Офіційний вісник
ЗУСТРІЧ
Президента України Л. Кучми з релігійними лідерами країни
10 лютого цього року відбулася зустріч Президента України Л. Кучми з релігійними лідерами країни. У ній взяли участь керівники ряду міністерств і відомств, народні депутати. Ми пропонуємо витяги з виступів, які пролунали на цій зустрічі.
Леонід Кучма:
Наші зустрічі стають вже традиційними й засвідчують принципово новий, партнерський характер взаємин між Церквою і державою. Сьогодні я хотів би порадитися з вами щодо спільного впливу на моральний, духовний стан суспільства. Аморальність, злочинність набувають загрозливих масштабів. І, що особливо неприпустимо, люди до них поступово звикають. Навіть такий найтяжчий гріх як навмисне вбивство подеколи вже не оцінюється як надзвичайна трагічна подія.
Зрозуміло, що боротьба зі злочинністю, падінням моральності — це перш за все завдання правоохоронних органів та інших виконавчих структур. Але не повинні стояти осторонь і ті, хто зобов’язаний протидіяти цьому злу з громадянського, духовного, пастирського обов’язку.
Ви маєте авторитетний вплив на віруючих, коло яких постійно розширюється, а держава — розгалужену мережу виховних інституцій. Давайте, дотримуючись конституційних положень, об’єднаємо свої можливості задля піднесення моральності, духовності народу, утвердження в душах людей любові й поваги до ближнього, синівських почуттів до Батьківщини.
У цьому плані зроблено вже чимало.
Скасовано статті Кримінального та Цивільного кодексів України, якими безпідставно обмежувалися права віруючих. Удосконалюється механізм судового розгляду скарг релігійних організацій на дії державних органів і посадових осіб. По суті, законодавчо врегульовано всі основні питання життєдіяльності релігійно-церковних інституцій.
Водночас бурхливий розвиток релігійного життя породив ряд гострих проблем, розв’язання яких неможливе без внесення суттєвих змін та доповнень до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації».
Це стосується, зокрема, майнових питань, реєстрації громад деяких новітніх віровчень, врегулювання міжконфесійних конфліктів і, зрештою, самого контролю за дотриманням законодавства про свободу совісті та релігійні організації.
Підготовлено законопроект, в якому враховано концептуальні положення сучасної державної політики щодо свободи совісті, зміни в чинному законодавстві, а також зобов’язання України перед Радою Європи. Він пройшов усі необхідні погодження й переданий на розгляд Верховної Ради. Посилаючись і на вашу думку, буду добиватися прискорення його розгляду.
Не можу не сказати і про такі сумні реалії нашого життя, як міжконфесійні конфлікти. Значною мірою вони зумовлені соціально-політичною ситуацією, виникають на національному, релігійно-догматичному та історичному грунті.
Однією з причин міжконфесійного протистояння є і нинішня криза в українському православ’ї, яка виявилась в його поділі на самостійні церкви. Підкреслюю, що держава зацікавлена в міжправославному порозумінні.
Міжконфесійні негаразди живляться також невирішеністю питань власності на культові будівлі й церковне майно. Особливо це стосується західних областей. Міжцерковні конфлікти тривають у 350 населених пунктах цього регіону, причому в кожному п’ятому — дуже гострі.
Забезпечення релігійних організацій культовими будівлями залишається однією з найбільш невідкладних проблем релігійного життя. Хоча останніми роками віруючим і повернуто понад 3 тисячі церковних будівель, третина громад ще не має церков та молитовних будинків.
Подібні факти — предмет моїх розмов з керівниками відповідних областей, міністерств і відомств. Будуть зроблені належні оцінки, висновки та доручення. За моїм завданням Кабінет Міністрів України затвердив новий графік повернення культових споруд.
До розпалювання пристрастей у релігійному середовищі подекуди призводить суб’єктивне втручання в міжцерковні стосунки деяких представників політичних партій, місцевих органів влади. Таким виявам ми будемо рішуче протидіяти. Особливо спробам політизації релігійних проблем, міжконфесійних незгод та конфліктів.
Водночас хотілося б розраховувати й на розуміння, виваженість та відповідальність з боку віруючих і їхніх духовних пастирів.
