Василіянський храм Пресвятої Трійці у центрі Вільнюса: 30-ліття повернення

17 листопада, 09:00
Події та люди
Храмовий празник 7 листопада за участю єпископа УГКЦ Степана Суса, архиєпископа Вільнюса Римо-Католицької Церкви Ґінтараса Лінаса Ґрушаса, Апостольського нунція у Литві Петара Антуана Ражича - фото 1
Храмовий празник 7 листопада за участю єпископа УГКЦ Степана Суса, архиєпископа Вільнюса Римо-Католицької Церкви Ґінтараса Лінаса Ґрушаса, Апостольського нунція у Литві Петара Антуана Ражича
Джерело фото: Світлини з архіву монастиря
Монастир св. Йосафата і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі, який належить монашому Чину св. Василія Великого, налічує багатовікову історію. Про історію монастиря і 30-ліття його повернення і відновлення читачам РІСУ розповіли ігумени монастиря, настоятелі парафії різних років і парафіяни.

Збудував храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі 1514 року князь Костянтин Острозький на честь перемоги над московським військом під Оршею, виконавши обіцянку дану Богові. Раніше саме на цьому місці була дерев’яна церква, у якій у 1347 році було замучено трьох Віленських мучеників Антонія, Івана та Євстатія – придворних князя литовського і руського Ольгерда, перших мучеників за християнську віру і перших християнських святих у Литві. Ольгерд подарував це місце християнам, які побудували в 1347-1350 роках церкву в ім'я Пресвятої Трійці і перенесли сюди мощі трьох святих мучеників. У 1609 році монастир перейшов до греко-католиків. У 1655 році мощі святих були перенесені в Свято-Духівський монастир, який зараз належить Російській ПЦ, де вони перебувають досі.

Храм Пресвятої Трійці - фото 82521
Храм Пресвятої Трійці

 

«Наша церква є історично важливою не тільки для нас українців, але і для Литви, тому що це місце пов’язане з історією її християнства, — розповідає колишній ігумен Вільнюського монастиря отців-василіян отець Вінкентій Пелих. — Протягом століть храм був свідком різних історичних подій».

За його словами, в першій половині XVII століття був перебудований, тоді добудували ще три каплиці. Перша, розташована праворуч від головного входу — Благовіщення Пресвятої Богородиці, побудована на кошти Януша Скумін-Тишкевича, потомка знатного графського роду Тишкевичів. У підземеллях каплиці похований батько фундатора – новогродський (тепер Новогрудок, Білорусь) воєвода Теодор Скумін, сам фундатор та його дружина Барбара з Нарушевичів. В каплиці зберігся її мармуровий надгробок роботи італійських майстрів. Зараз у цій каплиці постійно проходять богослужіння. Друга каплиця — святого Луки, — розташована ліворуч від головного входу, побудована на кошти Євстафія Корсак-Голубицького, великого прихильника Унії. Окрім нього, в крипті під каплицею поховані його сини — Іван та Григорій. Третя каплиця – Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього. Фундатором цієї каплиці із гробовою родинною криптою був писар Великого князівства Литовського Ян Коленда.

Храм Пресвятої Трійці - фото 82501
Храм Пресвятої Трійці

 

Перетерпів храм великі пожежі у другій половині XVIII століття, після яких церкву перебудували і надбудували дві вежі на одному з фасадів. Під час окупації царською Росією, наприкінці XVIII століття — до першої половини ХІХ століття, територія монастиря використовувалася як в’язниця, в якій в 1823 році був ув’язнений відомий польський поет Адам Міцкевич. В другій половині ХІХ століття монастирський комплекс Пресвятої Трійці був відданий білоруській православній семінарії. Тоді храм перебудовували у православній традиції – спорудили купол. А в 20-роках ХХ століття у ньому було навіть відновлено греко-католицькі богослужіння у святкові дні. В часи радянської окупації церква використовувалася як приміщення вишу.

«Окрім архітектурної цінності, для нашої церкви є особливою цінністю те, що саме з цього храму починав свій шлях до святості Йосафат Кунцевич, який прийшов сюди і вступив до чину, став священником, єпископом і разом з митрополитом Рутським реорганізував чин на початку XVII століття. Тому для нас, василіян, Вільнюська обитель є такою колискою чину. Цікаво те, що в Литві є багато монаших чинів, згромаджень, які прийшли з інших країн, але ми єдиний чин, який зародився саме тут», — наголошує о. Вінкентій Пелих.

Монастирський комплекс - фото 82502
Монастирський комплекс

 

Отже, у 90-х роках храм повернули історичним власникам – Греко-Католицькій Церкві і Василіанському чину.

