У Львові відкрили пам’ятну експозицію святого Зиґмунда Ґораздовського
Про це повідомляє Духовна велич Львова.
Організували захід директор Навчально-реабілітаційного центру «Мрія» Галина Пирч, а також співробітник закладу та представник БФ «Реімігранти» Назарій Петрів.
Святого Зиґмунда Ґораздовського знали не лише в цілому Львові, але й далеко за його межами. Священика називали «Отцем жебраків» та «Батьком убогих». Душпастир, освітній та громадський діяч, редактор, засновник мережі соціальних установ у Галичині… У 1884-му він заснував монаше Згромадження сестер святого Йосипа у Львові. В тому ж році відкрив заклад для невиліковно хворих при генеральному домі Згромадження у Львові, у приміщеннях якого сьогодні діє Навчально-реабілітаційний центр «Мрія». Саме в цьому будинку на вулиці Лисенка, 53 сьогодні відкрили пам’ятну експозицію.
Святкування розпочали молебнем до Пресвятої Богородиці в каплиці центру, який звершив єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ Степан Сус разом із головою Центру опіки сиріт Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Романом Прокопцем, а також о. Остапом Ничем, о. Володимиром Мощичем та о. Тарасом Гнатівим.
Долучилися до урочистості сестри Згромадження святого Йосипа РКЦ, зокрема Настоятелька Української провінції сестра Тобіаша Сємек, а також вихователі й вихованці НРЦ «Мрія». Після спільної молитви владика Степан освятив ікону святого Зиґмунда Ґораздовського, написану для цієї події.
«…Служіння вимагає багато сили, зусиль, любові, готовності вміти бачити ті прогалини, де якраз потрібно найбільше послужити. Це служіння є покликанням Церкви і завданням кожного з нас: бути там, де найбільше є ця потреба і найбільше потребують через людей відчуття Божої любові… Тому нехай святий отець Зигмунд нас почує», — зазначив єпископ.
Директорка Центру Галина Пирч зауважила, що святкування поєднує дві важливі події – 140 років від заснування Згромадження та 103-тю річницю з дня смерті його засновника; а дух його присутності досі витає в стінах цього закладу.
У пам’ятній кімнаті, де зібрані світлини діяльності святого, гості заходу переглянули також відеопривітання від єпископа-помічника Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ Яна Собіла та вступ до документального фільму, в якому єпископ Мар’ян Бучек коротко розповів про діяльність о. Зиґмунда.
Назарій Петрів підкреслив, що подія об’єднала багатьох добродіїв, які продовжують справу святого.
«Для мене було дуже важливо, щоби люди, які сюди прийдуть, пам’ятали про те, що було… Майбутнє нам не відоме; єдине, що нам залишається – це творити сьогодні. Вперше від моменту Незалежності сестри приходять в дім не лише з візитом, а з дуже особливою місією – вшанувати свого засновника. Я дуже сподіваюся, сестри, що ця зустріч стане теж великою нагодою для подальшої вашої співпраці з “Мрією”. Бо те, що робить “Мрія” – це одна з найважчих робіт, яка взагалі може бути в системі освіти», — зауважив він.
Зі своєї сторони сестра Тобіаша Сємек зазначила, що «святий Зигмунд Гораздовський мав серце, дуже відкрите для інших людей».
«Його серце було дуже вразливе… на тих, хто потребував допомоги. І я дуже радію, що цей дім, який він любив, який заснував, в якому перебував останні роки, хвилини свого життя і тут відійшов до вічності, надалі служить людям, які потребують допомоги, тим дітям, які тут навчаються. Знаю, що це є для вихователів нелегка праця. Обіцяю молитву сестер за всіх, хто тут працює, хто тут служить і перебуває. Просимо отця Зигмунда, щоб він випрошував у Бога благословіння і все, що потрібне».
Будинок на вулиці Лисенка (в минулому вул. Куркова) о. Зиґмунд Ґораздовський придбав після заснування Згромадження сестер святого Йосипа у 1884 році завдяки пожертвам, зібраним на парафіях Галичини, та багатьом благодійникам. Заклад став не лише монастирем, а й притулком для невиліковно хворих. Вже наступного року з огляду на стрімкий розвиток закладу було закладено будівництво двоповерхового будинку; через три роки постав іще один будинок, а пізніше придбали сусідню ділянку і добудували до закладу нове крило. На 1901 рік комплекс включав шість будинків, де було близько 100 палат для хворих. Тут допомагали невиліковно хворим, людям похилого віку, особам, що приїжджали до Львова на тимчасове лікування. Кілька палат призначалося для психічно хворих осіб. Дбали про мешканців будинку сестри-юзефітки; вони ж щоденно роздавали їжу бездомним, які приходили до «юзефітської хвіртки».
Через радянську окупацію міста монахині вимушено покинули заклад 1946 року. В радянський час усунуто усі елементи інтер’єрів, що нагадували про культове призначення будівель. Тут влаштували дитячий будинок, а пізніше лікарню і спеціалізовану школу.
