Відповідь на роздуми єпископа Сільвестра
Архиєпископ Євстратій (Зоря)
Теж з власної точки зору. Але ґрунтуючись на загальній позиції.
1. Діалог краще ніж його відсутність. При митрополиті Володимирі діалог був. Тож немає жодних підстав вважати його неможливим зараз.
2. Від ПЦУ немає ультиматумів, але є публічне пояснення власної позиції. ПЦУ виступає за діалог без попередніх передумов, що означає: у нас є позиція, але ми не зобов’язуємо вас погодитися з нею ДО ТОГО, як розпочнемо діалог.
3. Те, що Сербська Церква не наробила таких нісенітниць, як РПЦ, не кидалася анафемами і не заперечувала навіть дійсності хрещення — лише підкреслює безпідставність тих перешкод, які поставила РПЦ на шляху порозуміння.
Адже всі рішення, на яких грунтуються нинішні «сумніви в канонічності ієрархії», мають СУБ‘ЄКТИВНЕ походження, з рішень РПЦ, а не об‘єктивне — як у випадку з УАПЦ формації 1921 р., де початок ієрархії відбувся через «всесоборну висвяту».
І якщо/коли зараз Москва застосує акти «канонічного примусу» щодо України — чи будуть в УПЦ МП їх вважати дійсними? Адже погрожував п. Кирил через свою канцелярію, що всіх, хто його не буде поминати, вважатиме розкольниками з відповідними наслідками. Ці погрози теж визнаються справедливими?
4. МП в Україні — назва, яка відповідає припису закону #2662, а не образа. Цілком коректна і за формою, і за змістом — навідміну від улюблених на сайтах, афілійованих з УПЦ МП, виразів «сцу», «думєнковская сєкта», тощо.
В процесі діалогу можна виробити взаємно прийнятний формат іменування. До речі, найменування УПЦ (ПЦУ), яке з Лаври оскаржували, як неправильне, суд визнав для нас цілком законним. Чи погоджуються його вживати наші опоненти на тій самій підставі — що ми так зареєстровані?
5. Вселенський Патріарх у листі на ім’я митрополита Онуфрія попереджав, що після Об‘єднавчого Собору він втратить канонічне право на титул митрополита Київського. Тож було би дивно, якби ПЦУ іменувала його цим титулом. Але «Орестом Березовським», навідміну знову ж таки від звичайного іменування нашого Предстоятеля на сайтах, афілійованих з УПЦ МП «Сергій Думенко», — очільника цього релігійного об‘єднання ніхто не називає.
Звичайна практика — погоджуватися із самоназвою партнера по діалогу в спільних документах, зберігаючи за собою право не визнавати канонічних наслідків такої назви. Адже найменування, наприклад, «єпископ» щодо лютеранського релігійного діяча не означає, що він визнається єпископом в православному канонічному значенні, але лише те, що лютерани визнають його своїм єпископом, а відповідно ми сприймаємо його як єпископа серед лютеран, а не як рядового вірянина.
6. Щодо риторики «захоплення». Тут утримаюсь від детальних коментарів, а лише зазначу, що питання прийнятного для обох сторін механізму зміни юрисдикції громадою має бути темою діалогу.
Якщо односторонній (чи де-факто односторонній, бо зараз не чув, щоби якісь громади йшли від ПЦУ в МП) «мораторій» буде ПЕРЕДУМОВОЮ для початку діалогу, то це суперечитиме вихідній точці: діалог повинен початися без попередніх умов чи виконання попередніх вимог.
7. Щодо «невтручання політиків». А як бути з тим, коли політик прийняв сан, не полишивши політики? Такий політик входить в коло тих, хто не має втручатися? Очевидно, що публічні політики не повинні виступати ключовим рушієм діалогу. Але якщо питання, які виникатимуть в діалозі, передбачатимуть дії з боку держави чи внесення змін до законів парламентом — чи можливо апріорі виключати з діалогу тих, від кого будуть очікувати рішень?
8. Зрозумілим є вживання єпископом Сільвестром посилання на авторитет Албанського Архієпископа. Але ми зі свого боку можемо в дискусії посилатися на авторитет чотирьох Предстоятелів, два з яких — найстарші в Диптиху. Чи вони менш освічені в канонах та богослів‘ї?
Отже, підсумовуючи: якщо УПЦ (МПвУ) зможе ухвалити рішення про діалог з ПЦУ без передумов, ультиматумів чи інших завідомо неприйнятних конструкцій (на кшталт колишньої «комісії з прийому покаяння від розкольників»), то це буде справді реальний крок у вірному, і головне — церковному напрямку.