Розпочав роботу над поверненням колишній репресований багаторічний в’язень радянських таборів отець Володимир Прокопів. Далі до Литви направили ігуменом Вільнюського василіанського монастиря отця Павла Яхимця. Відразу після його призначення монастир і перейшов василіанам і УГКЦ. «Коли протоігумен чину отець Василь Мендрунь направляв мене до Литви, то казав: поїдеш на якийсь час а потім когось іншого направлять. Чому власне направили мене – бо за підпілля їздив туди за релігійними книгами, які друкувалися і перевозилися в Україну. Спочатку не знав литовської мови, але Бог завжди посилав мені добрих людей, які допомагали, це було насправді благословення. Отже, день за днем і пробув там 25 років», — ділиться отець Павло.

Отже, отець Павло Яхимець, як розповідає, приїхав до Вільнюса 1991 року в червні ще з одним ченцем — братом Володимиром Пелешком. Храм ще не був їм переданий, але цим якраз займався представник української громади Олександр Лісовський.

Вже на початку липня 1991 року, приблизно 5 числа, відбулася передача владою Вільнюса дзвіниці і церкви греко-католицькій громаді. Саме ж представництво василіанського чину було офіційно зареєстровано за декілька років після того, як в монастирі в центрі Вільнюса поселилися ченці. До того все належало Вільнюському університету. Тут був розміщений факультет електроніки. Власне, у храмі були майстерні факультету, лабораторія з випробування залізобетонних конструкцій.

Інтер'єр храму - фото 82503
Інтер'єр храму

 

7 липня 1991 року, на свято Різдва Івана Хрестителя, відбулася перша Літургія в храмі, який отримала церква. «Щоправда, в капличці, престолом служив звичайний стіл, — каже отець Павло. — Присутніми були десь 8 осіб. Відтоді богослужіння були щодня. А на храмовий празник святого Йосафата вже відбулася урочиста Літургія у самому храмі. У ній взяв участь відомий політик, тодішній голова Сейму Литви Вітаутас Ланцбергіс, який охоче відгукнувся на запрошення. Також з України прибуло два вагони паломників, серед яких духовенство, хор з церкви св. Андрія у Львові».

Першими парафіянами нашого храму у Вільнюсі були українці греко-католики і православні, які хотіли молитися саме українською мовою. Адже в Україні вже користувалися молитвословами українською. Дізнавалися ж про український монастир і церкву у столиці Литви через ЗМІ, особливо україномовну хвилю на литовському радіо.

Василіянський храм Пресвятої Трійці у центрі Вільнюса: 30-ліття повернення - фото 82510

Роботи в монастирі і храмі з самого початку було дуже багато. «Те, що отримали – пусте, обдерте приміщення, — продовжує священник. — Почали з каплиці Благовіщення Матері Божої. Стіни там були замальовані зеленою фарбою, яку здирали разом з парафіянами та найманими декількома майстрами. Купол каплиці був забитий дошками. Звичайно, це все розібрали – відкрили купол. Також не було вікон, які повставляли. Поміняли їх на нові 2004 року. Привели все до ладу. А, загалом, довший час ніяких відновлювальних робіт в монастирі не робилося, бо шукали документи для підтвердження його приналежності василіянам. Лише декілька років тому литовська держава надала першу допомогу на реставрацію монастиря. Почали необхідні роботи з ремонту даху. Долучилися також благодійники».

На початку на свята і недільні богослужіння у василіанському храмі збиралося не більше сотні людей, найменше було – п’ятдесят. Бо ще були родини військовослужбовців, які служили у радянській армії і на той час не повернулися до України. Також чимало людей виїжджали до Польщі чи далі на захід. Але парафіяльна спільнота, не дивлячись на це, не зменшувалася, бо хтось виїжджав, а хтось натомість приходив.

Василіянський храм Пресвятої Трійці у центрі Вільнюса: 30-ліття повернення - фото 82504

Ченців, які жили в монастирі, також було різне число. На початку було лише двоє-троє, адже були свої нюанси перебування в Литві – потрібне було громадянство цієї держави. Коли ж пішла мова про остаточну передачу їм приміщення монастиря, то місцевий єрарх Аудріс Бачкіс поставив умову, що якщо буде хоча б шість осіб монахів, то приміщення віддадуть. «Я в свою чергу звернувся до нашого протоігумена, щоб направив у Вільнюс студентів, які б також навчалися там в семінарії і жили в монастирі. Так і сталося, — розповів отець Яхимець. — Щоправда, навчалися брати в Каунасі. До слова, я сам довший час не мав громадянства Литви. Але звернувся до президента Бразаускаса і він підписав прохання, щоб мені, як місіонеру-католику надати громадянство».

