УПЦ МП без Володимира: Камо грядеші
Предстоятель Української православної церкви Московського патріархату Блаженніший митрополит Київський і всієї України відійшов у вічність 5 липня після тривалої хвороби, з якою боровся протягом останніх років. Його спротив тілесним надугам був таким же тихим, але сильним, як і служіння на благо Україні.
Предстоятель Української православної церкви Московського патріархату Блаженніший митрополит Київський і всієї України відійшов у вічність 5 липня після тривалої хвороби, з якою боровся протягом останніх років. Його спротив тілесним надугам був таким же тихим, але сильним, як і служіння на благо Україні. Як зазначив архімандрит Кирило (Говорун), модель спротиву митрополита Володимира була дуже дивною - молитва і смиренність, а також надія, що Бог все владнає. "І Бог усе влаштовував попри логіку людських розрахунків", - констатує Кирило.
Після відходу у вічність Володимира, який очолював УПЦ понад 20 років, в історії цієї церкви відкривається нова сторінка. Укрінформ звернувся до експертів з проханням спрогнозувати, якою вона буде.
Речник УПЦ (МП) протоієрей Георгій (Коваленко):
Блаженніший відійшов до Господа, і Церква має поховати свого предстоятеля і призначити дату обрання нового. Традиційно це відбувається не раніше ніж через 40 днів після успіння, але не пізніше трьох місяців від часу упокоєння. Тому Священний Синод має провести засідання і визначити дату проведення Архієрейського собору Української православної церкви, який обере предстоятеля.
У церкві немає традиції передвиборчих кампаній - єпископи зберуться, проголосують, визначаться з трьома кандидатами, які наберуть найбільшу кількість голосів, а потім з-поміж цих трьох буде обрано предстоятеля.
Я не буду коментувати чиїсь припущення щодо можливих змін в УПЦ чи посилення впливу РПЦ, а прокоментую реальність. Вона така: Синод найближчими днями визначиться з датою проведення собору. Жодних причин говорити про якесь перенесення чи ще щось сьогодні немає.
Речник УПЦ (КП) архієпископ Евстратій (Зоря):
Спочилий Митрополит Володимир був ієрархом, який шукав балансу для підтримання єдності всередині своєї церкви. З одного боку, він не допускав розшарування між прихильниками промосковського вектору розвитку й тими, хто прагнув більшої незалежності УПЦ МП. З іншого боку, за його справами було видно, що він був і до кінця залишився українцем, любив Україну і працював так, як знав, як розумів, як вважав правильним для її блага. Безперечно, для УПЦ МП це велика втрата, тому що особа митрополита Володимира була, по суті, єднаючим центром.
Це була людина старшого покоління ієрархів, до якої з великою повагою ставилися не тільки в середовищі УПЦ МП, але і в цілому в суспільстві. Блаженніший умів прихиляти до себе серця й тих, хто не належав до його безпосередньої пастви. Чи збереже УПЦ МП його спадок і чи продовжить той шлях щодо зближення українських церков, який він накреслив, особливо в останні роки свого життя, покаже час.
Нинішній місцеблюститель є прихильником промосковського шляху розвитку, в той час як спочилий митрополит Володимир був прихильником діалогу і зближення з Київським патріархатом. Тому, власне, вибір залишається за єпископатом, який обиратиме нового предстоятеля. Якщо вони оберуть шлях митрополита Володимира, це буде благо для Церкви і для православ'я в Україні. А якщо інший шлях... Ми все одно прийдемо до єдиної Помісної церкви, але тоді це буде складніше і довше.
Безперечно, Московська патріархія зараз намагатиметься вплинунути на єпископат УПЦ, щоб домогтися обрання лояльного до неї і патріарха Кирила предстоятеля. Вона й раніше це активно робила, тому зараз це тим більше не може викликати жодного сумніву.
Науковець, історик, публіцист Ярослав Грицак:
Митрополит Володимир був виразником київської православної традиції, яка має своє історичне коріння, бо зародилася саме тут, у Києві. Вона, з одного боку, православна, а з другого, помітно відрізняється від російської, бо порівняно з нею є дуже західною. Тобто, умовно кажучи, митрополит Володимир - ще не Мазепа, але вже Хмельницький.
Автономія УПЦ МП, яку Блаженніший дуже твердо обстоював, напряму пов'язана з певними політичними процесами. Якби український політичний процес і далі йшов шляхом зближення з Росією, я майже переконаний, що Московський патріархат зробив би все, щоб цю автономію зліквідувати. Думаю, зараз буде зворотня хвиля, пов'язана з нинішньою політичною ситуацією в Україні. Адже Церква - це не тільки ієрархи, це живий організм.
Я вважаю, що УПЦ МП зараз розділена так само, як і російськомовний схід. Думаю, що проукраїнська традиція в ній досить сильна, тому, на мою думку, ієрархи зараз не можуть ухвалювати рішення, не озираючись на паству - це досить небезпечно. Треба все ж таки зважати, що ми живемо в тіні революції, і це матиме свій вплив на вибори в УПЦ МП.
