Вибір конфесії як "тест-драйв" для Президента

Олег МЄДВЄДЄВ. — "Релігія в Україні", 5 квітня 2010 року

Великдень 2010 року прикметний у багатьох відношеннях. По-перше, він припав на найранішу дату з усіх можливих – 4 квітня. По-друге, православні, римо-католики та протестанти святкували це найбільше свято христянського календаря синхронно. По-трете, в Україні було продемонстровано новий формат відносин держави й церкви, що виявилося, зокрема в присутності глави держави на пасхальному всеніщному Богослужінні у храмі однієї з конфесій. Цьому передувала низка заяв і вчинків.

Позаминулого тижня сталася безпрецедентна подія у відносинах держави та Церкви. Синод УГКЦ у зверненні на ім’я президента України зафіксував нерівне ставлення до основних конфесій, що належать до київської православної традиції, і прямо звинуватив у цьому Віктора Януковича. Протягом  попередніх 10-15 років існував традиційній неписаний державний протокол, згідно з яким очільники держави толерували всі конфесії, представлені в Україні.

Тому попередники Віктора Януковича у резиденції на вул. Банковій – і Л. Кучма, і В. Ющенко відвідували урочисті Богослужіння – Великодні та Різдвяні – в храмах, що належать чотирьом юрисдикціям. І цей порядок не залежав від їх персональних симпатій чи вподобань. Так, Кучма симпатизував УПЦ МП, проте публічно демонстрував рівне ставлення до всіх конфесій. Ющенко приналежав до УПЦ КП, однак щільно контактував з УПЦ Московського патріархату. Але вони чітко розмежовували  конфесійну прихильність свою як громадянина і обов’язки у ставленні до Церков як лідера нації. Чому?

Бо два попередніх президенти прекрасно розуміли, яка тонка матерія – міжконфесійні відносини. На жаль, такого не скажеш про четвертого президента України, який поки що поводиться в цій сфері так, ніби «хтось слоноподібний у порцеляновій крамниці». Чому так сталося?

Як вірянин УПЦ МП В. Янукович перебуває у полоні навіяних Москвою політичних ілюзій про неканонічність інших православних церков в Україні – УПЦ КП та УАПЦ.  Про це свідчить і організація інавгураційного молебню в Лаврі, куди благословити новообраного президента прилетів патріарх Московський Кирил. Ця подія стала лакмусовим папірцем, що засвідчив, як руйнується дбайливо випестувана попередниками Віктора Януковича крихка рівновага між конфесіями в Україні.

Проте чи так буде завжди? Не став би давати руку на відсіч, адже насправді Віктору Януковичу прагматизму не позичати. Згадаймо, наприклад, коли після дострокових виборів до Верховної Ради України ще жевріла надія на створення нової парламентської коаліції у складі Партії регіонів і «Нашої України», то Віктор Янукович був присутній на молебні-панахиді в Софії Київській на згадку про жертв Голодомору. Тоді після завершення молебню він підходив під благословення до патріарха Філарета і навіть поцілував йому руку. Звісно, це викликало шквал критики з боку окремих діячів і низки ЗМІ.

Є ще один нюанс: новий формат святкування Великодня першими особами держави  є окремим виявом загальної політики «власть предержащих» у  гуманітарній сфері. Основним посилом такої політики, як ми бачимо, є прагнення нівелювати все, що розрізняє Україну та Росію.

Якщо й надалі величні християнські свята Віктор Янукович проводитиме за богослужінням у храмах тієї конфесії, вірянином якої він є, – така поведінка нинішнього глави держави буде сприйнята як чіткий сигнал для всієї президентської вертикалі. А це означатиме наслідування періоду раннього Кучми, коли главою Адміністрації Президента був нинішній міністр освіти Дмитро Табачник. Тоді президент Кучма виразно і недвозначно демонстрував прихильність до УПЦ Московського патріархату.

Такий стан речей зберігався аж до «чорного вівторка» 18 липня 1995 року – коли мав відбутися похорон патріарха УПЦ КП Володимира Романюка у Софійському соборі.  Нагадаю, що тоді в країні були відсутні як президент Леонід Кучма, так і прем’єр-міністр Євген Марчук, тобто фактично владу було зосереджено в руках глави АП Дмитра Табачника, отже, і безпосередня відповідальність за дії влади  лежить саме на ньому.  Але цей інцидент (після смерті патр. Володимира влада заборонила ховати його на території Софії Київської, обґрунтувавши цю відмову статусом Софії як історико-культурного заповідника. Проте заборону порушили. Коли похорони вже закінчувалися, "наводити лад" прибули сотні бійців київського ОМОНу і міліціонерів. Похорони глави УПЦ-КП завершились побоїщем, в якому постраждали десятки прихожан, священики, а також самі співробітники правоохоронних органів. – А.Д.) примусив президента Кучму докорінно змінити ставлення до УПЦ КП і визнати, що ця церква має право на існування.

Хочеться вірити, що для того, аби таке переконання склалося у Віктора Януковича, не доведеться чекати повторення тих кривавих подій майже 15-річної давнини. І він зрозуміє, що як приватна особа, він може бути вірянином однієї конфесії, але як президент багатоконфесійної країни повинен толерувати всім Церквам і конфесіям.

Адже тільки так може бути збережено баланс між різними українськими конфесіями та підтримано прагнення до діалогу, яке продемонстрували УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ.