УПЦ (нібито не МП): Синод як вирок самим собі

Соня Кошкіна

Українську православну церкву Московського патріархату продовжує лихоманити (чому вона досі є частиною РПЦ, хоча заявляє протилежне, можна докладно почитати тут).

Після чергового скандалу – з піснеспівами про «звон пливьот над Росією» – терміново призначили засідання Синоду. Очікувалося, на ньому будуть прийняті рішення, які докорінно змінять ситуацію. Ну добре, не те щоб докорінно, ну хоча б якось покращать.

За день до Синоду в Лавру (а також в Корецький і Зимненський монастирі і до Сарненського єпископа Анатолія) прийшли з обшуками співробітники СБУ. За підсумками прозвітували про вилучену пропагандистську літературу, мільйони готівки та виявлення «сумнівних громадян» РФ з російськими або й підробними українськими паспортами. Це – якщо сухою офіційною мовою. Але я перекладу. На території Лаври (як і будь-якого великого монастиря) є спеціальні готелі для проживання паломників. Також – корпуси, де мешкають послушники. Саме в ці приміщення декілька місяців тому масово заселились «паломники» з виразним російським акцентом і відповідними документами. От вчора їх і «прийняла» СБУ.

Одразу згадалося, як в 2014-му перед захопленням Словʼянська Гіркін в Святогірській Лаврі переховувався сам, накопичував бойовиків і зброю. А коли у 2022-му по Лаврі почало прилітати, а місцева окраса – Всіхсвятський скит – згорів дотла, батюшки тільки руками розводили – мовляв, за що?

Вибачте, відволіклася.

Отже, були сподівання, що на засіданні Синоду УПЦ МП зробить хоч якісь висновки. Але керівництво московської церкви ситуацію тільки погіршило. Власними руками.

Здавалося б: нічого нового, проходимо далі. Однак насправді ці події важливі, тож проаналізуємо детально.

З чого все почалося?

З оприлюднення в мережі відео, як після служби в Києво-Печерській Лаврі хор співає про «звон пливьот над Расією».

З точки зору Лаври – нічого кримінального, там таке відбувається регулярно, просто цього разу хтось зафіксував. На тлі численних повідомлень про обшуки у попів-колаборантів, про їхні зради, посібництво ворогу, втечі в Москву, цей «звон» мав ефект останньої краплі.

Спочатку в Лаврі все заперечували. Мовляв, монтаж, підробка, провокація від ПЦУ. Але наступного дня настоятель обителі митрополит Павло (Лебідь) все підтвердив. Звісно, в притаманній йому манері.

Я про це вже писала в чудовому Facebook (де мене після цього забанили за «мову ненависті»), але коротко повторюсь – для повноти картини.

Що саме сказав Павло?

1. Зафіксовані події відбуваються не під час служби, а після. Ці слова не є молитвою.

Абсолютна правда. Молитви такої в природі не існує. Але після служби народ йде на поклін до ікон, а хор в цей час співає різні пісні. В ПЦУ це зазвичай духовний Гімн України. Тут – Росія і «матушка Русь». Ну, що ж, кожному своє.

2. Павло стверджував, що «співали якісь активісти».

Мовляв, проходили повз, вирішили зайти до Лаври поспівати. Чом би й ні? Але кожен, хто ходить до храму частіше, аніж відсвяткувати Різдво і посвятити кобасу на Великдень, знає: ситуація, при якій щось там співають – навіть після служби – якісь сторонні люди, н-е-м-о-ж-л-и-в-а.

А от парафіяни при цьому, зверніть увагу, мовчали. Їх, очевидно, все влаштовує.

3. Після всіх цих «переконливих» пояснень (і відсутності вибачень перед ПЦУ, яку ще вчора обливали брудом) Павло чомусь каже, що Захарію (священнослужитель, на літургії якого звучала пісня із прославленням Росії) – на етапі з'ясування обставин – відсторонять від ведення служб.

Мовляв, він службу завершив, пішов собі до людей, аж тут якісь нехороші непатріотичні хулігани зібралися перед іконою чудодійною поспівати. А Захарія не винен – просто не почув.

Якщо Захарія не винен, то чого ж його «відстороняти»?

Маю аналогічне запитання. Але воно, вочевидь, залишиться без відповіді. Тож краще розкажу вам про «героя».

Отже, знайомтеся. Отець Захарія.

Місцева Лаврська цікавинка.

