Усі повинні відповісти на поклик, бо треба боронити свого, – пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара
Сім років тому, 31 травня 2017 року, відійшов до вічності Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, видатний український релігійний, громадський діяч, моральний авторитет і духовний наставник українського народу Блаженніший Любомир Гузар.
Цього дня хочемо пригадати кілька думок Блаженнішого Любомира, і заохочуємо більше пізнавати спадщину нашого Патріарха, щоб наслідувати його:
― Треба збудувати кордон, який чітко і ясно позначить: тут є ми, а ви [росіяни] — з другого боку, там робіть, що хочете. Якщо вони хочуть свою імперію, нехай. Але нехай нам не перешкоджають жити, нехай нам не роблять пакостей, нехай не вчиняють агресії, нехай не видумують якихось претензій, щоб зробити Україну частиною цієї імперії. Нехай нам лишать наш мир, спокій. А ми будемо будувати свою демократичну державу.
― Народ захоплюється волонтерами замість того, аби допомагати. Захоплюватися ― це добре, правильно. Але не можна тільки захоплюватися ― треба ще й щось робити. Звідки волонтери беруть гроші і сили? Якщо вони можуть, то й інші можуть. У нас це дуже популярно ― плакати, бідкатися, замість братися до праці. Як почати працювати ― менше буде песимізму, бо людина побачить, що вона може багато доброго зробити, навіть виходячи з тих скромних можливостей, які в неї є. От спробуйте. Вранці, встаючи з ліжка, прийміть рішення зробити те і те ― заплануйте конкретні добрі справи. А ввечері, вкладаючись у ліжко, запитайте, чи зробили ви те добре, що планували. Робити добро ― на це немає перешкод. Крім власного лінивства.
― Родина, школа, Церква, телебачення, література — усі повинні підкреслювати користь для себе і для загалу суворого дотримання законів. Хочемо жити в нормальній державі — працюймо над тим, щоб законослухняність стала нормою поведінки для всіх громадян.
― Якби неділю за неділею парох під час проповіді говорив людям про стандарти громадянської поведінки, що достойні християнина, тоді ми би мали помітні результати вже за доволі короткий час. Хтось має почати це робити ― виховувати громадянина, давати йому моральні орієнтири, лікувати його духовні хвороби. Мені здається, це цілком природнє завдання для Церкви.
― Щодо того, що матері протестують [із відповіді Блаженнішого на питання «В Україні частішають випадки батьківських пікетів – матері не хочуть віддавати синів на війну. З іншого боку, боронити вітчизну є святою справою. Як бути?»]. Це про матерів, які люблять своїх дітей, так люблять, як тільки матері можуть любити. Але, з другого боку, якщо ці матері не поблагословлять своїх дітей на війну, то не буде що робити, не буде держави. Вони мусять зрозуміти: така ситуація в цілому світі, що люди молодші, старші, хто би то не був, більш чи менш кваліфіковані, йдуть на війну – боронити, власне, своїх матерів. І тут інакшого немає виходу. Ми не можемо сказати: нехай воно якось буде, нехай чужі діти йдуть воювати. Всі мають воювати, не тільки якась одна сторона. Всі повинні відповісти на поклик, бо треба боронити свого. Якщо не будемо боронити свого, то не будемо мати нічого.
– Знаєте, я виростав, коли була Друга світова війна. І бачив, що війна є дуже страшна річ. Війна є дуже прикра, жорстока річ. Але нема ради, треба боронитися. Тільки у війні ― іншого шляху сьогодні я не бачу ― ми можемо здобути свою незалежність. Раз є агресія, раз хтось на нас нападає, мусимо боронитися. І, бачите, ми знайшлися в дуже поганій ситуації, але якось рятуємося. Подиву гідно, що без належної підготовки, без належної армії, не озброєної так, як треба. І дай Бог, щоб нам це вдалося.
Джерела:
