«В огні сеї страшної війни виковуєся красша для нас доля», – думки Андрея Шептицького для воєнного часу

«Я знайшов у Шептицького цю фразу, яка сповнила мене великою надією, – пише Мирослав Маринович. – Ці слова були сказані тоді, коли про український Київ ще мови не було. Ще Україна не була незалежною, а він уже бачив, якою великою може бути її роль у світі. Дай, Боже, щоб наші уми і серця сповнилися цими ідеями Шептицького і щоб ми справді зробили український Київ і всю Україну важливою землею для всього світу».

1 листопада минає 78 років з дня смерті предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви, митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського Андрея Шептицького.

Маючи духовний сан, митрополит був вмілим дипломатом, економістом, щедрим меценатом, етнархом. «Сповняючи обов’язки любові до ближнього, приставав я з моїми вірними у справедливих національних прагненнях, роблячи себе всім для всіх, щоб їх спасти; обороняв я їх також перед несправедливостями», – писав Шептицький.

Визначальними тут є слова «роблячи себе всім для всіх, щоб їх спасти» – наголошує у своїй книзі «Митрополит Андрей Шептицький і принцип “позитивної суми”»

Мирослав Маринович. Вони є парафразом відомих слів апостола Павла: «Взяти собі ці слова за взірець почесно для кожного християнського місіонера, хоч, будьмо справедливі, далеко не кожному вдавалося втілити їх у життя».

Митрополит Андрей Шептицкий служив своєму народові як духовний провідник майже пів століття. «Він жив у турбулентні часи, – пише у передмові до книги американський бізнес-мислитель українського походження Адріан Сливоцький, – і був найбільш далекоглядним і непохитним моральним авторитетом своєї доби. Не лише для свого народу, а й для всіх народів світу».

Серед іншого Андрей Шептицький був засновником Львівської богословської академії, правонаступником якої є Український католицький університет.

До дня пам’яті митрополита ми зібрали для вас кілька цитат, які, сподіваємося, стануть доброю нагодою ближче пізнати діяльність цього Великого Українця: «Український Народ мусить у тій історичній хвилині показати, що має досить почуття авторитету, солідарності й життєвої сили, щоб заслужити на таке становище посеред народів Європи, в якому міг би розвинути усі Богом дані сили. Карністю і солідарністю, совісним сповнення обов’язку доведіть, що Ви дозріли до Державного Життя».

Про єдність

• Ясно, як на долоні, що Рідна Хата не повстане, якщо не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть, обходячи всі різниці, які їх ділять, завести між собою якнайбільшу єдність. Тієї єдності Україні треба, а та потреба накладає на нас усіх обов’язок, і від сповнення того обов’язку залежить майбутнє Батьківщини.
• Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависті! […] Як довго не буде між нами християнської єдності, так довго й найслабший противник буде від нас сильніший! Як довго у національних справах більше пам’ятати будуть українці про власне індивідуальне добро, так довго загальна справа не буде могти успішно розвиватися. Бо тої загальної справи просто не буде, бо не буде її в свідомості і в совісті людей.
• Найбільшою небезпекою є внутрішні роздори, взаємне поборювання й отаманщина, яка випливає з роздорів і вже так сильно спричинилася до руїни й упадку усіх наших надій при першій нашій пробі побудувати Українську Державу… Мусимо, однак, від усіх домагатися, щоб вони полишили раз і назавжди всякі партійні роздори і внутрішню партійну боротьбу. Хто приносить нам домашню [громадянську] війну, той шкодить народній справі навіть тоді, коли б мав щодо неї великі заслуги.
• Є в душі українця глибока й сильна воля мати свою державу, — та, попри ту волю, знайдеться, може, однаково сильна і глибока воля, щоб та держава була обов’язково такою, якою хоче її мати партія, чи кліка, чи група, чи навіть одна особа. Бо як же пояснити те фатальне ділення між собою, ті спори, роздори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу?!
• Кожен, кому тільки добро України лежить на серці, мусить уважати за свій обов’язок цілою працею життя спричинятися до множення елементів єдності.

Про війну

• Під час війни особливо важливо довіряти Богові. Воєнні часи приносять нам неодно терпіння і неодну спокусу. Йде лиш про це, щоб з Божою благодаттю тривати при Божому законі і сильно надіятися на Всевишнього, що його пресвята ласка оберне на наше добро всі терпіння, які нам зіслав. Досвіди принимаємо з Божих рук; нічого не діється без волі Небесного Отця, Бог, добрий Батько, змилосердиться над нами, простить наші гріхи і дасть діждатися благословенного часу миру.
• Заховуйте супокій. В Божих руках наша доля; без Божої волі і волос з голови не спаде. В Бозі наша надія і сила. В огні сеї страшної війни виковуєся красша для нас доля.
• Ви, що у бою щодня наражені на смерть, пам’ятайте заховувати серце, чисте від гріха, будьте все готові ставати перед Божим Престолом і здавати справу з цілого життя. Хоробро сповніть обов’язки! Побіда певна, а справа свята!

