Українка. Християнка
Допитливу Оксану Стефанівну саму то зацікавило: чи колись в історії вже бувало, що спеціаліст із літератури відважувався аналізувати творчість видатного пистменника в співавторстві з представником кліру. Забужко прояснила: таку кооперацію використовували для прочитання Данте. Але отак щоби в співавтори пішов глава Церкви – це таки вперше.
Кир Святослав був заскочений готовністю пані Оксани зануритися в християнський символізм. Забужко відповідає жартома: їй хотілося навернути главу Церкви до фемінізму. А вже серйозно додає: владика потрафив зрозуміти в Лесі Українці те, чого не вдалося літературознавцям.
«Апокрифи» вже в друкарні. Книга має надійти до крамниць приблизно за два тижні.
«Блаженніший має чудовий смак»
«Ця книга – визначна подія. І це абсолютно унікальна ситуація, – не скупиться на компліменти Оксана Забужко, розпочинаючи презентацію. – Ми з Блаженнішим говорили про це в ході наших розмов: чи були прецеденти, коли не просто духовна особа, і навіть не просто представник вищого кліру, а предстоятель Церкви обговорює з особою світською герменевтику художнього тексту. Обговорює творчість класичного автора з точки зору теологічно-богословської, з точки зору євангельських смислів і, зрештою, христологічних тем. Я потім таки перевірила: [обговорювали] не такого рангу, не такого рівня в церковній ієрархії», – повідомила Забужко.
Оксана Стефанівна, авторка книги «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», зізнається: стосунки Лесі Українки з християнством завжди видавалися для неї недостатньо дослідженими. Забужко відчувала, що для осмислення християнських мотивів був потрібен глибокий фаховий погляд.
«Леся Українка як релігійний мислитель починається з «Одержимої». І всі останні 12 років її творчості – це, сказати б, пошук своєї Церкви. Її пошуки драматичні, напружені. Стосунки з християнством часами конфліктні. Але те, що в неї пів десятка масштабних драм на теми ранніх християнських і євангельських сюжетів, – це якось лишається поза кадром сучасного літературознавства», – констатує Забужко.
Отже, спершу була ідея. А згодом вдалося зустріти й достойного співрозмовника.
«В мене завжди була така потреба і розуміння: от би поговорити про це з фаховим богословом, теологом. І от при особистому знайомстві з Блаженнішим Святославом з’ясувалося, що, крім блискучої освіти, він читав інші книжки, ніж ті, що я. Стало зрозуміло, що нам буде про що говорити. Крім всього іншого, в нього блискучий літературний смак, блискуче художнє відчуття. Відчуття митця», – похвалила Оксана Забужко.
«Я хотів її інтронізувати»
Минулого року перед Шевченковими днями Забужко вперше розповіла про підготовку нової книжки. Вона зізналася, що творчий план визрів після перегляду моновистави львівського «Театру в кошику» за мотивами п'єси Лесі Українки «На полі крові» і диспуту з філософом Євгеном Бистрицьким на тему її християнськотематичних творів.
«Я знайшла людину достатньо компетентну, щоби відповісти мені на питання, що постали в тій дискусії. Цією людиною – можу зробити тут першу попередню рекламу – став Блаженніший Святослав, голова Греко-Католицької Церкви», – проговорилася Забужко у березні минулого року.
Кир Святослав натякнув на спільну працю навіть трохи раніше, ніж Оксана Стефанівна. Щоправда, з його слів геть не випливало, що заповідається саме книга. «Тепер намагаюся читати Лесю Українку. Ми ведемо діалоги з пані Оксаною Забужко: наскільки можна по-християнські відчитати певні її біблійні образи. Це є знак запитання», – розповідав глава Церкви у січні в інтерв’ю «Радіо Марія».
Блаженніший каже, що прийняв запрошення до роботи над книгою, бо відчув, що мусить відкрити читачам Українку-християнку.
