В УКУ міжнародні експерти обговорили ватиканську Ostpolitik
Ініціатором конференції став Інститут історії Церкви УКУ. Учасниками дискусії стали: Ян Томбінський, голова представництва Європейського Союзу в Україні (2012—2016) і Ватикані (2016-2020), сенатор УКУ, Тамара Ґрдзелідзе, посол Грузії при Святому Престолі (2014-2016), Тетяна Іжевська, посол України при Святому Престолі (2008-2019), колишня сенаторка УКУ, Ірена Вайшвіляйте, посол Литви при Святому Престолі (2012-2017), Мирослав Маринович, проректор, президент Інституту релігії та суспільства УКУ, о. Юрій Аввакумов, професор богослов’я та історії християнства Університету Нотр-Дам (США), член Ватиканської міжнародної богословської комісії.
Учасники конференції в УКУ обговорили, якими насправді були і є рушійні мотиви, головні цілі та методи політичної та церковної дипломатії Ватикану на сході Європи, як вони сприймаються та яку реакцію викликають сьогодні, яких результатів можемо очікувати з надією на припинення війни й забезпечення миру в Україні та в усьому світі.
Ватиканська східна політика (Ostpolitik) явище багатопланове, а її методи та результати отримували, і продовжують отримувати, як негативні, так і позитивні оцінки. Одні вважають її церковним аналогом Realpolitik, зрадою цінностей і принципів заради досягнення непевних цілей, інші ж – мистецтвом можливого, оскільки у 1960-70-х роках вона дозволила знайти modus non moriendi для католиків за Залізною завісою, згодом посприяла занепаду комунізму і демократичним трансформаціям у Центрально-Східній Європі, а сьогодні дає змогу продовжувати екуменічний діалог.
Російське повномасштабне вторгнення на територію України підняло на поверхню питання про східну політику Ватикану з новою гостротою. Для одних війна стала черговим доказом того, що Ostpolitik є хибною по суті, оскільки користають з неї якраз ті сили, для яких стосунки з Римським Апостольським Престолом це лише один з інструментів досягнення власних цілей на геополітичній шахівниці. Є й такі, які вважають, що альтернативи для «діалогу за всяку ціну» з Москвою немає з огляду на реальну загрозу атомної катастрофи для всього людства.
«Ідея цієї конференції з’явилася в контексті обговорень реакції Ватикану на повномасштабну війну Росії проти України, яка часто видавалася незрозумілою або й обурливою — каже Олег Турій, директор Інституту історії Церкви, проректор УКУ. — Щоб зрозуміти причини такої ситуації та посприяти налагодженню кращої комунікації ми й вирішили організувати таку дискусію».
За словами модератора конференції Анатолія Бабинського, організатори запросили колишніх послів при Святому Престолі, які представляли країни Східної Європи. «З одного боку, більшість з них є науковцями, які на теоретичному рівні займались вивченням питання Ostpolitic, а з іншого боку, — будучи багато років на дипломатичній службі у Ватикані, вони зблизька бачили як Апостольська Столиця вибудовує свої стосунки з Москвою та російською православною церквою. Їхній досвід є важливим для того, щоби самим розібратися наскільки стара Ostpolitic, яка свого піка досягала в 60-70-х роках, є релевантною зараз», — каже Анатолій Бабинський, науковий співробітник Інституту історії Церкви.
Олег Турій зазначає, що попри певну делікатність теми, дискусія була відвертою, глибокою та багатогранною: «Це було обговорення не тільки Ostpolitic Ватикану, також ми говорили про Westpolitic Москви. Учасники дискусії підняли питання того, як росія інструменталізує добрі наміри Апостольської Столиці, як протягом десятиліть поширює свої впливи та наративи. Ми сподіваємось, що такий виважений, але разом з тим компетентний формат обговорення цієї теми за участю людей, які знають ситуацію не лише в теорії, але й на практиці, допоможе нам краще орієнтуватися у цих обставинах».
