Український Єрусалим
Тернопіль: файне місто
Роком заснування «файного міста» вважається 1540-ий. Тоді на береги Серета прибули майбутні городяни і почали зводити замок. Крім двічі зруйнованого і знову відбудованого замку, до наших днів у місті збереглася так звана «Надпрудна церква» Воздвиження Чесного Хреста. Вона була зведена на початку ХVI ст. на фундаменті більш давнього храму.
Сучасний оригінальний зовнішній вигляд одного з найдавніших культових споруд Тернополя - Храму Різдва Христового - плід подільської архітектурної школи ХVІІ століття. У цьому храмі зберігається чудотворна ікона Тернопільської Божої Матері. Кажуть, що в 1730 році митрополит Афанасій Шептицький визнав сльози на іконі справжніми та своїм декретом оголосив ікону чудотворною.
У Тернополі дуже своєрідна українська і тепла атмосфера. Мешканці міста добре пам’ятають звичаї своїх предків і завжди готові показати вам, або (що ще веселіше) продемонструвати на вас якийсь з місцевих стародавніх обрядів. Наприклад, неодружених хлопців заради щасливого сімейного майбуття запрошують дерев’яною качалкою роздовбати сніп, а вибите зерно спалити з дикими танцями на перехресті центральних вулиць. Не вірите? Приїжджайте – переконаєтесь самі.
Борщівщина: печерне мистецтво
Районний центр зі «смачною» назвою Борщів розмістився на північному-сході Тернопільської області. Саме в цьому районі збереглися одні з найбільших у світі гіпсових печер-лабіринтів. Найвідоміша серед них – Кришталева, що у селі Кривче недалеко від Борщова. В її лабіринтах можна блукати годинами. Унікальну природну пам’ятку утворила підземна вода, яка вимила отвори у жовто-бурому гіпсі. Стіни печери вкриті різнокольоровими кристалами, які створюють неперевершене видовище. У коридорах зараз проведено електрику, тому місце пристосоване для туристів.
Розповідають, що колись господар печери привів до себе молоду дружину. Дружині повідомив: захочеш піти – підеш. Але як дістатися виходу не сказав. У підсумку жінці все це набридло і одного разу, поки благовірний спав, вона занесла сокиру над його головою. Дуже мило, чи не так? Але саме в цей напружений момент стався землетрус. Отже, баришня промахнулася і відрубала чоловікові лише руку. Той образився та звернувся до знайомої доброї (чи не дуже – цього історія вже не згадує) чарівниці. І та перетворила дружину в ящірку. Тепер в одному з залів і знаходяться кам’яні рука і ящірка. А ще в печері є Слон, Голова буйвола, Зуби дракона і багато інших принад природного мистецтва з каменю.
До речі, порада для відвідувачів: сильно не галасуйте – бо можете розбудити летючих мишей, яких тут ну дуже багато.
Кременець: Волинська Швейцарія
«Маленька Волинська Швейцарія» - так називають невеликий райцентр Кременець на півночі Тернопільщини. Містечко знамените надзвичайно красивими руїнами середньовічного замку на горі Бона, яку назвали на честь гарячої італійки Бони Сфорці, яка була дружиною польського короля Сигізмунда І.
Ця жінка достойна того, щоб розповісти про неї окремо. Королева, яка жила у Кременці, зраджувала чоловіка із лицарями замку. Старенький король наказав стратити всю охорону, але Бона випросила помилування для третього, девятого і двадцять сьомого солдата. Звідси і пішла традиція третій, девя’тий і двадцять сьомий тости (якщо до такого доходить) виголошувати за представниць слабкої статі.
Зараз у Кременецькому замку влаштовують лицарські турніри і навіть покази мод, адже таке мальовниче місце в Україні ще варто пошукати. До нашого часу від замку збереглися два яруси надбрамної башти, підземелля, залишки колодязя і майже вся оборонна стіна висотою від 8 до 12 метрів.
Почаїв: Золотоверха Лавра
Золотоверху Свято-Успенську Почаївську Лавру видно з усіх усюд, оскільки стоїть вона на високій горі - за 70 км від Тернополя і в 24 км від Кременця.
767-річна Почаївська Лавра є духовним центром та релігійною святинею, відомою у всьому світі. Сьогодні вона ненабагато відрізняється від того комплексу, який був за часів становлення. Однак певні сучасні риси вже окреслюються і в Почаєві. Зокрема, паломники тепер можуть зупинитися і харчуватися у місцевому готелі.
Цікаво, що на будь-яку фотозйомку у монастирі слід отримати благословення, про яке свідчитиме документ за підписом священнослужителя.
Щоденно Лавру відвідують тисячі віруючих. Одна з найвідоміших ікон у монастирі - Почаївська чудотворна ікона Божої Матері. У 1675 році ікона врятувала Почаївську Лавру від навали татар і турків. За переказами, перед очима загарбників з’явилася Богородиця з ангелами. Коли турки з татарами почали стріляти з луків, стріли поверталися і вражали завойовників. Ті кинулись навтьоки, але деякі залишилися, прийняли християнство і навіть стали ченцями.
Раніше, ще у 1240 році, на території Почаєва сталося подібне диво - Божа Матір з’явилася монахам і пастуху. Зараз на місці відбитку правої стопи Богородиці, на території Свято-Успенського собору, б’є джерело. В архівах зберігаються документи, які засвідчують багатотисячні історії зцілень цією водою.
Окрім цього, туристи можуть відвідати інші численні цілющі джерела, щедро розкидані Тернопільщиною. Одним з найцікавіших є джерело Святої Анни біля села Лішня, що у Кременецькому районі. Кажуть, якщо у нього тричі зануритися з головою - будеш здоровим увесь рік. До речі, для жінок та чоловіків там облаштовано окремі купальні.
Не можна оминути колодязь 104-метрової глибини з цілющою водою у Свято-Духовському скиті, що у чотирьох кілометрах від Почаївської Лаври. Місце відоме чудотворним образом Богородиці на іконі, яка постійно дивовижним чином самооновлюється.
Зарваниця: Чудотворна ікона
Не менш відоме місце для паломництва на Тернопільщині – село Зарваниця у Теребовлянському районі. Воно славиться однією з найдавніших в Україні чудотворною іконою Зарваницької Богоматері. За легендою, у 1240 році одному зі столичних монахів дивом вдалося врятуватись від монголо-татар і дістатись аж до Поділля. Там, на березі річки Стріпа, перед ним з’явилася Діва Марія з Ісусом на руках. Монах спорудив на місці дива хрест, збудував капличку і поставив ікону Богоматері. Почувши про цю подію, сюди масово почали приходити і оселятись люди.
За радянської влади чудотворну ікону місцеві мешканці ховали у себе вдома. І тільки з 1988 року вона знаходиться на своєму місці – у старій церкві Пресвятої Трійці. Під час візиту до України біля цієї ікони молився сам Папа Римський Іван Павло ІІ. Святиню для цього тимчасово перевезли із Зарваниці до Української греко-католицької церкви на Аскольдовій могилі у Києві.
Близько десяти років тому на схилі гори у Зарваниці збудували величезний собор Зарваницької Божої матері. А поряд тепер височіє 75-метрова дзвіниця. Також неподалік можна побачити Співоче поле у вигляді амфітеатру. Тут може вміститись до 50 тисяч глядачів.
Саме тут починаєш розуміти, що не дарма цей край називають українським Єрусалимом…
Артем СТЕЛЬМАШОВ
