УПЦ КП вибрала правильний та історично обґрунтований шлях до автокефалії українського православ’я, за словами Митрополита РПЦ Іларіона (Алфєєва)
У світлі нещодавніх подій про які без сумніву сколихнули весь православний світ та заставили Московську Патріархію активно «заворушитися», мова іде про Саміт пентархії, прийняті на ньому рішення, та заяву Константинопольського патріархату, з якої випливає, що Україна не є канонічною територією Російської Православної Церкви
У світлі нещодавніх подій про які без сумніву сколихнули весь православний світ та заставили Московську Патріархію активно «заворушитися», мова іде про Саміт пентархії, прийняті на ньому рішення, та заяву Константинопольського патріархату, з якої випливає, що Україна не є канонічною територією Російської Православної Церкви, не залишилась осторонь цього питання і сама РПЦ, але захопившись апологією своєї церковної політики, невільно проговорилась, що УПЦ КП вибрала таки правильний і історично обґрунтований шлях до здобуття автокефалії.
Так, Голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Російської Православної Церкви Митрополит Іларіон (Алфєєв) в часі прес-конференції сказав: «… в історії Православ'я не було чіткої процедури надання автокефалії і, як правило, її оголошувала та чи інша церква, а потім вже кілька десятків років по тому її незалежність визнавалася Константинопольським Патріархатом та іншими православними церквами автономними».
З його слів фактично випливає, що проголошення Патріархом Філаретом незалежної від Москви Української Православної Церкви – є правильним кроком на шляху до офіційного визнання автокефалії українського православ’я і це підтверджує історичний досвід.
Проте Митрополит згадує і про другий шлях, до автокефалії:
«Або ж одна церква могла надати автокефалію інший. Так Константинопольський патріархат надав автокефалію Елладській, Болгарській, Сербській церквам, а Московський Патріархат - Церкви Чеських земель та Словаччини, а також Православної церкви в Америці. Польській православній церкві автокефалія була надана двічі - спочатку Константинополем, а потім Московською Патріархією.»
Вочевидь таку дорогу вибрала собі УПЦ (МП), проте у світлі заяв архієреїв РПЦ цей шлях до автокефалії може бути безкінечно довгим, якщо взагалі приведе до неї, оскільки наданню автокефалії мусить передувати «явище багатьох плодів нелицемірної любові до великої Помісної Руської Православної Церкви».
Було б доречним згадати, як Російська Православна Церква здобувала свою помісність і в який, аж ніяк не зразковий, спосіб відбулося проголошення Московської Патріархії і де тоді була та нелицемірна любов з її плодами про яку зараз говорить владика РПЦ Іонафан (Єлецьких)?
На останок Митрополит Іларіон зазначив, що в питанні автокефалії у Православній Церкві існував повний безлад, який після Всеправославного Собору може закінчитися. Проте постає питання: чи вигідне вирішення таких стратегічно важливих для Православ’я питань Москві? Звичайно ні, адже РПЦ вже втратила контроль над більшою половиною православної України з утворенням УПЦ КП, а якщо ще будуть прийняті норми та порядок надання автокефалії то УПЦ (МП), яка по свої структурі вже готова до автокефалії зможе на кінець її отримати, відтак українське православ’я буде незалежним від РПЦ, а це не дуже збігається з стратегією «Русский мир».
А тому, в реаліях українського церковного життя спостерігається бажання підмінити поняття містичної єдності Церкви і Христа на адміністративну єдність з Московським Патріархатом. Проголошується, що адміністративне підпорядкування Московському Патріархату є необхідною умовою належності до Вселенської Христової Церкви, що тільки через адміністративне підпорядкування Московському Патріарху відбувається єднання Української Православної Церкви з іншими Помісними Православними Церквами, переконані в УПЦ КП.
