (1870 р.).

Знахідку прокоментував відомий подільський історик і археолог кандидат історичних наук Павло Нечитайло:

«Хрест, знайдений у Лісоводах, має особливість, яка в моїй практиці жодного разу не зустрічалась, — розповів науковець. — Це висічені на різних площинах хреста зображення невеликих хрестиків різних форм. Виділяються хрести з напівкруглим дашком, хрести з Т-подібними закінченнями рамен і вертикальної перекладини та хрести з трикутними розширеннями на кінцях. Ці хрести трапляються у християнських скельно-печерних пам’ятках Середнього Подністров’я і мають широку хронологію (ХІІ-ХVIII ст.). Зважаючи на вік хреста (1860 р.), це найпізніші відносно датовані хрестоподібні зображення такого роду у регіоні і, можливо, в Україні».

Історик і археолог професор Богдан Рідуш, який чимало досліджував печерні сакральні комплекси на Придністер’ї, у тому числі й подібні хрести-петрогліфи у печерних монастирях, також підтвердив непересічність знахідки та зазначив, що світлини графіті із Лісовод варто оприлюднити в наукових виданнях, аби науковці мали їх за репер — які типи хрестів креслили ще в середині ХІХ ст.

На жаль, метричні книги із Лісовод саме за 1860 р. відсутні, тож дізнатися, ким був похований і чому його могилі така честь та шана — неможливо. Спроби опитати старожилів, навіть із залученням місцевого панотця, успіху теж не мали. Ніхто вже й не пам’ятає, ким був той Копитко і чому люди приходили на його могилу молитися… Хоча людей із таким прізвищем в Лісоводах і сусідньому Городку вистачає й сьогодні.

Відкриття було зроблене влітку минулого року експедицією ГО «Україна Інкогніта». Тоді на унікальність цього хреста увагу звернув саме автор цих рядків.

Хрестоподібні графіті та петрогліфи — надзвичайно вузька тема, з якою перетинається лише невелика частка дослідників. Відповідно, навіть маститі історики про таке можуть бути не в курсі. Але так сталося, що перед тим автор обстежував невідомі до того науковцям хрести-петрогліфи у одній із печер у Товтрах. Відповідно досить детально розібрався з цим питанням.

Під час тієї експедиції ГО «Україна Інкогніта» також налагодила партнерські відносини із відділом культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради та керівництвом громади. Результатом цього партнерства став проект «Могили предків», у ході якого досліджуються давні некрополі та місця поховань історичної подільської Городоччини (колишнього Городоцького району). Мета проекту – показати багатонаціональну та поліконфесійну історичну спадщину Поділля.

Про знахідки, зроблені під час його реалізації, та про досягнення неодноразово розповідали вітчизняні та закордонні медіа, у тому числі й РІСУ.

Коли надійшла інформація, що на одному із селянських обійсть у Лісоводах є давнє поховання з кам’яним хрестом, ця новина звісно зацікавила учасників проєкту. Позацвинтарні хрести — величезна рідкість і кожна така пам’ятка заслуговує на визначення «унікальна». Автору, зокрема, таких відомо лише 8 (із нововідкритим – 9). Це хрести на могилах жертв епідемій моровиці (чуми) 1770-1771 рр. та 1797 р. Всі вони сконцентровані в околицях селища Сатанів тієї ж Хмельницької обл.

Як повідомив у своєму коментарі співробітник Інститут історії України НАН України Володимир Любченко, до наукових інтересів якого входить дослідження свідчень моровиці 1770-1771 років, «чумні хрести» на сьогодні є величезною рідкістю. Крім відомих автору він зміг назвати лише одну таку пам’ятку, яка знаходиться на теренах м. Тернополя. Він також зауважив, що є свідчення про подібні хрести і у інших частинах Поділля, але всі вони були втрачені у період антирелігійної вакханалії часів СРСР. За переказами у Лісоводах таких теж було більше, але їх знищили комсомольці та партійні активісти.