Звісно, перед цією церквою наразі стоять величезні виклики, але якби митрополит Володимир відійшов років два чи рік тому, я б більше тривожився.
Ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету ім. Августина Волошина архімандрит Віктор (Бедь):
Блаженніший митрополит Володимир проводив той курс на збереження миру в УПЦ МП, даючи можливість спілкуватися в лоні цієї церкви як прихильникам автокефалії, так і тим, хто ще тримається духовної єдності з Московським патріархатом. Попри це, він багато зробив для того, щоб УПЦ українізувалася, відновлювала свою правдиву історію, розвивала українське богослов'я.
Мені здається, що Блаженнішому Володимиру просто не вистачило часу в земному житті, щоб довести питання щодо подальшого проголошення автокефалії УПЦ до кінця. Це, напевно, повинні тепер зробити наступні покоління богословів, які вважають його своїм духовним отцем і виконуватимуть його заповіти.
Однак, я думаю, що розшарування в УПЦ на тих, хто орієнтуватиметься на Україну, і прихильників збереження єдності з Московським патріархатом після відходу у вічність Блаженнішого митрополита Володимира, посилиться, і приховати це буде неможливо.
РПЦ поки що вестиме політику, ніби нічого особливого не сталося, і УПЦ й надалі розвивається так, як і раніше, тобто маючи широкі права автономії, але в юрисдикції Московського патріархату. Проте вона не полишатиме спроб блокувати будь-які проукраїнські сили в УПЦ, які проводитимуть політику подолання розділення церков і об'єднання православних юрисдикцій у єдину Помісну православну церкву.
Релігієзнавець, кандидат політичних наук, доцент Львіського національного університету імені І.Франка Андрій Юраш:
Митрополит Володимир був дуже значущою постаттю для українського православ'я. Він мав, на мій погляд, таку суспільну вагу, яка дозволяла йому бути самостійним і або мовчки ігнорувати певні установки, які йшли з Москви, або навіть організаційно проводити рішення, які не підтримувалися керівництвом у Росії. Тому це дуже відчутна втрата для УПЦ, яка, на мій погляд, може відкрити новий етап в історії цієї церкви та пошуку власної ідентичності і місця в українській суспільній ситуації.
Останні події в УПЦ і останні рішення Священного Синоду, дають підстави думати, що, умовно кажучи проросійська група зміцнилася і відчутно впливає на перебіг усіх процесів у церкві. Але ситуація в Синоді не є тотожною ситуації на Архієрейському соборі, оскільки в Синоді домінують владики ще з радянським минулим, виховані в духовних школах Москви і Санкт-Петербурга, для яких іншої моделі розвитку, окрім промосковської, просто не існує.
Натомість в Архієрейському соборі переважають молоді архієреї віком 35-40 років - їх там процентів 60-70, - які здобули освіту вже в Україні, знають, що таке незалежна держава, і виросли в умовах змагальності з Київським патріархатом. Тому для них це питання не є таким категоричним і однозначним. Інша річ - наскільки вони будуть готові йти на певні конфліктні сценарії з Москвою у відстоюванні цієї ідеї, бо вона навряд чи буде готова поступатися і йти на якісь юрисдикційні кроки у напрямі автокефалії УПЦ.
Я думаю, що ці молоді проавтокефальні ієрархи можуть на даному етапі висунути свого кандидата, не ставлячи радикально питання автокефалії, але працюючи на перспективу саме в цьому напрямі. Тому в даній ситуації проглядається кілька можливих моделей розвитку УПЦ МП.
Доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник Інстиуту філософії НАНУ Олександр Саган:
Я думаю, що Московська патріархія зробить ставку не так на відверто промосковського кандидата, як на взяття під контроль усіх процесів внутрішнього життя церкви. Це перш за все висвячення епископів, ротація кадрів тощо. Як на мене, патріарх Кирил розуміє, що час грає не на нього і років через десять в УПЦ МП підросте молодь, яка явочним порядком або голосуванням ногами визначить свою позицію.
На мою думку, відверто проросійські кандидати на зразок митрополита Донецького Іларіона чи одеського Агафангела зараз не мають шансів на обрання першими особами в УПЦ МП, тому будуть пропонуватися більш компромісні кандидатури. Я думаю, що мова може йти про митрополита Бориспільського Антонія (Паканича), митрорполита Чернівецького Онуфрія (Березовського), можливо, якщо він погодиться, митрополита Черкаського Софронія (Дмитрука). Це досить нейтральні, обережні і не такі відверто промосковські кандидати, з-поміж яких, в принципі, може бути обраний наступник Володимира.
Щодо об'єднання українських церков у єдину Помісну церкву, то цей процес, з одного боку, залежатиме від новобраного предстоятеля, а з другого, від того, наскільки ми в економіці, політиці, всіх інших речах будемо віддалятися від Москви. Чим далі ми відійдемо, тим цей процес об'єктивно буде посилюватися. Його не зможе стримати навіть відверто промосковський кандидат на чолі УПЦ МП: якщо він намагатиметься діяти в цьому плані силовими методами, то, скоріш за все, розколе церкву.
Надія Юрченко
