Інтерв'ю Святішого Патріарха Кирила газеті «Філелефтерос тіпос»
Під час офіційного візиту до Кіпрської Православної Церкви Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил дав інтерв'ю газеті «Філелефтерос тіпос» (опубліковано 10 червня 2012 року).
— Яка мета Вашого візиту на Кіпр, і які питання порушувалися або будуть порушені?
— Існує багатовікова прекрасна традиція мирних візитів, які Предстоятель кожної Помісної Церкви після свого обрання завдає своїм побратимам — Главам інших Церков. Головні цілі таких відвідувань — спільна молитва, свідчення спільної віри, співслужіння Божественної літургії і братнє спілкування Предстоятелів, зустрічі з ієрархами, пастирями і віруючим народом. Звичайно, все це сприяє розвитку відносин між Церквами і зміцненню церковної єдності. Візити дозволяють також обговорити питання двосторонніх відносин, обмінятися думками щодо загальноправославних питань.
— Не засмучує Вас той факт, що у зв'язку з турецькою окупацією неможливим є звершення Літургії в монастирі святого засновника Кіпрської Церкви, де знаходиться його гробниця?
— Мені боляче усвідомлювати, що нині Кіпрська Церква позбавлена можливості звершувати богослужіння у святих і дорогих серцю кожного православного кіпріота місцях у північній частині острова. Руська Церква сама в недалекому минулому перебувала в схожій ситуації. Багато наших святинь було забрано й порушено. Скорбота наших кіпрських братів нам дуже близька й зрозуміла. Ми повністю поділяємо занепокоєність долею храмів і монастирів на півночі Кіпру, виступаючи за швидке повернення цих святинь Церкві та відродження в них церковного життя.
— Нещодавно багато газет опублікували повідомлення про можливість Вашої зустрічі з Папою Бенедиктом XVI. Чи наполягаєте Ви, як і раніше, що зустрічі повинне передувати вирішення всіх спірних питань (які вони — кількома словами), а в іншому випадку вона не матиме сенсу?
— Так, я як і раніше вважаю, що для успіху цієї зустрічі необхідно якщо не вирішити повністю, то, принаймні, розпочати вирішувати спірні питання.
Мені б не хотілося, щоб ефект від зустрічі полягав тільки в її сенсаційності. Для того щоб вона була справді корисною для подальшого розвитку відносин між Руською Православною Церквою і Римсько-Католицькою Церквою, необхідно провести серйозну підготовчу роботу, у тому числі щодо врегулювання ще існуючих проблем.
До них, насамперед, належить донині не вирішена ситуація на заході України, де на початку 1990-х років відбувалося масове насильницьке захоплення храмів.
— Які зараз взаємини Москви з Фанаром? Чи існують незгоди і протистояння?
— Сьогодні контакти між Константинопольською і Руською Церквами дуже інтенсивні. Ми активно взаємодіємо на різних напрямках, від підготовки Всеправославного Собору до організації паломницьких поїздок до святинь давньої Візантії і пастирського окормлення російськомовних віруючих у Туреччині. Ми регулярно обмінюємося делегаціями, у тому числі на святкуваннях дня тезоіменитства Предстоятелів. Так, наші Помісні Церкви мають різні точки зору щодо деяких питань. Але ж ці питання не стосуються істоти нашої віри, відмінність думок не перешкоджає розвитку наших братніх відносин.
— Скликання Святого і Великого Собору було охарактеризовано як «справу, яка перебуває у підвішеному стані». Які проблеми мають бути вирішені і коли відбудеться його скликання?
— Протягом минулих 50 років підготовки зроблено багато: узгоджено вісім з десяти питань порядку денного Собору. Розбіжності щодо двох, що залишилися, на моє глибоке переконання, можна було б або узгодити, або перенести це узгодження на післясоборний період.
Якщо всі Предстоятелі висловляться за проведення Собору з уже обговорених восьми питань, то він може бути скликаний у недалекому майбутньому. Перед цим нам належить затвердити регламент його роботи таким чином, щоб при прийнятті соборних рішень був повною мірою почутий і врахований голос кожної Помісної Церкви. Також має сенс ще раз уточнити деякі формулювання з прийнятих раніше документів, з урахуванням мінливих зовнішніх умов. Упевнений, що з цією роботою ми спільно впораємося.
— Чи вважаєте Ви, що за сучасної ситуації в Православ'ї Церква стане більш відкритою для суспільства?
