В УКУ презентували 30 томів видавничої серії «Київське християнство»
Захід організували Гуманітарний та Філософсько-богословський факультет, програма Київське християнство і Центр релігійної культури імені Ігоря Скочиляса.
Урочиста презентація розпочалася з концерту супрасльських кантиків у виконанні камерного складу хору «Трембіта» під керівництвом диригента Сергія Якобчука. Про духовні піснеспіви стисло розповів модератор заходу, декан Гуманітарного факультету д-р Андрій Ясіновський. Таке виконання кантиків стало можливим після виконання міжнародного дослідницького українсько-польського проєкту в межах програми транскордонного співробітництва ЄС, результатом якого стали дві книги та аудіозаписи самих пісень.
На початку зі словом звернувся ректор УКУ д-р Тарас Добко: «Мене захоплювало і вражало, як Ігореві Скочилясу вдавалося бути мужем високої суворої науки і також живої віри, прикладом відданости українській ідентичності та щирої відкритости на широкий світ. Водночас і наставником, і другом для студентів. Ігор був візіонером, тож, не дивно, що саме з його подачі постала ідея міждисциплінарного вивчення, сформованої на пограниччі християнського сходу і заходу, київської традиції. Ігор не переставав наголошувати на тісному зв’язку між українською культурою і християнством. Він сформулював академічне завдання програми, яке залишається актуальними досі: “Критичне дослідження богословських, канонічних і соціокультурних джерел передання Київської митрополії у ширшому порівняльному контексті, універсальних християнських традицій Візантії, латинського Заходу та східних православних спільнот, а також рецепції в слов’янських землях унійної ідеї”. За його задумом, ця академічна ініціатива мала зміцнити пророчий голос Київської Церкви, сприяти єдності українських церков. Сьогодні це відбувається руками команди Ігоря та авторів програми “Київське християнство”».
Декан Гуманітарного факультету Андрій Ясіновський також нагадав про важливість співпраці між факультетами УКУ: «Колись декан-засновник Гуманітарного факультету о. Юрій Авакумов мав програмну доповідь – на його думку, одним із найперспективніших шляхів розвитку гуманітаристики УКУ є перехрестя історії та богослов ‘я. Цей проєкт, що сьогодні ми вітаємо і подивовуємося у тридцятьох томах, попри певні додатки інших гуманітарних наук, є союзом історичної та богословської науки. І програма якраз почала так добре, струнко і продуктивно виростати на двох ключових стовпах: історії та богослов’ї, на двох факультетах: Гуманітарному і Філософсько-богословському, де з’явилися два харизматичні співкоординатори, які дуже добре працюють».
Опісля основні здобутки та перспективи діяльності програми упродовж десятиліття представили її академічні співкоординатори. Доктор Іван Альмес, директор Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса розповів про концепт «київське християнство»: «Як можна побачити із назви “києвохристиянська традиція”, центром як ідейним, так й інституційним такої традиції є “Київ”. Іншими словами, взорування на Київ, а не на Москву, Рим чи Константинополь. Акцент на власній суб’єктності. Це про український порядок денний. Спроба подивитися на релігійну історію (а також ширше – на культурну історію) регіону Центрально-Східної Європи з перспективи Києва. Нашою метою є здійснити ревізію релігійної історії цього регіону».
Програма «Київське християнство» та проєкт загалом покликані також «зшивати країну», адже презентації та події відбувалися у багатьох містах. До команди долучені дослідники з провідних наукових та освітніх інституцій України і за кордону. Кілька томів були видані польською, білоруською, литовською, англійською та іспанською мовами і презентовані у Польщі, Литві, Італії, Німеччині, США тощо.
Вагому частину досліджень, опублікованих у серії, було присвячено богослов’ю, зокрема перевидано кілька праць відомих авторів. Як зазначив д-р Тарас Шманько, інтелектуали ранньомодерної Київської митрополії радше були ретрансляторами богословських ідей та часто намагалися поєднувати східно-візантійські та західні впливи. Варто згадати також і про існування оригінальної української богословської думки, тут д-р Шманько називає автора о. Кирила Транквіліона Ставровецького, твори котрого («Зерцало Богословія») теж вдалось видати за підтримки програми Київське християнство.
