Україна може стати „заповідником” для Російської Православної Церкви Закордонної

Відкриття Собору розпочалось спільною молитвою православних, старообрядців, мусульман та юдеїв. Участь в Соборі брав також представник Російської Закордонної Церкви (РПЦЗ). Основною тезою єпископа Агафангела є те, що РПЦЗ протягом свого існування була непримиренною щодо екуменізму і однією з умов об’єднання з Московським Патріархатом ставила вихід останнього з екуменічного руху. Коментуючи участь в Соборі представника Закордонної Церкви, єпископ підкреслив, що „ми переступили межу, за яку православним переступати є неможливо” [1].

Даний документ не мав би ніякого значення, якщо б його автором був не єпископ Агафангел. Адже з подібного роду звинуваченнями постійно виступають представники різних істинно-православних юрисдикцій, Російська Православна Церква у вигнанні та інші. Однак в Московському Патріархаті вже давно не звертають увагу на заяви такого роду. По своїй вагомості звернення єпископа Агафангела може прирівнятись хіба що з недавнім „зверненням” єпископа Чукотського і Андирського Діомеда [2]. Проте шум навколо останнього значним чином є безпідставним, оскільки єпископ Діомид не писав ніякого офіційного звернення. Його тези – це особисті думки (на чому він сам наголошує [3]) про проблеми Московського Патріархату, які він написав як частину до книги про антиглобалізм. І до його публічного розповсюдження сам владика відношення не має. Тим паче воно ніяк не відобразиться на житті РПЦ з її чіткою формою ієрархічного управління, а єпископ Діомед, якщо хоче і у подальшому залишатись правлячим архиєреєм Московського Патріархату, далі тез не піде... Саме ж „звернення” стало черговим ласим шматком для різного роду псевдоцерковних діячів та церковних публіцистів.

У випадку зі Зверненням єпископа Агафангела, ситуація дещо інша. По-перше, воно є офіційним і про це наголошується в самому тексті. По-друге, згідно з фундаментальними позиціями РПЦЗ, критика єпископа зовсім не безпідставна. Протягом свого існування РПЦЗ послідовно виступала проти екуменізму, результатом чого стало проголошення анафеми на екуменізм в 1983 році. По третє, Звернення з’явилось приблизно за два місяці до урочистого підписання Акту про єднання РПЦЗ з Московським Патріархатом. Це означає, що після 17 травня вищою владою для єпископа Агафангела може стати та, яку сьогодні він звинувачує в неправославності.

В цій статті я не буду зупинятись на богословському аналізі екуменізму та позицій щодо нього консервативних православних кіл, оскільки це потребує окремого і більш ґрунтовного огляду. Також я в більшості випадків не розділяю погляди тих чи інших людей, мова про яких йде нижче, і своїм завдання ставлю лише фіксацію фактів, які я вважаю важливими в даному контексті. Свою увагу я зосереджу на можливих наслідках дій єпископа Агафангела в контексті об’єднавчого процесу Російської Православної Церкви Закордонної та Московського Патріархату для релігійно-конфесійної ситуації в Україні.

Пролог

Одеська та Запорізька єпархії РПЦЗ, якою керує єпископ Агафангел, наразі в перебуває в неоднозначній ситуації. З одного боку, вона не зовсім „закордонна”, оскільки розташована на теренах, яку Московський Патріархат вважає своєю канонічною територією. І тому в умовах єдиної Церкви повинна була б поступово влитись в структури Української Православної Церкви та інших митрополій РПЦ – Молдавської і Білоруської (єпархія включає в собі також парафії на території Молдови та Білорусі). Про пов’язані з цим проблеми мова піде нижче. З іншого боку, починаючи з 12 жовтня, в єпархії припинене поминання імені предстоятеля РПЦЗ митрополита Лавра під час богослужінь (про це було заявлено в офіційній формі [4]). Причиною цього стало затвердження Архиєрейським Собором РПЦЗ „Акту про канонічне спілкування” який передбачає входження РПЦЗ в склад Московського Патріархату в статусі, схожому до Української Православної Церкви, як самоуправної частини Московського Патріархату. Власне обурило вірних української єпархії РПЦЗ те, що об’єднання відбувається без покаяння з боку РПЦ в сергіанстві і екуменізмі, Синод не мав на це повноважень від IV Всезарубіжного Собору і найголовніше, згідно із „зарубіжною” екклезіологією, жодна з частин Російської Церкви (РПЦ і РПЦЗ) немає церковної повноти. Тому прийняття однієї в лоно іншої є абсурдом. Згідно з такою позицією, цілковита канонічна єдність може бути досягнута тільки на Помісному Соборі Російської Церкви за участі Московського Патріархату і РПЦЗ, на якому буде обраний патріарх єдиної Церкви. В своєму поясненні єпископ Агафангел наголосив, що такі дії не означають розірвання єдності з Архиєрейським Синодом РПЦЗ, а є лише сигналом про неприйняття таких умов об’єднання з Московським Патріархатом. В іншому документі, який був прийнятий на тому ж самому єпархіальному зібранні [5] автори прямо натякають, що в разі негайного об’єднання опозиційна частина змушена буде скликати V Всезарубіжний Собор, який визначить форму подальшого існування РПЦЗ.