Скажу більше: народ бачить у Церкві одного з гарантів злагоди і стабільності в суспільстві, громадянського миру. Анадто в такі складні часи як зараз.
Хотів би торкнутися й такої важливої проблеми як підтримка державою соціальної роботи релігійних організацій. Мені відомо, що ви ставили питання про часткове фінансування з державного бюджету доброчинних та милосердницьких проектів. На мій погляд, така його постановка заслуговує на увагу.
Не менш важливими є питання відносин між релігійними організаціями й освітянськими установами, церквою й армією, участі Церкви в підтримці соціально незахищених верств населення, зокрема дітей-сиріт, безпритульних, інвалідів тощо. У цьому зв’язку хотілося б почути вашу думку про ці проблеми та шляхи їх вирішення.
Хочу ще раз підтвердити нашу позицію — не втручання у внутрішньоцерковні справи, а сприяння й підтримка корисних ініціатив для збереження та зміцнення єдності й миру в релігійному середовищі.
Патріарх Філарет, предстоятель Української православної церкви Київський патріархат:
Виховання духовності треба починати зі школи: виховувати дітей і молодь на засадах християнської моралі. Ми просимо, щоб Верховна Рада ухвалила закон, який би дозволяв викладати у школі предмет, назва якого зараз не має принципового значення — «Християнська мораль», «Релігія», «Релігієзнавство» або «Закон Божий». Але він має бути обов’язковим для всіх дітей. І віруюча, і невіруюча дитина повинна знати, що таке добро і зло.
Друге питання, яке нас турбує, це армія. Треба не тільки виховувати військовиків на засадах високої моралі, а й у дусі патріотизму. Ще одне питання — це Державний комітет у справах релігій. Він непогано працює, і ми хотіли б, щоб він існував і надалі. Хотілося б також, щоб було переглянуто список тих культових споруд, які не передаються, і все-таки їх передати, щоб вони не були музеями або стояли зачинені. Некультове майно, тобто споруди, які належали колись Церкві, теж треба поступово передати. Ми розуміємо, що це нелегко, і згодні зачекати, але те, що можна зробити сьогодні, треба робити.
Митрополит Володимир, предстоятель Української православної церкви:
Ми чуємо з вуст деяких аналітиків, що Україна дотепер не відбулася. Насправді Україна відбулася, вона є й буде, доки існуватиме цей світ. Але треба докладати величезних зусиль, щоб Україна стала не тільки самостійною й незалежною, а й цивілізованою, могутньою та обов’язково релігійною.
Ми розуміємо, що не все може і Президент, Але люди звикли покладати велику надію на Голову нашої держави — гаранта Конституції й очікують від Вас конкретних справ і дій, а не тільки декларацій... Вам потрібно обов’язково взяти у свої руки ініціативу викладання у школах Закону Божого. Молодь мусить знати, що таке чистота моралі, бо це запорука здоров’я всього нашого суспільства.
Невирішеним лишається й питання податкових кодів. Багато людей згідно зі своїми релігійними переконаннями не можуть прийняти ідентифікаційного коду, і треба знайти розумну обопільно прийнятну альтернативу. Повернення Церкві молитовних приміщень відбувається, але небезконфліктно. В багатьох місцях справа не вирішується роками.
Що ж до Державного комітету у справах релігій, то як інститут він повинен існувати. Можна критикувати його роботу, окремих працівників, але там накопичено великий досвід, він напрацював багато методів, дає консультації, вирішує велику кількість проблем... Хочу нагадати, що Церква щоденно молиться за державу, за владу, за воїнство і за Вас, Леоніде Даниловичу... Ми молимося не тільки на вимогу церковного статуту, а й за велінням наших сердець.
Шейх Ахмед Тамім, голова Духовного управління мусульман України:
У нас, мусульман, є чимало проблем: це повернення культових будівель, спорудження мечетей, уникнення екстремізму тощо. Але ми сподіваємося що всі вони будуть розв’язані в рамках дружби і співробітництва мусульман України з віруючими всіх інших релігій, з Українською державою.
