Черкаська обласна організація ВО "Свобода" заявляє про бездіяльність влади щодо запобігання агресії хасидів і оголошує про початок безстрокової кампанії "Умань без хасидів". Ще раніше Рада опозиційних сил Черкащини висловилася за те, щоб прах цадика Нахмана забрали з Умані до Ізраїлю, щоб припинити паломництва і конфлікти. А українські медіа заполонили відверто антисемітські повідомлення. Що означають ці заяви?

 Правники ще висловляться про антиконституційність цих заяв, правозахисники щодо порушення релігійної свободи, а українські релігійні лідери стануть на відкритий захист хасидської спільноти та за мирне врегулювання конфлікту, що існує та ще й штучно розкручується подібними заявами. Я щиро на це надіюся. Бо мовчання релігійних лідерів, еліт, журналістів і громадськості особисто для мене означатиме поріг несвободи і нетерпимості в українському суспільстві.

Не хочеться звертатися до причин конфлікту – він тягнеться ще з часів цадика Нахмана і уманської різні під час повстання Гонти і Залізняка та отримав нове дихання тепер, коли забулося довголітнє мирне співіснування українців і євреїв, а залишилися непрощені сторінки давньої історії, на якій так легко спекулювати та маніпулювати фактами.

Звичайно ж приїзд 30 тисяч паломників дуже відчутний у 80-тисячному містечку і може спричиняти певний дискомфорт для місцевих мешканців, можуть бути і конфлікти, але ж це не привід «святити ножі» і виходити на рівень національного і міжнародного скандалу, розпалювати міжрелігійну і міжнаціональну ворожнечу, як це роблять заяви. Це справа місцевої громади, якій треба допомогти врегулювати конфлікт, а не загострювати його.

Вже не говорю про абсурдність ситуації: чи євреї мають заборонити усім відвідувати Єрусалим, Назарет та інші важливі для християн міста - їм же ж також напевно не дуже зручно і комфортно з огляду на туристів і паломників. Якщо ми хочемо поваги, то маємо поважати і інших. Крім того, брецлавські хасиди - це частина нашої історії, чому ми не поважаємо їх право вважати нашу землю для себе святою?

Можна довго розмірковувати на тему теорій змов і думати, кому вигідна «Україна антисемітська», проте неможливо не відчувати наскільки небезпечними є такі заяви не для репутації України у зовнішньому світі, а для самого суспільства, яке стає терпимим до нетолерантності, затуплює розуміння справедливості і прав (своїх та чужих), а таким суспільством легше маніпулювати.

Ганна Арендт у контексті голокосту і суду над Айхманом назвала таке мовчання та поступову деградацію суспільства «банальністю зла», коли люди чинили зло не тому, що були фанатиками чи соціопатами, а тому, що це дозволяла держава, і вважали свої дії нормальними.  Звичайно, що це вже згущування фарб, проте такі заяви і відсутність реакції на них можуть нас тихенько вести до «банального зла», наслідки якого ще ніхто не може передбачити.