Самі ж селяни ці поховання шанували. Вважається, що його пошкодження чи нищення спричиняє різні негаразди. Ба, за ними й досі доглядають. Зокрема, періодично білять та чистять. Останнє досить зле впливає на збереження. М’який подільський вапняк досить легко витирається. Тому, наприклад, на хрестах, що у надзбручанських селах Кам’янка та Спасівка, чимало епітафій знищено. Видно, що тут колись був великий та розлогий текст, але прочитати – зась. Лише дати уціліли.

Добре, що в Лісоводах лише білили і, принаймні, один раз фарбували олійною фарбою. На щастя для дослідників хрест стояв трохи похилений і з лицьової сторони олійна фарба під дією опадів облізла. Але аби відмити реліквію від товстого шару вапна, все одно довелося попрацювати більше години. Звісно залізна щітка могла би допомогти впоратися швидко і радикально, але з поваги до віку довелося працювати заздалегідь приготованими гострими дерев’яними скапками (вони неодноразово допомагали в експедиціях «Могил предків») та м’якою щіточкою. Складніше було із протилежним боком – там масляна фарба стояла на смерть. До того ж закінчився й прихоплений із собою запас скапок, а використовувати цвях і чи щось таке не хотілося.

Хрест, який стоїть на обійсті старожилки села Ніни Пробитої, кардинально відрізнявся від всіх раніше бачених «чумних хрестів». По-перше всі інші були традиційного для цієї частини Поділля «хрещатого типу». Що на могилах українців, що на похованнях поляків, зауважимо. Хрест ж у Лісоводах належить до одного із різновидів т.з. «козацьких». Крім того всі попередні хрести були просто вкопані у землю за рахунок «язика». Натомість обстежений хрест підпирався ще й покладеними на землю плоскими плитами. Останні під час обстеження були очищені від ґрунту, але на жаль написів та зображень на них не виявилося.

Ще до початку процесу відмивання пам’ятки пані Ніна розповіла сумну історію цієї могили. Мовляв колись на місті її садиби стояла хата, де жила жінка та троє діточок. Жінка з дітьми почувалася непогано. Вдень ще були живі-здорові, а на ранок брат дружини, який жив «за річкою» (Білою Криницею), завітав у гості і побачив всіх мертвими. Як і всіх жертв моровиці, аби не розносити чуму селом, всіх їх він поховав біля хати. Також вона розповіла, що у тридцятих роках хрест хотіли скинути «активісти», але люди не дали.

Як з’ясувалося, після розчистки від нашарувань вапна найцікавішими у цьому надгробку виявився декор та написи. Останні роблять цей «чумний хрест» вдвічі унікальним! Нагадаємо, що кожен зразок пам’яток цього типу — надзвичайно рідкісний сам по собі і заслуговує на цей гоноровий епітет.

Власне, ці написи роблять цей надгробок унікальним на тлі усіх інших хрестів XVIII — початку ХІХ століть!

Горішня і центральна його частини, зауважимо, досить стандартні. Це типові написи та зображення для таких надгробків у східній традиції. На самому верху бачимо коло-Сонце (символ Христа), ІХ[р] Н[іка] (Ісус Христос Переможець) та більше схожий на літеру «С» місяць (символ Богородиці).

По центру вирізьблено шестирамений хрест на Голгофі з печеркою під ним, у якій лежить череп Адама. Довкола абревіатури, що означають Ісус Христос Цар Слави, Місце лобне, распят бисть, губка трость, гора Голгофа, глава Адама. Досить стандартний набір.

Нестандарте починається на правому рамені хреста. На ньому напис: «Храм Покрова Пресвятої Богородиці Марії». Згадка храму? до парафії якої належав небіжчик, вірогідно, явище дуже рідкісне. Принаймні автор, при досить багатому досвіді, таке бачив уперше.

Покровська парафія в Лісоводах діє дотепер.