«Знаєте, я пригадав собі одну історію. Історію стосунків Андрея Шептицького, нашого святого митрополита, з Іваном Франком. Бо ми знаємо, що Іван Франко теж мав непрості стосунки з інституційною Церквою, – розповідає кир Святослав під час презентації «Апокрифів». – Десь у 60-х роках в діаспорі з’явилася така історія, що коли святкували ювілей творчості Івана Франка, митрополит Андрей Шептицький особисто вивів його на сцену оперного театру Львова і посадив на почесному місці. Чи був той жест, чи ні, до сьогодні дискутують. Але я, коли отримав запрошення, то хотів зробити щось подібне з Лесею Українкою в сучасних обставинах, в нашій сучасній культурі: вивести знову її на сцену уваги сучасної культури й інтронізувати на почесному місці».
Робота над книгою тривала приблизно півтора року. Спочатку Оксана Забужко передбачала, що вистачить однієї бесіди з владикою. Але довелося провести чотири розмови. І навіть їх видалося недостатньо: співбесідникам постійно хотілося зануритися ще і ще.
Праця над книгою охопила період торішніх президентських виборів. Забужко зізнається: «Апокрифи» допомогли їй перебути той період. «Остання розмова відбулася тривожної весни 2019 року. В черговий раз [тривога]: які виклики чекають на країну і що буде? А після того я сідаю за редагування тексту, і в процесі ще раз переживаю це. Одним словом, мені ця книжка допомогла втриматись на тій висоті національної самоповаги, з якої нас, українців, постійно намагаються скинути. От весь час, знаєте, намагаються опустити! І от щось там відбувається у тому телевізорі – а ти в цей час сидиш, читаєш: «Та ні! В мене ж є доказ! Ось – ми! Ось ми маємо тексти Лесі Українки, ось наші роздуми з Блаженнішим над цими текстами». І це є та задана українська стеля, під якою вже можна дихати», – ділиться Забужко.
Євангеліє – від Матвія. «Стрьомно» – від Забужко
В Україні досі погано знають справжню Лесю Українку, зазначає Блаженніший Святослав. Він нагадує про давній стереотип: начебто Леся Українка була атеїсткою.
Владика вбачав своїм завданням висвітлити християнський світогляд Лесі Українки. В один момент під час презентації він обмовляється і каже: «Леся Християнка».
«Ми знаємо, що було дуже багато спекуляцій на тему християнства Лесі Українки. Одні її звинувачували в атеїзмі, інші – в єретичності. Я би хотів, щоб ми вийшли з цієї парадигми. Щоб ми відчитали через образну драматургію Лесі Українки її послання сучасному українству», – пояснює кир Святослав.
«Вона жила і писала в контексті все-таки християнського світогляду. Використовуючи образи раннього християнства, вона несла нам свого духа. Вона при помочі тої образної мови – християнської, ранньохристиянської – формулює свій месседж, своє послання. І ось я намагався не зробити нічого іншого, як допомогти сучасному читачеві, який, можливо, не володіє тими християнськими смислами, зрозуміти краще, що хоче нам сказати Леся Українка», – розповідає співавтор.
Підбиваючи результат спільної роботи, Оксана Забужко жартує: в книжці на одній сторінці можна зустріти цитату з Євангелія від Матвія, виголошену Святославом Шевчуком, і її, Забужчине, «стрьомно».
«Я, звичайно, весь час потерпала, що я, може, десь зайду на якусь територію, де я ляпну щось блюзнірче, сама того не усвідомлюючи. Насправді тут заслуга Блаженнішого, його готовності сприймати не тільки арготизми, жаргонізми, а й цілком світський спосіб бачення», – ділиться Забужко.