Важливо те, що з ініціативи парафіян, українські греко-католики в Литві перейшли 1993 року на григоріанський календар у відзначенні свят. Звернулися з проханням до кардинала Мирослава Любачівського і він на це погодився. «Коли перейшли, то до мене звернувся голова громади українців і греко-католиків Естонії пан Анатолій Лютюк, щоб я приїжджав і до них, — каже отець Павло. — Отже, щомісяця їздив і туди. Мені допомагав також ще один священник, Бо я служив також в Каунасі, Клайпеді, Йонаві. І десять років їздив до Таллінна».

У 90-роках у василіанському храмі у Вільнюсі під час реставраційних робіт знайшли велике захоронення у підвальному приміщенні — насипані одні на одних кістки. Серед них збереглися 20 домовин — ідентифіковані, бо були підписані. Похованими в них виявилися — один архимандрит, священники. Також віднайшлися артефакти — залишки священничого одягу.

Василіянський храм Пресвятої Трійці у центрі Вільнюса: 30-ліття повернення - фото 82505

Залишки поховань познаходили також в сходах. Дослідники припускають, що це було пов’язано з тим, що на території була в’язниця і цвинтар. Минулого року вдалося закінчити один з проектів – перезахоронення решток: вісім муміфікованих, десять домовин, також до ста решток у десяти коробках. Загалом до двохсот останків переважно ченців. Як розповідають отці-василіяни, найбільш вірогідною є версія, що постраждали ці люди в часи радянської окупації. Спочатку взялися відкривати підвал і побачили сходи. Ще одна замурована діра була всередині храму. Тоді археологи почали дослідження віднайдених решток. Зараз всі вони перезахоронені у крипті в храмі, місце під яку освятив 2017 року глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук.

Насправді, активна реставрація комплексу монастиря св. Йосафата і храму Пресвятої Трійці розпочалася не так давно. «Раніше, не вистачало коштів. Адже сама українська громада невелика, — розповідає отець Вінкентій Пелих. — 2018 року були практично завершені реставраційні роботи зовнішніх фасадів за фінансування Литовської держави. Загалом, литовці не ставлять за мету відреставровувати пам’ятку якомога швидше, але зберегти її цінність і автентичність. Якщо придивитися на розписи на стінах, то в деяких місцях є по три нашарування. Спеціальні дослідження проводилися у 80-х роках минулого століття».

Цікава історія реставрації вітражів. «До храму зайшла відома українська вітражистка Ірина Макусева. В Литву вона їздила лікуватися від важкої недуги. Отже, запропонувала залишити від себе важливий проект, — каже отець Вінкентій. — На це, щоправда, не було фінансування, але вона сама змогла знайти меценатів в Києві. Центральний вітраж пані Ірина пожертвувала від своєї родини. Усі вітражі тематичні, пов’язані з історією храму. Концепцію зображень розробляли спільно з професором УКУ Ігорем Скочилясом, якого теж було залучено. Далі проектом опікувався син пані Ірини».

Василіянський храм Пресвятої Трійці у центрі Вільнюса: 30-ліття повернення - фото 82506

Зараз, як розповів отець Пелих, церква є місцем, звичайно, перш за все для діаспори. Парафія складається з частин – діаспора, яка переїхала в 90-х роках зі сформованими сім’ями, громадяни Литви і люди, які приїжджають на роботу на різні терміни. Зазвичай, збираються в неділю – від декількох десятків і до декількох сотень людей. Тісна співпраця є з українською громадою. «Церква виконує достатньо широку функцію, бо окрім релігійного життя, маємо культурне, громадське життя. Часто приїжджають політики, військові, діячі культури. Загалом, відчуваємо дуже велику підтримку Литвою нашої держави, особливо в теперішній складний для України час», — наголошує отець Пелих.

Багаторічною дослідницею і прихильницею українського храму в Вільнюсі є професор Алдона Васіляускене. Вона має чималий науковий багаж і велику кількість публікацій, присвячений йому. «Хоча зазвичай, ходжу в литовський храм латинського обряду, буваю і в українському. Особливо, коли є свято чи тематичні заходи, у яких часто беру участь. Сама буваю ініціатором зустрічей і наукових досліджень щодо Української Греко-Католицької Церкви у Литві. Серія моїх публікацій стосується духовного життя церкви Пресвятої Трійці зокрема. Є також мої програми для литовської студії радіо "Марія"», — ділиться пані Алдона.