Григорій Комендант, президент Всеукраїнського об’єднання євангельських християн-баптистів:
Я підтримую пропозицію щодо Закону Божого у школах. Бо часом ми бачимо, що в нашу школу проникають окультизм, язичництво, астрологія. І ще одне. Поділ церков на традиційні й нетрадиційні нам, баптистам, які вже 150 років в Україні, якось ріже слух. ...Ми також хотіли б пришвидшення розгляду в парламенті проекту Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», підготовленого Кабінетом Міністрів України.
Патріарх Димитрій, предстоятель Української автокефальної православної церкви:
...Якщо є свобода совісті, то треба дати можливість викладати Закон Божий. Хіба ж він зруйнує людину? Хто не бажає, може забирати свою дитину з тих уроків, але багато буде тих, які їх прагнуть.
Хочу також звернутися до міжправославних проблем. Я закликав би православних, щоб не стояли так вперто на своїх позиціях. Треба уступати в тому, що канонічно допустиме. Ми, православні, повинні знайти можливість подискутувати і сказати один одному правду у вічі.
Микола Мельник, президент Українського біблійного товариства:
...Я хотів би звернути увагу на деякі нові слова, які на Україні раніше не вживалися. Наприклад, харизма. Ми користуємося поняттям харизми в церквах наших, ми віримо в дари Святого Духа. І у державних лідерів виявляється дар харизми. Отже, треба вивчити, що це таке, й бути коректними у висловлюваннях, щоб не повторювати атеїстичного минулого. Харизматичний рух виник в Америці, пройшов Європою і дійшов до нас.
Єпископ Любомир Гузар, єпископ-помічник глави Української греко-католицької церкви:
Дозвольте зупинитися на доволі конкретних справах. Мені здається доцільним, щоб держава визнала й акредитувала церковні навчальні заклади. Часом трапляється, що хлопець або дівчина, а тим більше кандидати на священство в семінаріях вчаться три, чотири, навіть шість років, а пізніше не мають права викладати у школі, бо їхні дипломи недійсні. Ми й надалі просимо, щоб нашій церкві було остаточно повернуто її повні, громадянські права. Це принципово для нашої церкви, хоча ми не одинокі серед тих, хто такої реабілітації заслуговує. І це стане доказом того, що ми справді є правовою державою, яка не може терпіти несправедливості. Я думаю також, що церкви можуть дуже багато зробити для демократії, формуючи дух народу, релігійні форми мислення.
Нурі Мустафаєв, голова Духовного управління мусульман Криму:
...Мусульмани Криму відчувають кричущу нетактовність щодо себе з боку кримської влади. Наші святині знаходяться в жахливому стані, наші мечеті не повертаються, зі 100 тисяч гектарів землі, якими ми володіли, не можемо одержати якихось 10-20 га. Наше релігійне життя тісно пов’язане з національним. Якщо немає прав у кримсько-татарського народу, то які можуть бути права для його релігії? Ми сподіваємося, що країни СНД допоможуть Україні, але поки що Україна — єдина держава, яка підтримує наш народ.
Єпископ Натан Оганесян, глава Української єпархії Вірменської апостольської церкви:
У всіх нас є одна головна проблема: піднесення соціально-економічного рівня країни. Адже церква складається з громадян і не може жити лише своїми внутрішніми проблемами.
Що ж стосується специфічних наших проблем, то я б хотів поставити питання прикультових споруд. З їхнім поверненням завжди виникають особливі труднощі. Тому пропоную, щоб всі ті прикультові приміщення, які неможливо сьогодні передати Церкві, не дозволялося б приватизувати. Інакше ми їх не побачимо.
По-друге, прикультові будівлі потрібно віддавати не в користування, а у власність. Тоді їх можна буде здавати в оренду й отримувати якісь гроші для реставрації храмів, які нам віддають часом у жахливому стані.
Про релігійне виховання. Його треба починати негайно. Нам у Всеукраїнській Раді церков цим необхідно зайнятися невідкладно. Ще раз про телебачення й місію. Є моральна межа, яку не можна переступати, і є уявлення про національну гідність, що не вимірюється грошима. Деякі телемісіонери не враховують цього; часом пропаганда американського способу життя повністю витискує з проповіді ідею спасіння й самого Ісуса Христа.