«І от мої питання… ну, різного штибу. Не хочу сказати, що мені вдалося навернути Блаженнішого до фемінізму. Він дуже енергійно опирався, – сміється Оксана Стефанівна. І разом з нею гучно сміється кир Святослав. – По тонкій кладці ми проходили в цьому діалозі. Зрештою, сама Леся Українка визнавала з усіх, так би мовити, богів, лише Духа. В листі до Ольги Кобилянської вона писала: «Вірю ж я тільки в одного духа, того, що про нього співав Гайне в своїй Bergidylle і що йому служили всі найсвітліші душі людські», – тлумачить письменниця.
ПЕРЕКЛАДИ
Відповідаючи на питання про перспективу майбутніх перекладів, Оксана Забужко передбачає: книгою напевне зацікавляться в Польщі. Порушена тема точно пролягає через один із найгостріших тамтешніх світоглядних конфліктів.
«Для польського костьолу ця тема є дуже актуальною. Як сказала Оля Токарчук, костьол не знає, що робити з жінками, і як дати їм голос, як їх проартикулювати. Всі ці речі виходять в політичну площину і виглядають по-фундаменталістськи негарно в контекстах XXI століття, – зазначає Забужко. – Ми говорили про все це з отцем Томашем Достатнім. Я спитала в нього: «Чи є хтось у вашому клірі досить просунутий, щоби зробити, от, розмову?» Я сказала, що планую таку розмову про творчість Лесі Українки і її проблеми з християнством, в тому числі з жіночої точки зору. І розмову не з ким-небудь, а з предстоятелем і главою Церкви. В нього очі спалахнули! Він сказав: «Niech to pani zrobi! My to przetłumaczymy!».
Згідно з висновком Забужко, кир Святослав зробив те, на що не спромоглися літературознавці: «Ви показали її як релігійну, христинську мислительку», – констатує вона.
Оксана Стефанівна приходить до студії «Живого телебачення» із одкровенням, яке сама називає «подарунком» для владики. На момент презентації глава УГКЦ цього факту не знає, та й сама Забужко довідалася про нього вже по завершенні роботи над книгою, завдяки науковій редакторці видання.
Отже, під час однієї з розмов Блаженніший запропонував для розуміння поетичної драми «Адвокат Мартіан» зважити на ім'я головного персонажа: martyr з латинської – «мученик». Забужко розкриває таємницю: чернетковою назвою твору були... «Мученики». «Ваші ключі були абсолютно точними», – хвалить вона.
«Що дасть нам силу?»
До книги ввійшло чотири розмови між Оксаною Забужко та Святославом Шевчуком. Блаженніший, поза тим, зізнається: «В мене таке відчуття, що ми не закінчили розмови».
Їхня бесіда під час презентації теж часом кидається в глибінь, і навіть виникає відчуття, що почалася вже п’ята розмова. Тим паче, що й Оксана Стефанівна просто під час презентації ловить в словах Блаженнішого щось для себе нове: «Прекрасно! Я якраз цієї символіки в хрестах і не зчитала!».
До видання також ввійшло декілька творів Лесі Українки: «Одержима», «Руфін і Прісцілла», «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова», «Адвокат Мартіан» і лист до Агатангела Кримського, в котрому, словами Забужко, Лариса Косач «висловлює свої претензії до християнства». А також – поема «Що дасть нам силу?». Саме її Леся Українка в підзаголовку означила як «Апокриф». Звідси й назва книжки.
Під час презентації Забужко переповідає Українчину версію легенди про Симона Киринейського із титульного твору збірки. Відтак – Оксана Стефанівна декламує вірша вже напам’ять, практично пошепки.
На думку глави УГКЦ, апокриф «Що дасть нам силу?» можна вважати підсумковим для теми. Блаженніший звертає увагу на той момент, коли тесля, що зробив хрести для Голготи, зневірився в своїй роботі і в собі самому. Це сталося на саму Пасху – він втратив відчуття свята. Зневірився. Відтак кир Святослав погоджується із Забужко: дійсно, є сили, зацікавлені в тому, щоб зневірити українців. «Ви говорите, що кожен хоче нас опустити, щоб ми втратили віру і повагу до себе, повагу до того, що ми робимо», – проводить паралелі владика. На його погляд, Леся Українка добре дає відповідь на цей виклик і підказує, де ж знайти ту силу.