— Церква і суспільство тісно взаємопов'язані, адже люди, які складають Церкву, є невід'ємною частиною суспільства. Однак, при повній відкритості Церкви для суспільства в цілому, вона завжди залишається не до кінця зрозумілою для зовнішніх сил, байдуже або навіть вороже налаштованих у відношенні до одвічних питань взаємин Бога й людини, свободи й відповідальності, моральних основ життя і т.д. З цим пов'язані нападки на Церкву, які мали місце останнім часом, зокрема, в Росії.
— У сучасному світі якими мають бути взаємовідносини нація — релігія — Церква? Чи збігаються ці речі?
— Взаємозв'язок згаданих Вами понять багато в чому залежить від історичного контексту в тій чи іншій країні. Якщо говорити, наприклад, про грецький народ, то для нього самоідентифікація за релігійною ознакою є однією з основ національної свідомості. І це — сильна сторона грецького народу, а не слабка, як іноді хтось намагається представити.
У Росії, Україні, Білорусі, Молдові та інших країнах, що їх окормлює Руська Православна Церква, значна частина населення також асоціює себе з Православ'ям, вважаючи його частиною своєї національної ідентичності. Проблема полягає в тому, що не всі, хто називає себе православними, є такими за своїм способом життя. Воцерковлення цих людей є серйозним пастирським завданням. Також слід враховувати, що в згаданих країнах поряд із Православ'ям представлені також інші традиційні релігії.
— Якою є Ваша думка щодо відновлення Богословської школи на Халкі?
— Богословська школа на острові Халкі — один із найстаріших та найвідоміших православних навчальних закладів, через який пройшли цілі покоління ієрархів, кліриків, ченців і мирян Константинопольської Церкви. Ми всією душею бажаємо, щоб проблеми, які ускладнюють відкриття цієї школи, були якнайшвидше розв'язані і вона відновила свою діяльність.
— Яким є Ваш погляд на красу в Православній Церкві?
— Краса в Церкві відіграє велику виховну роль: являти красу надземного світу, залучати до неї душі людей, давати відпочинок від мирської суєти. З моральної точки зору, краса в Церкві є результатом принесених в жертву Богу зусиль людей: ктиторів храмів і монастирів, жертводавців, майстрів християнських мистецтв, що присвячують свої творіння Творцю всього. Нарешті, краса в Церкві має також богословський вимір: у Богові знаходить просвіту та освячення не тільки внутрішнє, а й зовнішнє. У Ньому краса й благо збігаються.
— Чи відчуваєте Ви, що Руська Церква донині зазнає гонінь, і від кого?
— Численні народи, що їх окормлює Руська Православна Церква, після падіння атеїстичного режиму опинилися в непростій ситуації: з одного боку, у людей з'явилася можливість відкрито відвідувати храми, сповідувати свою віру, а з іншого — на них обрушився потужний інформаційний потік, що часто несе з собою хибні ідеали, що містить відкриту пропаганду гріха, пафос хибного тлумачення свободи, яка розуміється як вседозволеність, як інструмент для задоволення людських похотей. Певна частина суспільства, захоплена вищевказаними «ідеалами», намагається через засоби масової інформації, через систему освіти та всіма іншими можливими способами дискредитувати християнський спосіб життя і думки, ідеали смиренності й незажерливості, поняття жертовної любові — усе, що характерно для Церкви. У цьому сенсі атаки на Церкву не тільки продовжуються, але набувають дедалі більш витонченого характеру, будучи націлені насамперед на молодь.
— Ваш погляд на екологію? На положення в Косові та на Близькому Сході?
— Бережного відношення до навколишньої природи як до прекрасного творіння Божого навчає нас сама християнська віра. На жаль, моральне осмислення науково-технічного прогресу не встигає за його темпами, і в техногенному світі XX-XXI ст. проблема охорони навколишнього середовища є однією з найактуальніших.
Що стосується Косова, то це дуже болюче питання для єдиновірних нам сербів: у Косові знаходяться стародавні християнські святині, але більшість православних жителів були вимушені тікати звідти. Витівки екстремістів проти православних жителів, що залишаються вірними своїй батьківщині, і проти християнських святинь краю не припиняються досі.
Руська Православна Церква надає посильну допомогу косовським сербам. Зокрема, реалізується програма зі збору коштів на утримання Призренської духовної семінарії та на підтримку проекту «народних кухонь» у Косові.
У близькосхідному регіоні нас дуже насторожує піднесення антихристиянських настроїв, що стало наслідком так званої «арабської весни». Складається відчуття, що комусь дуже вигідно, щоб нестабільний мир у цьому регіоні змінився безперервною напруженістю й кровопролиттям. Ми докладаємо зараз і будемо докладати надалі всіх зусиль для захисту християнського населення Близького Сходу, для запобігання кровопролиття та ескалації конфліктів на релігійній основі.