Михайло Мурга, секретар Української уніонної конференції адвентистів сьомого дня:
Якщо говорити про стан адвентистської церкви в Україні, то за останні 5 років сталися значні позитивні зрушення. Ми побудували 173 молитовних будинки, дістали можливість працювати не тільки для одновірців, а й для всього суспільства. Лише для закладів охорони здоров’я Києва ми отримали обладнання на 2 млн. доларів.
Погоджуюсь з тими, хто виступає за пришвидшення ухвалення законопроекту, підготовленого Кабінетом Міністрів, і за збереження Держкомрелігій. Досить експериментів...
Програма християнсько-естетичного виховання у школі необхідна. Поки що туди просякає язичництво. А щодо зустрічей з Президентом, то хотілося б, аби вони були регулярними.
Єпископ Маркіян Трофим’як, генеральний вікарій Львівської архидієцезії Римо-Католицької церкви:
Насамперед, пане Президенте, дозвольте подякувати Вам за запрошення до України папи Римського Івана Павла II. Я думаю, цей візит послужить добру України та її перетворенню на повноправну європейську країну.
Я б хотів приєднатися до тих, кого непокоїть дехристиянізація країни й підростаючого покоління. Школа потребує християнства. Не треба боятися конфліктів. Там, де приходили до школи православні й католицькі викладачі, жодного конфлікту не було. Так що треба починати.
Повернення культових споруд для нас теж дуже болюче питання. Є об’єктивні труднощі, і ми їх добре розуміємо, але інколи дії місцевої влади важко зрозуміти. Коли на місці поховання луцьких єпископів розміщений ресторан і влаштовуються танці — це образливо. Звичайно, я маю змогу щодня слухати безкоштовну музику,але наші музичні смаки дещо не збігаються.
І ще одне. Ми не проти податків, але чому Церкву прирівнюють до малих підприємств і організацій? Нам дають анкети, на які ми не можемо відповісти, бо нічого не продукуємо, не продаємо й не заробляємо.
Яків Дов Блайх, головний рабин Києва і України:
Двічі за минулий рік Україна підтвердила свою незалежність від Росії. Вперше коли не дала фінансовій кризі досягти таких масштабів як у сусідки, а вдруге — коли не дала хвилі антисемітизму перетнути російсько-український кордон.
Два дуже конкретних питання. Про єврейські й мусульманські кладовища: в багатьох областях це питання вже вирішено, але не в усіх. Друге — це нагальна необхідність зупинити приватизацію релігійних приміщень.
Віктор Бондаренко, голова Держкомрелігій:
Величезна проблема на сьогодні — прийняття поправок до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Зроблено серйозну роботу і на доручення Президента, і на виконання рекомендацій Ради Європи. Законопроект, ставши законом, здатний врегулювати ту масу проблем, про які щойно йшлося. Зокрема, за умов відсутності реституційного закону він регулюватиме питання повернення церковного майна. Ми готові також працювати в напрямку створення механізму спілкування Церкви і школи і просили б надати можливість провести експеримент. Фактично в багатьох школах релігія викладається, і потрібно або визнати, що ми порушуємо закон, або якимось чином його вдосконалити.
Щодо реабілітації церков. Я думаю, що необхідно сказати правду і зняти тягар з Української держави та суспільства в цілому... Не можна не згадати і Всеукраїнську Раду церков і релігійних організацій. Це надзвичайно вдале розв’язання питання налагодження контактів міжрелігійними лідерами. Робота Ради стає дедалі ефективнішою. І нарешті про Державний комітет у справах релігій. Я абсолютно щиро вважаю, що нині це необхідна інституція, незалежно від того, хто її очолює. Посилена увага до Комітету на цьому засіданні викликана дуже недоречними зверненнями ряду депутатів. І я вибачаюсь, що цьому питанню ми змушені були присвятити стільки часу.
Леонід Кучма:
Сьогодні суспільство більшою мірою готове до того, щоб у школі викладався Закон Божий, я чогось у цьому переконаний...
Я ще вчора дав доручення щодо ідентифікаційних кодів: треба вивчити цю проблему ще раз і знайти можливість вирішити її позитивно. Щодо прицерковних і при-культових споруд, то, вважаю, треба підготувати проект відповідного указу, де передбачити заборону їхньої приватизації.
Державний комітет — я так відчуваю ваше спільне бачення — повинен працювати й надалі, в мене щодо цього немає жодних сумнівів.