Про молитву

• Спільна молитва, мої милі браття, має більшу силу, ніж молитва кожного зокрема. Не лише тому, що тут один за одного молиться, один одному випрошує ласки з неба, а ще й тому, що Ісус Христос обіцяв особливішим способом бути з тими, хто об’єднується в Його імені.
• А коли молимося про мир для людства, то о скількись більш треба нам молитися про мир серед нашого народу, про мир внутрішній, про заперестання ненависти, роздорів, ворожнечі й – зі сльозами це говорю – кровопролиття… Світ гине з браку любові, гине з людської ненависти! Не переставаймо ж благати Всевишнього про обильні теплі дощі Його святої благодаті з неба.

Про любов до Батьківщини

• Любіть всі своє, свого тримайтеся і про своє дбайте, але стережіться ненависті, бо ненависть це почуття нехристиянське. Стережіться і між собою ненависті й роздору, надмірної партійності; об’єднуймо свої сили, бо сили розділені завжди є слабкими.
• Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й Батьківщини. Зі своїм народом та Батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо найбільшим добром, і святим обрядом, яким дорожимо, – але ще і спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… І цілою віковою минувшиною, і спільною українською кров’ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… І спільним бажанням та потребами, і спільними терпіннями і злиднями.
• Більшу послугу робить чоловікові й народові той, хто вчить його виправляти свої помилки, ніж той, хто вчить його гордитись і тішитися славою чи величчю минулих поколінь.

Про спільне благо

• Вся мудрість життя полягає в тому одному, щоб любити те, що направду є добром. І хто зумів би так любити лише справжнє добро, той був би наймудрішим і святим чоловіком. А тим справжнім добром є те все, що веде до Бога! А найбільшим, найдосконалішим і безоглядним добром є сам Господь Бог. Така людина, що шукала б тільки справжнього добра, любила б Бога понад усе. Бо Бог є добром понад усе.
• Спільне добро чинить із людей одне тіло, а якраз те спільне добро є основою всякої любови. Почуття й свідомість цього спільного добра, яке лучить людей, веде людину до зрозуміння, що загальне добро – то її власне добро, а ближні її – то наче вона сама! І тому тією самою любов’ю, якою людина сама себе любить, мусить вона любити й ціле людство.

Про справедливий мир

• Бо ж це не мир, коли хтось проти своєї волі мусить із кимось іншим на щось погоджуватися.
• Бо кожний розуміє, що мир, який не рахувався б із потреби народів і при якому народи вважали б себе скривдженими і ними б у дійсності були, не був би ніяким миром. А радше причиною нових чимраз гідних ускладнень і взаємних ненавистей, які мусили б довести до нових воєн.

Заклик до майбутніх поколінь

• Нехай будучі покоління візьмуть в свої руки торгівлю і промисел, бо слабкою завжди є суспільність, що свого промислу не має; убогою суспільність, в котрій торгують чужинці. Лиш та суспільність багата і сильна, в котрій всі, або майже всі, відповідно до свого положення, суть заможні.
• Шукаєте сили економічної без моральності, без Закону Божого. Неможливим є економічне буття без моральності, бо неможливим є без суспільного ладу, а ладу суспільного нема, де немає рівноваги прав і обов’язків. А цієї рівноваги нема, де немає етики… Так само неможливим є економічне буття, оперте на етиці, яку розуміють як приватну справу кожного зосібна…Моральність потрібна для дотримання суспільного ладу… мусить бути Законом Божим.
• Землиці, не випускайте її зі своїх рук. Стережіться лінивства; в усіх станах лінивство є заразою, є марнуванням свого добра. Бо час до праці є також даром Божим і даром цінним; працею можна змінити його на маєток, а дармованнєм і лінивством – на власну шкоду… Лучіться разом, заводіть по ваших селах крамниці христіянські, шпихлірі громадські і всякі інші пожиточні установи.
• Працю для майбутнього вважаю справою у сто разів важливішою, ніж усе, що можна зробити для теперішньої хвилини. Маємо тепер закласти у християнські організації нашого народу ті цеглинки, на яких послідовники наші будуть будувати.
• Не мають чого боятися ті, що ждуть певної світлої побіди!

Для матеріалу використано цитати:
– з книги Мирослава Мариновича «Митрополит Андрей Шептицький і принцип “позитивної суми”»

– зі статті «Андрей Шептицький: християнські розв’язки одвічних проблем», Збруч.

Також рекомендуємо подивитися 10 коротких відео проректора УКУ Мирослава Мариновича про думки та засади митрополита щодо економіки, патріотизму, лідерства та влади, які були записані у межах проєкту «Бієнале Шептицький».