Якщо серйозно – дуже розумна, досвідчена людина, хороший психолог.

Вважається «цілителем», «чудотворцем», який «допомагає елітам».

Ще трошки, і майже Распутін для царської родини.

У всі часи хтось вірить в масонів, хтось – в інопланетян, хтось – в релігійний містицизм.

Захарія задовольняє останній запит.

Причому робить це дуже майстерно, треба віддати належне. Антураж – відповідний: спить він в домовині (непофарбованій. На цьому чомуь особливо наголошується), на Пугачову одягає шапку Марка-Гробокопателя.

Ось – цитата (даю мовою оригіналу):

«Когда-то он посоветовал ей шапку Марка Гробокопателя – священной реликвии Лавры, которая очищает от негатива, снимает сглаз и порчу и исцеляет. Шапка представляет собой головной убор с шипами, которые давят на голову и доставляют массу неприятных физических ощущений. Но от боли человек, надевший ее, исцеляется и духовно очищается. Алла Борисовна надевала шапку в Лавре несколько раз».

Попит є, то чому ж ні? Суто ринкова історія.

Свого часу був дуже популярний в біло-блакитній тусовці.

Тільки на моїй пам’яті він двічі передрікав людям курс долара (десь в 2010-2012). Але от невдача: у той самий час для двох різних поважних нардепів прогноз був різним. Але нардепи були з однієї партії (ПР) і спілкувалися між собою. Просто одного вже майже призначили очільником одного східного регіону, а другого – кинули.

Той другий засмутився і… поїхав перепитувати курс долара на Афон.

Це не жарт.

Там ще була історія з келією за 20 тисяч євро за ніч, але її я на наступний раз залишу – досить з вас культурного шоку.

І Синод покарав цього «цілителя»?

Ні, вони про нього навіть не згадали.

А Пашу-Мерседеса?

І про нього не згадали. Напередодні були чутки, що його все ж можуть ввічливо «попросити». Замінити, наприклад, на Мелетія (митрополит Чернівецький і Буковинський, – С.К.). Або й просто закріпити Лавру за Онуфрієм (його постійна резиденція – в Феофанії. Так, це жіночий монастир. Але кого це зупиняє?). Цього не сталося.

То що ж вони наприймали?

Кадрові рішення. І от про них маємо поговорити в деталях.

Читаємо пункт перший: «У відповідь на рапорт про погіршення стану здоров’я, митрополит Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф звільнений від керування Кіровоградською єпархією…. Митрополит Іоасаф надалі буде нести послух вікарія Київської Митрополії».

Хто такий Іоасаф?

Нагадаю.

Це у нього СБУ місяць тому проводила низку обшуків (не один і не два).

Набір звинувачень стандартний: посягання на територіальну цілісність, розпалювання міжконфесійної ворожнечі.

Іоасаф – ставленик і протеже Антонія Паканича. Паканич – права рука митрополита Онуфрія, один із головних проросійських діячів УПЦ (нібито не МП), у якого в наявності російський паспорт (щоб зовсім точно: був у 2009, як далі – не перевіряла).

Раніше в церковну політику ніколи не втручався, типовий пристосуванець, нічого надзвичайного. Але, повторюся, до Антонія стояв близько.

Після утворення ПЦУ в 2018 році, йому буквально зірвало дах і він затіяв «священну війну».

За благословенням, прихопивши своїх священників, поїхав до цілого Гундяєва. Почитайте звіт з цієї зустрічі – він воістину епічний.

Тож його нинішній «русскій мір» зовсім не дивує.

І що ж ми маємо?

Іоасаф пише «за станом здоровʼя» і його просто переводять вікарієм до Києва (!).

Синод в-з-а-г-а-л-і ніяк не реагує на те, що СБУ звинувачує його в держзраді.

Ніяк.

Як, власне, і на вручення підозри митрополиту Вінницькому і Тульчинському Іонафану (це як очільнику регіону, якщо на світський лад) - на Синоді не прозвучало ні слова.

Ну, ясно, як у 2016 році проти Новінського карна справа була (у зв’язку з підозрою в посяганні на життя покійного Блаженнішого Володимира), так на його підтримку Синод збирався.

А тут…

Знаєте, що зробив Іонафан після обшуків?

В першу чергу, все заперечив (що не дивно). Друге – зібрав підлеглих і змусив їх присягнути йому на вірність – вінницькі попи дружно підтримали свого керівника.