У ході зустрічі порушувалось чимало інших проблем, ми їх уважно опрацюємо й будуть дані відповідні доручення Президента. Через півроку варто, можливо, розглянути на засіданні Ради церков, як вони виконуватимуться. Я готовий знову з вами зустрітись і подивитись разом, як виконуються зобов’язання.
* * *
Моніторинг
Релігія і Церква в Україні: лютий-березень
Моніторинг подій релігійного життя здійснює журнал „Людина і світ”
Лютий і березень нинішнього року були доволі насиченими з огляду на події взагалі й події релігійно-суспільного життя зокрема. Початок військових дій в Югославії примусив релігійних лідерів не тільки шукати шляхів мирного врегулювання збройного конфлікту, а й чітко визначитися із власною позицією. Хоча практично всі церковні діячі виступили проти військового розв’язання балканського вузла, тональність і спрямованість заяв була дуже відмінною. Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II засудив військову акцію НАТО у гранично сильних висловах, часом навіть більш жорстких, ніжце дозволяли собі російські офіційні особи. Разом з тим Московський патріарх пристав до ініціативи про великоднє перемир’я, яке ще раніше підтримали Римо-Католицька та Сербська православна церкви. Однак політики не прислухалися до голосу церков. Багато оглядачів відзначало, що те, з якою різкістю було відкинуто ідею перемир’я (про аргументацію тут не йдеться) Президентом США і генсеком НАТО, не могло не образити Церкву.
Іншою подією, яка по-справжньому збурила Церкву і — ще більшою мірою — навколоцерковну громадськість, стало повідомлення про офіційне запрошення в Україну папи Римського Івана Павла II. Навколо гіпотетичного візиту відразу почалася політична боротьба; політики заходилися набирати бали і пропонувати власні «геоконфесійні» конструкції. Лідер комуністів П. Симоненко навіть звинуватив Уряд у тому, що він «закладає не лише наші шахти, заводи, фабрики, землю, але й духовність», і заявив у парламенті рішучий протест проти папського візиту. Менш впливові, але більш обережні політики висловили подив з того, що про запрошення стало відомо зараз, коли на виднокраї президентські вибори й офіційному Києву немає сенсу налаштовувати проти себе православних.
Звичка дивитися на будь-які події під кутом миттєвої політичної кон’юнктури залишає, звичайно, поза увагою деякі «дрібнички». Ну, хоча б те, що в Україні живе не менше 5 мільйонів католиків, тобто більше, ніж у всіх країнах СНД разом узятих. Що нинішній понтифік добре обізнаний з українськими проблемами й висловлював бажання сприяти їх розв’язанню. Що позиція Апостольської Столиці в дуже багатьох питаннях міжнародного життя є об’єктивно близькою до реальних інтересів України й нашій державі варто було б змагатися за такого союзника, яким є Ватикан, а не вагатися із запрошенням його глави. Причому ці інтереси рівною мірою стосуються і православних, і католиків, і невіруючих. Адже мало хто так послідовно, як нинішній папа, виступає проти бідності, поділу світу на «золотий мільярд» і всіх інших, проти фантастичного тягаря зовнішніх боргів, на захист довкілля і прав людини. Не кажучи вже про символізм папського візиту, про ту колосальну увагу, що її приділяють країні, до якої він вирушив, світові медіа, про такі цілком матеріальні речі як імідж України.
Навіть з погляду православно-греко-католицького конфлікту напевно папський візит буде набагато ефективнішим для вирішення майнових претензій православних у Галичині (де власті направду часто «грають в одні ворота»), ніж пікети відчаю під Львівською чи Івано-Франківською облдержадміністраціями.
Інша річ, що папа не їздить туди, де його візит може хоч трохи погіршити стан міжцерковних відносин. Не поїде він і в ту країну, де Церква більшості буде проти його візиту. У православній Румунії до президентського запрошення було долучено й запрошення предстоятеля Румунської православної церкви. В Україні же державне запрошення супроводжується різким спротивом православної ієрархії всередині країни та жорстким «ні» Московського патріархату, який вважає Україну власною «канонічною територією». За цих умов питання папського візиту стає ще й (якщо не передовсім) питанням державного престижу. Час покаже, наскільки це усвідомлюється керівництвом держави.
