В Білій Церкві давно і послідовно спліталося гніздо «русміра»

Митрополит Євстратій (Зоря)

З 1985 (!) року він був Білоцерківським благочинним РПЦ — відразу після висвячення на ієрея. Доволі унікальний випадок в практиці РПЦ. Можливо дуже сподобався «отвєтствєнним органам»?

У серпні 1994 р., невдовзі після інаугурації Л. Кучми, під о. Василія, терміново постриженого в ченці з іменем «Серафим», створюється Білоцерківська єпархія на півдні Київщини.

Найближчий друг подружжя Засух — пані Тетяни, близької до родини тодішнього президента, та її чоловіка — голови Київської облдержадміністрації. За сприяння цієї родини набув нечуваного впливу у Білій Церкві. Використовував його, щоби «рєшать вапроси».

Відтак цілком логічно нажив окрім друзів — і ворогів. Що обернулося кримінальними справами, від яких раптово вирішив сховатися за «схимою».

Схима (велика схима) — третій, найвищій ступінь чернечих обітниць, означає повне зречення світської діяльності, усамітнення в монастирі (чи навіть у затворі, тобто без виходу з певного приміщення). За канонічними правилами особа, що приймає схиму, не може бути єпископом, бо це вимагає публічної діяльності. Єпископ, який прийняв схиму, має перебувати «на спокої», тобто він не може здійснювати ніякої адміністративної праці.

Але здається, в МП канони бачать лише тоді, коли хочуть. І коли Серафим «порішав» питання, то швидко забув про свою схиму, про обітниці, що він тепер «схиєпископ Сергій». Він надалі звав себе Серафимом.

Замість затвору він був звільнений на спокій — бо відмовився приймати призначення в єпархію на Донбасі. Натомість виїхав до Москви, де від Патріархії отримав храм у Лефортові, який очолював, як настоятель протягом 9 років.

Вже при митрополиті Онуфрії раптом повертається в Україну — його призначено ректором Почаївської семінарії, відомої своїм духом «русміра», який там особливо укорінений навіть у порівнянні з іншими семінаріями МПвУ.

У 2018 р. цього заслуженого борця за «русмір» та Моспатріархат, схимника (!) м. Онуфрій призначає у Івано-Франківськ єпископом! В 2019 р. дає йому титул архієпископа, а в 2021 р. — митрополита.

24 лютого 2022 р. така «заслужена» особа з Франківська втікає до Московії. Внаслідок того його «тихенько» звільняють.

Зараз борець за «русмір» — сидить там. Але за роки праці в Білій Церкві він багато зробив для того, щоби укорінити там «русскій мір». І те коріння ще й досі проростає буйним цвітом…