«У першій частині цього вірша відчувається, що цей тесля загубив зміст своєї праці.
Чому він працює? Хліб. Він працює задля заробітку, яким може прогодувати себе і свою сім’ю. Відчувається, що він втрачає сенс праці. З втратою сенсу він втрачає силу. Він не поважає вже й ті хрести, які він робить. Тому він робить їх погано. Він не поважає інструментів праці. Вкінці його сокира зударяється з сукуватим деревом, надщерблюється, і він її кидає геть. Кидає роботу. А вкінці він перестає поважати себе.
А друга частина цього вірша – це віднайдення сенсу і поваги до себе.
Як це відбувається? Він відчуває, що брак поваги до себе самого і до своєї праці спричинені великим болем, кривдою до іншої людини. Що його витягає з хати? Що дає йому силу і можливість знайти сенс? Повага до іншої людини, до чужого болю.
І от в тих обставинах, коли він бачить засудженого на розп’яття Христа, він починає віднаходити сенс. Він каже: хрест є таким важким, бо я його погано зробив. Своїм жестом він намагається надолужити той біль, якого він завдав.
Отой робітник віднаходить в собі силу. В його очах запалюється світло, він знаходить навіть фізичну силу, щоб той важкий поганий хрест взяти на себе і піти вперед.
На те питання, звідки нам взяти сили, Леся відповідає: з сили любові. Хрест у християнському сенсі – це символ любові, символ любові Бога до людини».
Кир Святослав
Наостанок Блаженніший каже, що ця поема важлива ще й роком написання. Леся Українка ставить угору духовні орієнтири в той час, коли велика частина світу дивиться вже в інакший бік. «Уявіть: 1903 рік, вся Російська імперія готується до революції. А Леся каже: робітник – що бере на плечі? Не червоне знамено! А бере на плечі хрест. І тоді в нього з’являється сила», – додає глава Церкви.
Як в Платона
У своїх розмірковуваннях Святослав Шевчук іноді сам говорить про канонічні речі, немовби світська особа: піджартовує, що євангелістам Українчина подача би не сподобалася.
«Ми знаємо, що в євангельській історії Симон Киринейський – не тесля, а селянин, який вертався з поля. Не добровільно взяв хрест – його примусили. Леся трошки деконструює ту оригінальну історію, тому, можливо, євангелісти би на неї трошки, я би казав, мали жаль. Але вона бере цю євангельську історію для того, щоб перетворити її на своє послання, свій маніфест», – пояснює владика.
Відтак для Блаженнішого ця розмова – «це діалог між християнською ідентичністю нашого народу, його культурою, і сьогоденним сучасним інтелектуальним життям». «Якась іскра між нами проскочила», – висновує він.
Кир Святослав зазначає, що в УГКЦ цей тип діалогу називають «новою євангелізацією». «Я намагався пояснювати певні глибокі важливі постулати християнської віри, які, на мою думку, поділяла Леся Українка, жила ними, мислила ними. Нехай вона буде цікавою і зрозумілою для українського читача», – підсумовує Блаженніший.
Зі свого боку Оксана Забужко резюмує: «В цій книзі нас троє: Леся Українка і ми з Блаженнішим, над нею писаним схиляючись. Ми прийшли до цього різними коридорами і з різного досвіду. А народжується щось третє. Ви це називаєте новою євангелізацією, я це називаю платонівським діалогом», – коментує вона.
Книга «Апокриф. Чотири розмови про Лесю Українки» вийде з друку після 30 червня. Наразі видання доступне для передзамовлення на інтернет-сторінці видавництва «Комора».
Текст підготував Володимир СЕМКІВ