Церкви України дуже рідко звертаються до соціальних питань у своїх посланнях й офіційних документах (політичні заяви і критику на адресу інших церков ми, звичайно, не враховуємо). Тому Звернення єпископів Української греко-католицької церкви до вірних та всіх людей доброї волі «Про завдання християнина в сучасному суспільстві», датоване 12 березня, не лишилося непоміченим. Його метою єпископи проголошують не аналіз ситуації у країні, а роль, що її повинні відіграти християни в конкретних обставинах сучасної України. Християнин мусить сповнювати Божий закон не лише у храмі, а й на полі битви добра і зла в щоденному житті, сказано у Зверненні. «Нашу державу не врятують наймудріші, найсправедливіші закони чи укази, ринкові реформи чи інші засоби, якщо не буде належного числа громадян, які ті приписи та заходи будуть сумлінно сповнювати... Не в новизні змісту, а у виконанні правди полягає зміст цього Звернення». Документ виокремлює напрямки суспільного життя, в яких, власне, повинна «виконуватись правда»: права людини, закон, подружжя та сім’я, освіта, праця, господарство і приватна власність, економіка й фінанси, політичне й громадське життя, наука й мистецтво, охорона здоров’я й довкілля. Визначаючи позицію християнина в кожній з цих ділянок, Звернення нагадує, що «Церква не має влади примусити будь-кого щось робити. Вона ставить перед очима людей Божий закон, а вже кожен мусить сам вирішувати, що він може, що він хоче сповнити, беручи на себе повну відповідальність за свій вибір.
Зрозуміло, що задавнені проблеми релігійно-суспільного життя наприкінці зими — на початку весни теж давалися взнаки. Протистояння на грунті володіння або користування храмами відновилося одразу по різдвяних святах. Найчастіше такі суперечки виникають між громадами УПЦ і новоутвореними громадами УПЦ КП, як це було в Запорізькій, Рівненській, Полтавській, Херсонській та інших областях України. У деяких регіонах триває процес переходу православних громад з однієї конфесії до іншої. Однак найбільше напруження відчувалося в лютому на Тернопільщині, де православні і греко-католики Борщівського, Заліщенського, Гусятинського та Теребовлянського районів ніяк не можуть дійти згоди між собою. І навіть почаївська громада євангельських християн-баптистів, які зазвичай дуже далекі від усіляких конфліктів і швидко знаходять спільну мову з іншими, у вирішенні питання про виділення земельної ділянки під будівництво молитовного будинку змушена долати безліч перешкод через активний спротив керівництва Лаври. Але є й добрі приклади. Так, громади УГКЦ та УАПЦ с. Драганівка довго сперечалися, кому належить право проводити ремонтні роботи в церкві св. Трійці, поки, зрештою, вирішили спільно взятися за цю справу.
Молитися протягом дев’яти днів до святого апостола Юди Тадея, аби виявити зло й повернути його до тих, від кого воно походить, вирішила громада римо-католиків міста Чернігова. На думку віруючих, після п’яти років клопотань, судової тяганини й терплячого очікування ніякого іншого способу повернути будівлю колишнього костьолу просто не залишилось. У газеті «Чернігівський полудень» опубліковано схвалений на загальних зборах чернігівської парафії відкритий лист до владних структур області. В ньому віруючі, висловили обурення бездіяльністю властей та ігноруванням нею судових рішень, а також свою рішучість «вичерпавши всі людські можливості, віддати кривдників на справедливий Суд Божий».
Хоральна синагога Харкова — одна з найдавніших унікальних пам’яток архітектури України — також стала предметом суперечки. Поки громади ортодоксального й ліберального-іудаїзму, які користуються синагогою, визначаються, хто з них вестиме ремонт, споруда, що сильно постраждала від минулорічної пожежі, дедалі більше занепадає. Зважаючи на це, міське управління архітектури та містобудування подало позов в арбітражний суд на офіційного орендаря — ліберальну громаду, очолювану Едуардом Ходасом. (Пан Ходас, до речі, може вважатися творцем нового напряму в стародавній іудейській релігії. Іудаїзм дотепер знав ортодоксальний напрям і різні хасидські родини; був і є іудаїзм реформований, прогресистський і консервативний, а от ліберального дотепер ще не було). Щоправда, якісь роботи громада вела, але з порушенням будівельних норм та правил. Тому головна вимога позивачів — позбавити громаду права оренди й передати іншому власнику.
