Четвер, який передує святу Воскресіння Христового, християни візантійського і латинського обрядів відзначають як спомин про Тайну Вечерю. Він належить до Великого (Страсного) тижня і звідси його назва — Великий четвер. Цього року християни разом святкують його 17 квітня.
У візантійському обряді богослужіння кожного дня Страсного тижня відображають певний етап шляху Ісуса на Голготу. На Утреніх та Літургіях Передосвячених Дарів перших трьох його днів читають про це відповідні Євангельські уривки, а літургійні тексти переспівують їх, вводячи в молитву Церкви.
Особливою тематикою відзначений і Великий четвер. Як уже зазначалося, в загальних рисах це Тайна Вечеря — остання вечеря Ісуса з апостолами перед його Страстями.
Під час неї Христос встав, “скинув одіж, узяв рушника й підперезався. Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником” (Йо. 13, 4-5). І пояснив це як приклад для служіння ближнім: “Тож коли вмив вам ноги я — Господь і Учитель, — то й ви повинні обмивати ноги один одному” (Йо. 13, 14).
Також “узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло”. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів”” (Мт. 26, 26 — 27). Так Він установив Таїнство Євхаристії, щоб кожен, хто її приймав у цей вечір і прийматиме аж до Другого приходу, був учасником його відкупительної Жертви на Хресті.
Контрастує на тлі цього постава Юди. Він приймає від Ісуса омивання ніг, приймає кусень, але виходить у ніч, щоб організувати загін тих, які його схоплять. Стихира на хвалитних Утрені Великого четверга так переповідає його драму: “Юда беззаконний, Господи, вмочивши на вечері руку в полумиску з Тобою, простягнув до беззаконників руки, щоб узяти срібники; і він, хто мира обчислив ціну, не побоявся продати Тебе, Неоціненного; він, хто ноги простягнув на омиття, облудно поцілував Владику, щоб видати беззаконникам”.
Тексти богослужінь Великого четверга зосереджуються на цих трьох моментах Тайної Вечері — омиванні ніг, Євхаристії та довершенні Юдою його зради. Щоправда, на практиці відбувся зсув богослужінь останніх трьох днів перед Пасхою, і вони опинилися на невідповідних їм місцях, а деякі з них (які до того ж найбільше ці теми представляють) майже взагалі вийшли з ужитку.
Рідко де служиться Утреня Великого четверга з її акцентами власне на омиванні ніг та Євхаристії, бо зранку на її місце ставлять Вечірню з Літургією св. Василія Великого, яка фактично вводить вірних у Велику п’ятницю. У катедральних храмах під час цього богослужіння відбувається чин Умивання ніг, коли під час читання відповідного євангельського уривку єпископ омиває ноги дванадцятьом священикам.
Також у цей день єпископ освячує миро, призначене для звершення Таїнства Миропомазання, і антимінси — полотна із зображенням покладення Христа до гробу та частинкою мощей, необхідні для звершення Літургії.
Увечері Великого четверга служать Утреню Страстей — богослужіння насправді Великої п’ятниці. Якщо Вечірня з Літургією св. Василія Великого ще містить теми Великого четверга у своїх стихирах та читаннях (бо ж у цей вечір відбулися Тайна Вечеря, видача та схоплення Ісуса), то Утреня Страстей Христових повністю присвячена тематиці Великої п’ятниці.
Відпуст Вечірні з Літургією св. Василія Великого фактично підсумовує суть Великого четверга і завершує його святкування: “Христос, істинний Бог наш, що з надмірної любови показав нам найкращий шлях смирення, коли вмив учням ноги, і на Тайній вечері дав нам їсти Своє Тіло і пити Свою правдиву Кров на спасіння наше”.
У латинському обряді з Меси Господньої Вечері починається святкування Пасхального Тридення. Храми сповіщають про це биттям в усі дзвони. Під час Меси священик омиває ноги дванадцятьом чоловікам, а по завершенні процесійно переносить Святі Дари до каплиці адорації, щоб вірні в тиші могли їм поклонятися аж до Літургії Великої п’ятниці.
З установлення Таїнства Євхаристії випливає і установлення Таїнства Священства, на чому у Великий четвер часто наголошують проповідники. Папа Йоан Павло ІІ про це каже: “Євхаристія є головною і центральною рацією існування таїнства Священства. Тому священик в особливий і винятковий спосіб є пов’язаний з Євхаристією. Є „з неї” і „для неї”. Він є також особливо відповідальний за неї. Вірні очікують від священика виняткових доказів пошани і любові до Євхаристії, щоб через неї могли підкріплювати і оживлювати самих себе”.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##