Що він за один, спитаєте? Коротко нагадаю.

Іонафан – колоритний персонаж.

Дуже дружить з Гундяєвим. Ще з тих часів, коли викладав у Ленінградській духовній академії (друга половина 70-х) за часів його ректорства.

В 1988 став першим намісником Лаври, звідки був звільнений зі скандалом. Причина – дуже багато цінних речей з Лаври кудись зникли. Особливо старовинні.

Буває.

Звільнив Іонафана митрополит Філарет (Денисенко) у 1991 (ще до розділення на МП і КП).

Іонафан дуже образився і накатав в Москву донос на Філарета.

Потім перепросив, сказав, що він його оббрехав.

Його позбавили (!) сану.

Іонафан не дуже засмутився, вирішивши «перебути» у автокефалів (дико не любить цього згадувати).

Коли Філарет з усіма розсварився (бо не зміг очолити РПЦ – голосів не вистачило) і створив собі КП (який світове православ’я так і не визнало), на хвилі колективної ненависті до нього Іонафана пробачили, повернули і відправили в Суми.

Але звідти його теж вигнали. Теж зі скандалом. З тих самих причин.

В 1997-му він особисто брав участь в написанні тексту анафеми для Філарета (так сильно його ненавидів).

Ясна річ, ідейний «русміровець». Саме ідейний (а не «користі раді», як, скажімо, Павло-Мерседес). Має російський паспорт.

В якості вишеньки на тортик додам, що, окрім цього всього, Іонафан в церковних колах відомий як великий поціновувач осіб однієї з собою статі.

Навіть більше, ніж одеський Агафангел.

Ні, там не всі такі. Так, буває-трапляється. Але ж намагаються не афішувати. Тут – демонстративно.

Власне, можна спитати його вікарія (на якого, до речі, у Іонафана все записано).

Що з попами-втікачами?

«Митрополит Ізюмський і Куп’янський Єлисей звільнений від керування Ізюмською єпархією та почислений на спокій. Митрополита Роменського і Буринського Іосифа звільнено від управління Роменською єпархією та почислено на спокій».

Єлисей – це той, який публічно благословляв голову проросійської «адміністрації» в Ізюмі Романа Ганчева, а потім втік з ним до Бєлгорода.

Іосиф був колаборантом на Сумщині, а потім втік кудись на Свєрдловщину.

Зверніть увагу, їх не засудили, не позбавили сану. Просто відправили «на спокій». Дивно, що нагород ніяких не дали.

Що з тими попами, що у Кремлі сиділи?

В Кремлі сидів Луганський митрополит і два попи з Херсонщини і з Запорізького регіону. Два останніх перед цим надавали приміщення своїх монастирів для проведення «рефередумів».

Їх також не згадали.

Як і кримську єпархію, яка не визнала рішення Собору від 27 травня, попросилася під омофор Москви і була туди успішно прийнята.

Ніби нічого й не відбулося.

Чи це все?

Ні. УПЦ не була б МП, якби не опублікувала ще й абсолютно огидну заяву. Це занадто навіть для них.

Просто дві цитати:

«На жаль, сьогодні на адресу деяких священнослужителів Української Православної Церкви лунають звинувачення у колабораційній діяльності. Зі свого боку, беручи до уваги різні обставини, що склались внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України, заявляємо, що ці штучні звинувачення є недоведеними та безпідставними».

«Штучні!» «Штучні звинувачення»!

«Не може не викликати занепокоєння ще й та обставина, що останнім часом у деяких монастирях та у священнослужителів Української Православної Церкви були проведені обшуки. На жаль, декому вже висунуті серйозні обвинувачення. У зв’язку цим, ми наполягаємо на об’єктивності дій правоохоронців. Слідство має бути неупередженим і не супроводжуватись бездоказовими звинуваченнями».

І що із чим робити?

Україна, за Конституцією, є секулярною державою (тобто, в справи церкви не втручається). Конституцію під час війни не міняють. Заборонити законом – не найкраща ідея (мене важко запідозрити в симпатіях до московських попів, але треба бути обʼєктивними). Чому – докладно писала тут.

А от СБУ точно має інтенсифікувати свої дії. Також – українські суди.

Однак є ризик. Який ні в Лаврі, ні в Феофанії, схоже, не усвідомлюють. Українське суспільство вже доведене всім цим до крайності і наслідки можуть бути вельми непередбачувані.