«Цікаво, що цей автор вже за життя зазнав нищівної критики, тому що в той час не цінували, ба навіть критикували і не вважали можливим те, що хтось може богословствувати оригінально. Власне, сам Кирило Ставровецький скаржиться на своїх сучасників, що його не сприймають, як автора», – розповів Тарас Шманько. Тому, на думку дослідника, потрібно продовжувати дослідження з цієї тематики: «Ініціативу введення в український науковий та культурний обіг постаті Ставровецького свого часу активно підтримав професор Скочиляс, і вийшов друком твір Ставровецького “Зерцало Богословія”. У праці вміщено і факсимільну копію тексту, і транслітерований текст видання, і наукове дослідження пам’ятки. Таким чином ми спробували повернути цього оригінального автора, українцям, а його літературний доробок став доступним не тільки для дослідників церковної історії чи богослов’я, а й для дослідників кількох суміжних галузей».
Під час дискусії, у якій взяли участь проф. Юрій Ясіновський, проф. Вадим Ададуров, д-р Тарас Тимо, д-рка Ірина Скочиляс, йшлося про важливу місію видавничої серії, а також навчально-дослідної програми «Київське християнство». Зокрема Юрій Ясіновський наголосив, що творення нової інтелектуальної еліти знавців давнього письма та музики є одним з найважливіших завдань програми.
Вадим Ададуров також акцентував на важливій ролі видавничої серії та концепту, який має на меті стати певним метанаративом в українській історії: «Мені здається, що це глобальне розуміння народжується через певну концепцію, яка була сформульована Ігорем 10 років тому, а, може, і раніше. Ця концепція окреслювала дуже нетипові речі – поліморфність культури. Це історія гібридності української культури, яка навчилася не те, що пристосовуватися, а вносити свої сенси в чужі культури і запозичувати чужі сенси до себе. Відповідно, створюється враження, що українська культура – це не тільки територія сучасної України, як переважно воліють трактувати історики, дивлячись на цю країну як на продукт ХХ століття. Це радше культурна група, що об’єднує спільною рамкою релігії та об’єднує різноманітні етноси. Знаючи про складність структури василіанських монастирів того часу важко сказати, якої етнічної приналежності була шляхта: литовської, польської, чи української? Головне, що у них була спільна рамка – грецький обряд, Літургія. Відповідно всі ці речі створюють іншу версію бачення минулого України, яка є досить цінною альтернативою наративові Грушевського і державницькій концепції в історіографії 20-го століття, що наполягає на існуванні держави. Мені здається, що сама українська культура показала, що держава може не існувати, проте культура є вічна. І ця культура є запорукою того, що держава відновлюється навіть за найбільш несприятливих обставин».
Д-р Тарас Тимо розмірковував над історично-богословськими контекстами видавничої серії та роллю богослов’я у цих дослідженнях та дискусіях зазначив: «Завдання, що перед нами поставив проф. Ігор Скочиляс, ще невиконане. Він завжди кликав колег і казав: “Я роблю цю серію монументальною, і дуже хочу, щоб в ній звучав голос богословів”. Щиро надіюся, що через цю серію і через ті інтерактивні події, які відбуваються у межах програми “Київського християнства”: постійні семінари, лекції, курси, роботу аспірантів тощо, виростатиме те покоління богословів, яке здатне буде на рівні з істориками взяти голос у цій серії».
Докторка Ірина Скочиляс поділилась власним свідченням про видавничу серію, виклики та її майбутнє, з вдячністю згадавши всіх причетних. «Одним із суспільних запитів програми є давати відгуки і рефлексії на такі речі як ідея “русского міра”. Тільки публікація джерел і написання сучасної нової об’єктивної історії може протистояти цій ідеї, особливо в галузі дослідження історії Церкви. Окрім того, програма дає науці нові концепти. Сьогодні ми вже згадували про концепт Київського християнства. Я також хочу нагадати про Slavia Unita. Надіюся, що до кінця цього року ми видамо 34-й том “Київського християнства”. Це буде збірник праць Ігоря Скочиляса “Slavia Unita в історії та культурі Київської митрополії кінця 16-18 ст.”».
Існування науково-дослідної програми та видавничої серії було б неможливим без фінансової підтримки українських меценатів, про що розповів адміністративний директор програми – Мирослав Сеник. Мрія професора Скочиляса про 100 томів виглядає доволі реалістичною, адже наявність команди дослідників, фінансова підтримка меценатів, злагоджена робота видавництва є запорукою успішного функціонування проєкту та видавничої серії.