Єпископ Агафангел

Зростання релігійної свободи в СРСР наприкінці 80-х спонукало багатьох релігійних дисидентів шукати зв’язку з Російською Православною Церквою Закордонною, оскільки в ній вони вбачали ту, яка зберегла неушкоджене „російське дореволюційне православ’я”. Хоча вже з 1982 року на території СРСР діяв підпільний (катакомбний) єпископ Лазар (Журбенко) (таємно рукоположений єпископом РПЦЗ Варнавою), легальна діяльність та утворення повноцінних єпархіальних структур стала можливою лише на початку 90-х. Свої структури на території колишнього СРСР РПЦЗ організовувала під назвою Вільної Російської Православної Церкви. Саме в цій церкві був рукоположений єпископ Агафангел (Пашковський). Однак на той час в стосунках між закордонними ієрархами і єпископами в Росії і Україні назбиралось багато суперечностей щодо організації церковного життя на теренах колишнього СРСР, а також претензій місцевих владик до дій „зарубіжників”. Врешті-решт конфлікт закінчився розривом канонічних зв’язків, а згодом внаслідок внутрішніх суперечностей у Вільній Церкві утворенням двох нових юрисдикцій: Руської Істинно Православної Церкви (архієпископа Лазаря) і Російської Православної Автономної Церкви (архієпископа Валентина).

Оскільки хіротонія єпископа Агафангела відбулась без дозволу Синоду РПЦЗ, його викликали в Нью-Йорк і поставили умови скласти Архиєрейську присягу Синоду та пройти „випробувальний термін” для підтвердження єпископства. Через дев’ять місяців перебування в США він був утверджений єпископом Сімферопольським. Після розриву архиєпископом Лазарем і єпископом Валентином канонічних зв’язків з „зарубіжниками”, залишився вірним Синоду РПЦЗ. Таким чином на території колишнього Радянського Союзу залишилось два єпископи РПЦЗ: єпископ Ішимський і Сибірський Євтихій та єпископ Сімферопольський і Кримський Агафангел.

Церковна кар’єра єпископа Агафангела знакова тим, що всі ступені священства він отримав не в Московській Патріархії, а в Істинно-Православній Церкві (Лазаря (Журбенко)). Це показує його як послідовного сповідника ідеології катакомбної церкви, антисергіанства та антиекуменізму. Однак при цьому він зумів уникнути „катакомбного сектантства” в яке, рано чи пізно, скочуються всі „катакомбники”. І останнє, єпископ Агафангел належить до тих архиєреїв РПЦЗ, який працює з єпископами Московського Патріархату в умовах конкуренції, а не за столом переговорів. Через що постійно наражається на критику з боку псевдоцерковної організації міста Одеси „Єдіноє Отєчєство”, яка діє під патронатом місцевого митрополита Московського Патріархату Агафангела (Саввина).

На сьогоднішній день Одеська та Запорізька єпархії налічують біля 35 парафій, частина з яких знаходиться в Білорусі та Молдові. Діє Свято-Кириломефодіївська заочна духовна семінарія, випускається „Вісник ІПЦ”, редактором якого є сам єпископ Агафангел. В минулому році в Одеську область з Ішимсько-Сибірської єпархії переїхав жіночий монастир свт. Іоана Максимовича, якому в влада Росії відмовила в реєстрації.

РПЦЗ і Україна

Об’єднавчий процес між РПЦЗ і РПЦ, який розпочався за прямої підтримки президента Росії В. Путіна, проходив великими обертами. Оскільки відразу була встановлена кінцева мета – об’єднання, сторони „забули” одне одному все: „раніше видані акти, що стояли на перешкоді повній канонічні єдності вважаються недійсними” [6]. Вирішення проблемних питань носило формальний характер. Правда, чим ясніше ставало, що Акт про канонічну єдність таки буде підписано в найближчому часі, в деяких єпархіях прозвучали голоси протесту окремих кліриків та мирян і псевдоцерковних монархічних організацій. Окремі громади почали переходити в грецькі старостильні юрисдикції та в Руську Істинно-Православну Церкву (покійного схиархиєпископа Лазаря (Журбенко). Однак на загальному фоні об’єднання ці міграції майже не помітні. Проблеми з такого роду переходами розпочнуться пізніше, і пов’язані будуть з насущною проблемою нерухомості, так знайомої нам з українських реалій. Найбільш проблемною виглядала ситуація з єпархіями на території колишнього Радянського Союзу. І полягала вона в тому, що більша частина їх кліру і пастви - це колишні вірні Московської Патріархії, повернення в яку для них було б не прийнятним. Щодо російської єпархії, проблема вирішилась досить швидко. Правлячий єпископ Євтихій „покаявся” і пішов на об’єднання. За клиром і паствою залишається або піти за своїм єпископом, або розійтись по різних істинно-православних юрисдикціях Росії, і вибір в них великий.