Отже, як бачимо, невирішені майнові проблеми продовжують спричиняти чимало міжцерковних конфліктів. Хоча слід сказати, що сьогодні ситуація вже не виглядає настільки загрозливою, як було, скажімо, ще 2-3 роки тому: загальна кількість конфліктів порівняно з попередніми роками стабільно зменшується, і є надія, що поступово, в міру того як вирішуватимуться питання в кожному окремому випадку, вона стане мінімальною. Адже, як пояснив на прес-конференції, що відбулася 8 лютого в ДІНАУ, голова Державного комітету України у справах релігій Віктор Бондаренко, релігійне середовище зараз наближається до того стану, коли рівень і ступінь релігійності населення відповідатимуть кількості інституцій, покликаних задовольняти релігійні та духовні потреби віруючих. Тобто з часом люди будуть вдоволені тією кількістю релігійних організацій, які діють в Україні; темпи зростання релігійної мережі поступово спадуть, а разом з ними зменшиться й потреба в культових будівлях для кожної новоутвореної громади.
Серед подій за кордоном увагу привертає передусім Апостольська Столиця, яка активно готується до 2000-ліття Різдва Христового. Цього місяця адміністрація Святого Престолу оприлюднила розроблений міжвідомчим комітетом з підготовки та проведення урочистостей перелік заходів з прийому віруючих. Прочанам допомагатимуть дві спеціально підготовлені молодіжні групи добровольців — на три чверті це італійські юнаки та дівчата. З 22 лютого в мережі Інтернет запроваджено спеціальну програму, присвячену 2000-літтю, тривають конкурсні прослуховування музичних творів, з-поміж яких буде вибрано гімн Великого ювілею. Але найбільше організатори опікуються проблемою регулювання потоків прочан та забезпечення достойних умов їхнього перебування у Вічному місті: розроблено засади страхування, забезпечення медичної допомоги та безпеки, схеми розміщення, пересування та харчування. Крім того, кожен з гостей отримає спеціальний «рюкзак пілігрима», в якому знайде все найнеобхідніше для цієї подорожі.
Звичайно, ЗМІ не могли оминути увагою 70-річний ювілей патріарха Московського і всієї Русі Алексія II. Вистачало поздоровлень, не бракувало і спроб осягнути його особистість. Вісім років патріаршого служіння предстоятеля найбільшої Православної церкви здатні постачити багатий матеріал для авторів психологічних драм. І не тільки тому, що, як попереджав його під час інтронізації Київський тоді ще митрополит Філарет, «час сльозний». Новообраний патріарх не був, мабуть, уповні органічним тому феноменові, яким є Російська православна церква. Він виявився інтелігентнішим, більш широко мислячим і менш нетерпимим, аніж цього вимагала його кафедра. Сил підняти планку забракло, — заради справедливості зазначимо, що сили для цього потрібні титанічні, — і сам першо-святитель почав еволюціонувати до «середніх значень». Він почав з виступу перед нью-йоркськими рабинами «Ваші пророки — наші пророки», з класичної, але не банальної формули «Прощаємо і просимо простити», зверненої до німців, а продовжив нищенням ліберальних пагонів у своїй церкві, мовчанкою у відповідь на відверто фашистські вихватки кліру та єпископату, маловиразною позицією під час чеченської авантюри. Патріарх дедалі більшою мірою стає заручником відверто шовіністичної частини церкви й дедалі менш рішуче опирається домінуючій течії.
Що ж стосується власне святкувань з нагоди патріаршого ювілею, то крім урочистостей у Большом театрі, богослужіння в Богоявленському соборі, поздоровлень тих, кому за рангом личить привітати патріарха, та ордена святителя Інокентія І ступеня варто звернути увагу на одну обставину. На ювілейному засіданні Священного Синоду РПЦ обговорювалося ставлення до «великого» російсько-українського договору. І тут багато архиєреїв висловлювались явно не на його користь...
Людина і світ. — 1999. — № 3-4. — С. 26-34