Андрюс Рудінський — литовець і поляк, за фахом – лікар, корінний вільнюсець. Неймовірно те, що він є постійним парафіянином українського греко-католицького храму у Вільнюсі і співає під час Літургій. «Я люблю старовинну Літургію і Папа Римський дозволяє обирати і цей храм також. Ходжу, звичайно, і в литовський на так звану Триденську месу, — ділиться він. — Вже не один рік буваю в українському храмі, тому вивчив українську мову також, бо, свого часу, вчив російську а букви одинакові. Одного разу потрапив сюди під час тематичної міні-екскурсії по місту зі знайомим священником. Пізніше я ще додатково поцікавився в інтернеті українською церквою у Вільнюсі. Особливо подобається приходити саме в цей храм з дитиною, бо Літургія лаконічна, і малого сина, який достатньо непосидющий, просто та легко втримати».

Василіянський храм Пресвятої Трійці у центрі Вільнюса: 30-ліття повернення - фото 82509

Справжнім старожилом української греко-католицької парафії у Вільнюсі є Степан Кубішин. Свого часу доля привела його до столиці Литви і до української церкви. «Я сам з Тернопільщини, а в Литві вже сорок років, — ділиться пан Степан. — Мене направили сюди після навчання у Львові молодим фахівцем. До нашої церкви ходжу приблизно три десятки років. Загалом, ходити до церкви мене навчила мама, давши таку любов до Бога, навчаючи, що Бог має бути на першому місці. Потрапивши до Литви, відвідував різні храми. Одного разу з газет дізнався, що відкрили саме українську церву у Вільнюсі, служби відправляються українською мовою і служить отець не Павел, а Павло, хоча стаття була російською. Прийшов сюди і зачувши спів, відкрив двері і побачив — як сплюндрували і знищили цей храм в радянські часи. Стало аж моторошно. Зараз все краще, але необхідно ще багато що зробити. Моя родина полінаціональна: дружина за національністю білоруска, невістка одна з них теж з Тернопільщини, з мого ж села, а інша – з Вільнюса, напівполячка і напівбілоруска, а п’ять онуків ходять виключно до цієї церкви. Ми дуже гордимося і хвалимося тим, що тут був початок Василіянського чину, перебував св. Йосафат Кунцевич, мощі якого зараз у соборі св. Петра в Римі».

За всю історію відновлення Вільнюського василіянського монастиря, протягом трьох десятиліть, він бачив чимало іменитих гостей з України і світу. Любили заходити президенти, діячі культури. Цікавим був візит президента Леоніда Кравчука і переможиці Євробачення Джамали.

Протягом 2021 року, який є ювілейним для Вільнюського храму Пресвятої Трійці, тут відбулося чимало нового: в бічному престолі встановлено і освячено копію чудотворної ікони Вільнюської Богородиці – Віленської Одигітрії, історію створення оригіналу якої пов’язують з апостолом Лукою. Оригінал був, на жаль, втрачений десь в Росії на початку ХХ століття. Також освятили крипту, в якій перезахоронили рештки віднайдені на початку відновлення церкви.

Василіянський храм Пресвятої Трійці у центрі Вільнюса: 30-ліття повернення - фото 82507

«Ювілей повернення нашого храму хотілося відзначити значно більш урочистіше, але, як і скрізь, в Литві зараз обмеження через пандемію ковіду, — пояснює ігумен Вільнюського монастиря василіян отець Миколай Козелківський. — Хоча заходів було не мало. В рамках святкування відбулися презентації, конференції, мистецькі заходи. Особливо цікавою була презентація книги Алдони Васіляускене, у якій зібрано події, які відбувалися у нашій церкві. Книга об’ємна – на понад 1100 сторінок. Також храмовий празник 7 листопада за участю владики Степана Суса, архиєпископа Вільнюса Римо-Католицької Церкви Ґінтараса Лінаса Ґрушаса, Апостольського нунція у Литві Петара Антуана Ражича».

Життя в українській церкві у Вільнюсі, як розповідає отець Миколай, триває, не дивлячись на пандемію. «За підтримки Литовської держави, продовжуємо відновлювати храм всередині, — каже він. — За кошти парафіян встановили двадцять нових потрійних світильників. Традиційно відбуваються щоденні Літургії, які транслюються онлайн. Щонеділі є ще спеціальні заходи, зустрічі з парафіянами, молоддю, дітьми. Є також катехизація. Сформували церковний хор, переважно з заробітчан».

Катехизація дітей - фото 82508
Катехизація дітей

 

Плани у духовенства і парафін храму Пресвятої Трійці у Вільнюсі ще багато планів, насамперед, продовження реставрації і робота над музеєм історії храмового комплексу.