Щодо українських єпархій, проблема складніша. Як було сказано вище, наші співвітчизники на чолі з єпископом Агафангелом на полагоджених між РПЦЗ І РПЦ умовах об’єднуватись не бажають. І їхні аргументи небезпідставні. Сьогодні ж єдність досягається не шляхом усунення взаємних претензії, а шляхом простого приєднання. Ускладнюється все ще й тим, що громади Одеської і Запорізької єпархій мають далеко не дружні стосунки з громадами Московського Патріархату.

Майбутнє громад РПЦЗ на території України обговорювалось ще в 2005 році. Тоді відбулась зустріч між представниками РПЦЗ та Московського Патріархату в місті Одеса. На зустрічі розглядались можливі моделі об’єднання єпархій. Водночас єпископ Агафангел (Пашковський) погодився на час переговорного процесу не приймати в свою юрисдикцію клириків та громади з МП, за умови дотримання останнім аналогічних умов.

Однак ворожнеча не припинилась. В Одеській єпархії і надалі відкривались парафії та приймались клирики з Московського Патріархату. Відповідно цькування з боку представників однойменної єпархії МП та збоку державних органів в Білорусі мають місце по сьогоднішній день. Підсилюється все ще й тим, що єпископ Агафангел (Пашковський) негласно підтримує прозахідні демократичні сили в Україні на чолі з президентом Віктором Ющенком, в той час як Одеська єпархія МП відома завдяки виступам свого єпископа Агафангела (Саввина) та голови „Єдиного Отєчєства” Валерія Каурова, як проросійська, а часом відверто антиукраїнська структура.

Отож, на порозі закінчення об’єднавчого процесу Російська Православна Церква Закордонна фактично втрачає цілу єпархію. Минулого місяця в Одеську єпархію РПЦЗ було прийнято ще два клирики з УПЦ МП. Факт недвозначний. Навіщо переходити з однієї сторони і приймати з іншої, якщо через два місяці це вже буде одна структура? Відповідь, як не мене, проста. І міститься вона в словах самих вірних єпархії до митрополита Лавра: „однак ми будемо з Вами Владико, поки ця надія жива” [7]. Надія ж Одеської та Запорізької єпархій на те, що 17 травня об’єднання не відбудеться, оскільки для цього не виконані обов’язкові умови. Однак бланки “Акту про канонічну єдність” вже віддавна готові...

Епілог

Отож, релігійно-конфесійна карта України після 17 травня має всі шанси якісно не змінитись. Однак кількісно РПЦЗ в Україні може зростати. Вже сьогодні опоненти об’єднавчого процесу РПЦЗ і РПЦ дивляться на єпископа Агафангела (Пашковського) як на майбутнього провідника „незломленої” РПЦЗ. Важко передбачати, чи так станеться, час покаже. Проте цьому сприяють політичні умови в нашій державі. В Росії і Білорусі проблема з „незгодними” вирішується дуже просто, їх відмовляються реєструвати. Однак в Україні в цьому плані дихати легше, і кожна громада має можливість постояти за свої права, важко, але має. Та ж сама ситуація є в Молдові. Після того, як Європейський суд з прав людини змусив державні органи Молдови зареєструвати Бессарабську митрополію Румунської Церкви, громади РПЦЗ мають готову інструкцію, як цього досягти.

Безперечно, ця конфесія не має і не буде мати помітного впливу на релігійну ситуацію в Україні. Вона за всіма законами розвитку подібних структур буде відсунута на маргінеси і приречена варитись в своєму соку. Однак на теренах колишнього Радянського Союзу Україна може стати «заповідником» її існування.

1 Обращение епископа Агафангела по поводу прошедшего в Москве XI Всемирного Русского Народного Собора
2 Пора пресечь беззаконие. Обращение клириков, монашествующих и мирян Анадырско-Чукотской епархии РПЦ МП ко всем верным чадам Святой Православной Церкви
3 Обращение епископа Анадырского и Чукотского Диомида не предназначалось для СМИ, было написано давно и готовилось для издания в книге
4 Обращение учасников чрезвычайного епархиального собрания Одесской и Запрожской епархий к Первоиерарху РПЦЗ митрополиту Лавру
5 Резолюция Епархиального собрания Одесской и Запорожской епархий Русской Православной Церкви Заграницей
6 Акт о каноническом общении
7 Обращение учасников чрезвычайного епархиального собрания Одесской и Запрожской епархий к Первоиерарху РПЦЗ митрополиту Лавру