Професор богослов’я та історії християнства Університету Нотр-Дам (США), член Ватиканської міжнародної богословської комісії о. Юрій Аввакумов каже, що такі дискусії є дуже важливими, оскільки зараз Україна та українці значною мірою залежать від допомоги й підтримки цілого світу: «Важливо, щоби Папа Римський розумів, про що саме йдеться у війні росії проти України. На жаль, ми бачимо, що це розуміння не приходить легко. Причина цьому, з одного боку, криється в особистості Папи Римського і його підґрунті, про що згадували учасники дискусії. А з іншого, в потужній структурі, яка існує вже століттями й тому не є гнучкою. Я вважаю, що нашим завданням є закликати тих, хто має авторитет в католицькому світі допомагати говорити про це і з Папою, і з єпископами інших країн. Тому важливо було спершу визначити як потрібно працювати, щоби змінювати ситуацію на користь підтримки заради України».
Ян Томбінський, голова Представництва Європейського Союзу у Ватикані (2016-2020), проаналізувавши географію візитів Папи Франциска, висловив тезу, що він приділяє більше уваги колись периферійним країнам з багаточисельним населенням, які часто орієнтуються на Москву, бо вбачають у ній противагу до американської політики. Амбасадор вважає, що це впливає на геополітичну оцінку понтифіком ситуації на Сході Європи як складової частини протистояння між США і росією. А тому у висловлюваннях Папи Римського час від часу з’являється твердження, що Україна є жертвою зіткнення геополітичних амбіцій цих двох країн.
Водночас доповідачі зазначили, що спектр сприйняття російської агресії та оцінки подій у Ватикані змінюється.
Ірена Вайшвіляйте, посол Литви при Святому Престолі у 2012-2017 рр. надала цікаві свідчення розмови з Агостіном Казароллі, який був архітектором східної політики Ватикану. Як зауважує дослідниця й дипломатка, кардинал Казароллі не знав, що ті партнери по діалогу із країн Варшавського блоку та Радянського Союзу, з якими йому доводилось мати справу, насправді були підставними особами, агентами КДБ.
«Сьогодні ми знаємо ці речі, тому маємо велику надію, що Ватакан переосмислить свої підходи у стосунках зі Східною Європою і, зокрема з росією», — каже Анатолій Бабинський.
Водночас доповідачі говорили про стосунки Апостольської Столиці з РПЦ. Колишній посол України при Святому Престолі Тетяна Іжевська відзначила, що саме за понтифікату Папи Франциска, російська держава і Церква зокрема почала активніше займатися ватиканським напрямком.
На думку Яна Томбінського, це свідчить про те, що росія зробила висновки після подій, які призвели до розпаду Радянського Союзу, а саме того, яку роль відіграв у цьому Папа Іван Павло II. Тому російська влада зрозуміла, що Ватикан – це надзвичайно впливова інституція, яку якимось чином потрібно нейтралізувати.
Водночас колишній посол Грузії при Святому Престолі Тамара Ґрдзелідзе зазначає, що діяльність РПЦ й митрополита Іларіона, який очолював ватиканський напрямок, попри всі потуги, успіхів не принесли.
«Ми бачимо, що Ватикан починає критикувати РПЦ. Не так давно ми чули заяву кардинала Курта Коха, голови Папської ради зі сприяння християнській єдності, про те, що патріарх Кіріл є єретиком. Пізніше була заява Майкла Черні, в.о. префекта Дикастерії служіння цілісному людському розвитку, який сказав, що війна росії проти України – це війна проти цілого цивілізованого світу», — додає Анатолій Бабинський.
«Сьогодні як у міжнародних політичних середовищах, так і в деяких церковних, українці зауважують бажання швидше розв’язати проблеми, які з’явилися в результаті війни, створити видимість примирення й повернутися до традиційних схем співпраці. Як історик Церкви, я більше ніж переконаний, що такого повернення не буде. Ця війна знищила не лише світовий безпековий порядок, але й колишню систему міжцерковних, церковно-державних відносин, тому вони потребують переосмислення. Нам українцям треба переставати бути об’єктами, а самим брати ініціативу — подавати конкретні пропозиції. Очевидно, що це краще робити з тими авторитетними людьми, які симпатизують нам і мають відповідний досвід. Тому такі наукові форуми можуть слугувати моделлю та своєрідною лабораторією для вироблення нашої позиції та поширення її через різні канали», — підсумовує директор ІІЦ Олег Турій.
Як пообіцяли у пресслужбі УКУ, детальніші матеріали про перебіг конференції «Ватиканська Ostpolitik: історичні передумови та актуальні виклики» обудуть опубліковані незабаром.