Храм в селі був принаймні вже у XVI столітті – у списках 1583 вже згадується місцевий священник. Покровська церква відома від XVIII ст. Вона постала в 1704 р. Як раз перед епідемією моровиці храм згорів і у 1768-1773 рр. на її місті постала нова, теж дерев’яна. У 1869 р. її замінили на муровану. У 1933 р. храм закрили і перетворили на клуб, а священика Володимира Фурмана арештували і найвірогідніше розстріляли. У 1964 р. храм зруйнували повністю. Сучасна Покровська церква постала 1990 р, але вже на в центрі села, а на околиці.

Дивовижний напис бачимо на правому рамені. Тут, вірогідно бачимо латинську версію якоїсь молитви чи вислову. Що вдалося розібрати так це «Sak(h?) vuia St nissawa WP S+S+» («+» — це маленькі хрестики). Що саме за цим ховається – сказати складно. Достеменно можна сказати, що абревіатура «S+S+» то найвірогідніше — «Spiritus Sancti» (Святий Дух ), — на останнє яскраво вказують маленькі хрестики біля літер.

Епітафія ж сповіщає, що: «Здесь отпочивает раба Божия Марія Горбачиха со чадами своими і младенцы Васілій, Семион, Филип, сины Григорія Горбача. Року БОЖИЯ 1771 месяця новембрия 14 день».

Про моровицю, як на деяких надгробках в околицях сусіднього Сатанова, на цій частині надгробка ані слова, але дата 1771 р пояснює все.

Оздоблення протилежної сторони майже повністю ідентичне лицьовій. Тут теж бачимо хрест на Голгофі, правда вже без схематичного зображення Сонці і Місяця. Через нашарування синьої масляної фарби написи на бічних раменах не читабельні. Потрібно буде навідатися ще раз й завершити очистку. Можливо там буде щось і про моровицю.

Вдалося трішки розібрати текст внизу – «Поставил сей крестъ ... RОКУ 1772 … раб Божий Гаврило Гарбач…»

Гаврило Горбач, вірогідно, був братом чоловіка жертви чуми. Можливо, однак і батьком. Відповідно у переказі, який розповіла господарка обійстя пані Ніна від початку, вірогідно, йшлося про брата чоловіка, а не брата дружини. Втім то не є суттєвим.

Цікаво, що у слові RОКУ вжито латинське «R», а не кириличне. В самому низу, і теж латиницею «Lysowody».

Вживання кириличних і латинських текстів одночасно, можливо, свідчить про унійну традицію, і ще раз засвідчує, що до загарбання Поділля Російської імперією тут домінувала Греко-католицька Церква.

В Лісоводах хрести такої форми, як на розглянутій могилі жертв моровиці, використовували принаймні ще більше сорок років по тому. Зокрема, на старій частині цвинтаря цього села можна побачити два досить цікавих і красивих надгробки аналогічних обрисів, що датуються першим десятиліттям ХІХ століття. Один із них теж прикрашено зображенням Сонця і Місяця. Правда Сонце там більш довершене – з промінчиками і людським обличчям, а не просто схематичне коло.

На це ми звернули увагу з причини, що хоча Сонце-Місяць досить поширене зображення в християнській традиції, але у цій частині Поділля на надгробках це величезна рідкість. Крім того, на них вжита досить нетривіальна форма епітафії «Крєст сєй поставлєн на рабє Божій…»

Нагадаємо, — це не перша резонансна знахідка, зроблена у ході реалізації проекту «Могили предків». Серед інших варто виокремити дуже цікавий і зворушливий пам’ятник «Втраченому коханню» в Купині, могили нащадків і родичів знаменитого містика і «Кророля ілюмінатів» Тадея Грабянки та мацеву XVII ст. з унікальним оздобленням на єврейському цвинтарі у Сатанові, де маємо найдавніше в Україні і не виключено у Європі зображення Стіни Плачу в Єрусалимі. Також знайдено ще одну цікаву пам’ятку з графіті. Це постамент невизначеної сакральної фігури 1704 р. в с. Андріївка (Куманів). Такі графіті на римо-католицьких пам’ятках такого типу в Україні до того спеціалістам були невідомі.